Наразі побачити в чиїхось домівках телевізори львівського заводу «Електрон» важко, хіба що десь на горищах. Зараз більшість з них є хіба реліктами з радянського минулого. Однак колись мати такий телевізор було ознакою певного достатку, а самі телевізори мали непогану репутацію.
Як не дивно, львівські телевізори завдячують своєю появою голові чекістів. У 1946 році Лаврентій Берія висунув на Політбюро ідею денаціоналізації західних регіонів СРСР шляхом перенесення туди об’єктів оборонної промисловості. У серпні того ж року на VIII сесії Верховної Ради УРСР був прийнятий закон «Про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства Української РСР на 1946–1950 рр.». Один із його пунктів передбачав перетворення Львова на великий індустріальний центр республіки. Оскільки місцеве населення з міркувань держбезпеки не допускалося до роботи на оборонних підприємствах, до Львова переводили заводи з центральних і північно-східних регіонів РРФСР разом із працівниками. Цей підхід до “переселення” виробництв показав високі результати в подальшій діяльності підприємств.
У 1956 році було прийнято рішення створити у Львові завод телевізійної техніки. Для цього перевели підрозділи та працівників із провідних в цій галузі заводів — александровського радіозаводу, ленінградського заводу імені М. Г. Козицького та московського заводу «Рубін». Варто зазначити, що на цих підприємствах лише 30% продукції становили телевізори, а основною їхньою спеціалізацією були електронні компоненти для винищувачів і бомбардувальників, системи далекого спостереження та інша оборонна техніка.
Директором майбутнього заводу був призначений досвідчений управлінець Степан Остапович Петровський. Він обрав базою для нового підприємства приміщення заводу вимірювальних приладів. Постановою Ради народного господарства Львівського економічного району №57 від 4 жовтня 1957 року на основі цього підприємства було створено Львівський телевізійний завод (ЛТЗ).
Перші телевізори марки «Львів», створені на базі александровського телевізора «Призыв», були випущені 2 жовтня 1957 року. Для цього телевізора вперше застосували кінескоп розміром 43 см, розроблений К. М. Шніцером, а принципову схему створив А. М. Юкер. Серійне виробництво моделі розпочалося у 1958 році, а вже з 1959 року було запущено виробництво вдосконаленої версії «Львів-2», яка мала аналогічну схему та кінескоп. У 1960 році художник конструкторського бюро заводу Охрім Кравченко створив дизайн нової моделі телевізора «Верховина». Ця модель стала серійною та здобула визнання як найкращий телеприймач в СРСР.
На заводі «Електрон» у 1961 році почали виготовляти чорно-білі телевізори «Огоньок» із кінескопом 47 см та «Електрон» із кінескопом 59 см. Їхнє серійне виробництво стартувало у 1963 році, і ці моделі стали основою для всіх радянських телевізорів.
Телевізор «Огоньок» оснащувався 16 радіолампами та 20 діодами, пізніше це число збільшилося до 17 радіоламп і 22 діодів. Пристрій дозволяв приймати програми зі студій або ретрансляторів на відстані понад 100 км за умови використання зовнішньої антени. Його вага була відносно невеликою — понад 25 кг.
Розмір зображення становив 305×384 мм. Телевізор мав блокову конструкцію, а більшість його принципової схеми виконувалася друкарським монтажем. Із середини 1965 року завод почав випускати модель телевізора «Огоньок-2», яка була оснащена кінескопом 47ЛК2Б (47ЛК2БС) із розміром зображення 385×305 мм. Ця модель включала 14 радіоламп і 23 напівпровідникові елементи. Транзистори застосовувалися в трактах посилення проміжних частот та звукового низькочастотного каналу. Вартість телевізора «Огоньок» складала 328 рублів.
У той самий період на Львівському телевізійному заводі (ЛТЗ) було створено масштабний виробничий комплекс із монтажних, складальних і регулювальних робіт, що включав 22 конвеєрні лінії із системою підвісних доріг. Окрім телевізорів, завод почав випускати іншу високотехнологічну електронну продукцію, зокрема для космічних і військових потреб.
Уніфікований телевізор «Електрон» почав вироблятися Львівським телевізійним заводом у 1965 році. Від моделі «Вогник» він відрізнявся дизайном передньої панелі. У ньому використовували кінескопи типу 59ЛК-1Б, а пізніше — 59ЛК-2Б із розміром зображення 490×395 мм. Телевізор випускався у настільному та підлоговому варіантах. Спочатку пристрій збирався на 18 радіолампах, згодом їх кількість зменшили до 17, а пізніше до 16, разом із 22 (або 20) германієвими діодами. Вага телевізора становила 36 кг, а роздрібна ціна — 470 рублів.
У 1967 році на ринок вийшла модель «Електрон-12» (ЛППТ-47). У ній застосовували кінескоп 47ЛК2Б, блок ПТК-3 з автоматичним підстроюванням частоти (АПЧГ), 15 радіоламп, 3 транзистори та один тиратрон. Телевізор був зручний у користуванні, оскільки анодні запобіжники можна було замінити без зняття задньої кришки.
Вже 1969 року з’явилася модель «Електрон-207/Д», виконана в дерев’яному корпусі з глянцевим покриттям, що відповідало сучасним вимогам естетики. Вона випускалася у підлоговому та настільному варіантах. Лицьова панель мала асиметричний дизайн: права частина була у вигляді ґрат, за якими розташовувалися гучномовці. Вузли телевізора зібрані на вертикальному обертовому шасі, що полегшувало регулювання. Ця модель містила 14 радіоламп, 5 газорозрядних приладів, 9 транзисторів і 24 напівпровідникові діоди. Наступним кроком став випуск з 1973 року телевізора «Електрон-206» із розміром зображення 481×375 мм. Цей пристрій важив понад 37 кг і коштував 380 рублів.
З 1970-х років підприємство освоїло виробництво кольорових телевізорів «Електрон», що стало значним проривом у радянській електроніці. Особливою популярністю користувалася модель «Електрон Ц-382», яка відзначалася високою якістю зображення, надійністю та сучасним дизайном. Відсутність ламп дозволяла зменшити споживання електроенергії та пришвидшити появу зображення на екрані. Однак телевізори мали недоліки — кінескопи швидше виходили з ладу, а вага пристрою перевищувала 60 кг. Кольорові телевізори «Електрон» експортували до багатьох країн, зокрема до Італії та ФРН.
Після розпаду СРСР і руйнування існуючої економічної системи завод швидко перетворився з одного з лідерів галузі на стагнуюче виробництво. Львівські телевізори стали мало кому потрібні, оскільки на ринок масово вийшли японські та південнокорейські моделі, а також інші виробники із країн Заходу. Витримати таку конкуренцію було неможливо, хоча деякий час телевізори під маркою «Електрон»ще випускались. Наприклад, у 2005 році завод випустив 34 тисячі телевізорів.
Однак основною продукцією заводу тепер стали зовсім інші вироби. Це низькопологові тролейбуси та трамваї, різноманітна електроніка як побутового, так і військового призначення. Останнє особливо актуальне в умовах війни проти російського агресора. Що ж до телевізорів львівського виробництва, то, сподіваємось, колись ми ще побачимо нові моделі.