Вірменський собор: чудовий ансамбль архітектури Львова

19:58  |  26.07.2024
Вірменський собор: чудовий ансамбль архітектури Львова

Вірменський кафедральний собор у Львові вже багато років приваблює як місцевих жителів, так і гостей міста. Для львів’ян він є символом архітектурної краси та нагадуванням про історичні події минулого. Далі ми розглянемо, що цікавого можна побачити в цьому соборі.

Поява собору

Вірменський собор вважається однією з найзагадковіших і найвідоміших пам’яток Львова. Збудований у XIV столітті, цей романсько-готичний храм є духовним центром вірменської громади міста, виділяючись своєю унікальністю, красою і таємничістю. Точна дата його зведення залишається невідомою, але сьогодні він є важливою пам’яткою як місцевої, так і вірменської монументальної архітектури.

Зведення Вірменського собору відбулося наприкінці XIV століття під керівництвом сілезького архітектора Дорінґа. Його архітектурні особливості відтворюють стиль катедри в Ані, середньовічній вірменській столиці. Цікаво, що це одна з небагатьох середньовічних пам’яток Львова, які збереглися у первісному вигляді, оскільки вона була побудована з каменю, на відміну від тодішньої дерев’яної забудови міста.

Собор неодноразово перебудовувався у XV, XVII, XVIII століттях: були додані аркада, захристія та змінені нави. Він є центральною спорудою вірменського кварталу в середмісті Львова.

Історія вірменської громади у Львові сповнена цікавих подій, від прибуття до асиміляції та втрати впливу. У середньовічному і ранньомодерному Львові вірменські купці були заможними та контролювали значну частину східної торгівлі, завдяки налагодженим зв’язкам з крамарями Близького Сходу. Крім того, вірмени відзначалися майстерністю в різних ремеслах.

Фрески у соборі

Фрески в інтер’єрі собору захоплюють своєю сюжетністю. Завдяки численним перебудовам собору в різні епохи, його інтер’єр також зазнавав змін. Автором фресок і розписів у Вірменській церкві є Ян Генрик Розен. Художник виконав їх у 1920-х роках у стилі арт-деко. Це нестандартне рішення для давніх храмів Львова, проте воно виявилося доречним і гармонійним.

Фреска “Похорон святого Оділона” на лівій стіні собору справляє містичне враження. Вона зображує поховальну процесію за участю дітей, монахів і тіней. Картина символізує “плинність життя” через образи учасників. Монах у каптурі позаду символізує минуле, яке вже закінчене. Монах із заплющеними очима попереду уособлює майбутнє, що не знає, куди прямує. Посередині – теперішнє, що озирається на минуле, примари якого зображені як тіні. Існує гіпотеза, що чоловік, який символізує теперішнє, – це автопортрет Яна Розена. Це феноменально, але автор міг зобразити себе, щоб підкреслити момент творення і відображення сьогодення.

За вівтарем Вірменського собору в тіні прихована фреска “Тайна вечеря”, а праворуч від неї – “Розп’яття Христа”. Цікаво, що для зображення персонажів Розен запрошував відомих особистостей та акторів. Мозаїка, що прикрашає головний купол над вівтарем, була створена лише на початку ХХ століття за ескізами Юзефа Мегоффера.

На правій стіні розміщені сюжети “Усікновення голови Св. Івана Хрестителя” і “Благовіщення”. Ян Генрик Розен розділив площину фресок на дві частини, надавши їм глибини. Наприклад, тіло Св. Івана Хрестителя зображено у часі подій картини, але його руки, які простягаються до золотого фону, вказують на майбутнє.

Кладовище

Храм є пам’яткою архітектури національного значення і входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Він прикрашає наше місто завдяки неперевершеному поєднанню архітектури вірменських святинь, романсько-готичного стилю Західної Європи та староукраїнського галицького зодчества. Стіни храму мають товщину 1,5 метра, збудовані з ламаного каменю і облицьовані тесаними плитами. Купол святині спирається на пустотілі ребра, викладені з глиняних глечиків.

У південному дворику між собором і вулицею збереглися залишки старовинного вірменського цвинтаря. Тут можна побачити надгробні плити, деякі з яких мають вік до 600 років. Їх перенесли сюди з кладовищ інших вірменських храмів і монастирів, які давно зникли у Львові. Цікаво, що це кладовище є нетиповим: надгробні плити використовували для вимощення подвір’я храму або вмонтовували в стіни.

Непроста доля архітектурного ансамблю

За подальшу історію собор розбудовувався й поступово перетворився на архітектурний ансамбль. У 1437-му році навколо нього звели арочну галерею, в 1571-му поряд з’явилась струнка дзвіниця (архітектор П.Красовський), в 1630-му прибудували західну наву, в 1682-му з’явився монастир вірменських бенедиктинок.

У 17 столітті до комплексу собору увійшов вірменський банк, у 18-му – палац архієпископів, пам’ятна колона з фігурою Христофора та дерев’яний вівтар із композицією «Голгофа» (у дворику). А ще поряд із собором був вірменський суд, вхід до якого лежав через орнаментований портал в арковому проході дзвіниці.

Собор є унікальним взірцем вірменської архітектури. Він змурований із каменю і має товщину стін 140 см. Купол собору тримається на пустотілих ребрах, що викладені із обмазаних глечиків (голосників). Весь комплекс собору дуже компактний і ховається серед щільної львівської забудови.

У 1908-1927 рр. відбувалася масштабна реставрація собору Успіня Богородиці. Керував нею архітектор Ф.Менчинський. Тоді було збудовано західну вхідну частину, стіни апсид храму декорували накладними арками та орнаментами (в дусі давньовірменських). Над навою зробили різьблену дерев’яну стелю, а в бані – мозаїку.

Радянський період став сумною сторінкою в історії собору. Його закрили. В 1947 році тут розмістили фондосховище Львівської картинної галереї, а у 1953 – фондосховище музею Леніна.

У 2000 році собор повернули вірменській релігійній громаді, а в січні 2001-го відновилися богослужіння. 25 червня 2001 року в соборі молився Римський Папа Іоан Павло ІІ, а у 2003 році храм освятив Католикос усіх вірмен Гарегін ІІ.

Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм telegram ico, щоб не пропустити нові пости!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: