Сьогодні кожна львів'янка має свій улюблений бренд косметики. А колись наші містянки користувались кремами місцевого виробництва — їх експортували до Парижа, Стамбула й Нью-Йорка.
Виготовлені у Львові, ці засоби лікували рани, освіжали шкіру, виводили веснянки й навіть обіцяли «молодечу свіжість». Їх в ті часи експортували до Європи, Америки й Туреччини, а львівські пані, звісно, вишиковувалися в черги за баночками.
Як ці засоби підкорили ринки, хто стояв за їхнім створенням і чому їхня слава досі жива? Розбираємося в історії, рецептах і долі львівської косметики.
У ХІХ столітті «Бальзам Веторіні» став справжньою сенсацією — експортним хітом, який потрапляв до країн Європи, Російської імперії, Туреччини й навіть Америки.
Його рекламували як панацею від усього: загоєння ран і лікування холери, виведення веснянок і освіження шкіри. Виготовлений у Львові нібито за «давніми китайськими рецептами», цей засіб став символом львівської фармацевтичної майстерності. Але хто створив цей продукт, і як він здобув таку популярність?
Вся ця історія почалась з того, що Павел Веторіні, львівський купець, чий бізнес не склався, випадково чи ні, здобув рецепт «справжнього китайського бальзаму» (Vero Balsamo Chinensis). У 1809 році він випробував його у військовому госпіталі в Любліні, де засіб довів ефективність у лікуванні ран. Схвалення князя Юзефа Понятовського відкрило двері до масового виробництва.
«Реклама обіцяла протистояти шкідливому впливу повітря, позбавленого електрики.
— львівська преса, ХІХ ст.
Бальзам складався зі смол, розчинених у спирті, та олії. Скептики серед медиків сумнівалися в його чудодійності, але реклама в львівській пресі робила свою справу: бальзам швидко став дуже популярним в аптеках і магазинах.
Після смерті Павела Веторіні виробництво бальзаму перейшло до Фелікса Мізерського, який вивів його на новий рівень. Фабрика на вулиці Широкій, 554 2/4 (нині це вулиця Коперника) працювала в промислових масштабах. Збереглася матриця печатки фабрики, де зазначена ця адреса, а також особистий підпис Мізерського на кожній пляшечці — як гарантія якості.
Бальзам презентували на виставці в Парижі, де він здобув міжнародне визнання. Тепер ви знаєте, що наші продукти задовго до євроасоціації непогано продавались у Європі.
Подальше розширення експорту до Америки й Туреччини лише посилило популярність. Реклама в газетах обіцяла захист від холери і навіть карієсу, а також косметичні дива: відбілювання шкіри та усунення недоліків. Навіть тоді лікарі сумнівались у тому, чи не перебільшена ефективність — адже склад зі смол і спирту міг «сприяти» подразненню шкіри. Але це не зупиняло покупців. Крем успішно продавався довгі роки.
На початку ХХ століття у Львові з'явився ще один косметичний хіт — крем «Benignina», створений фармацевтом Стефаном Стенцелем. Його аптека на площі Ринок стала не лише місцем для ліків, а й справжнім салоном краси.
«Benignina» обіцяв клієнтам усунути веснянки, засмагу, висипання й лишай, надаючи шкірі «матовість і молодечу свіжість». В чому ж був секрет?
Неординарною була реклама у вигляді заповіту власній доньці:
«Нехай моя донька Ірена користується кремом «Benignina» для справжньої краси.
— Стефан Стенцель, маркетинговий заповіт
Це був доволі неординарний маркетинговий хід, але він таки працював. Стефан успадкував фармацевтичний хист від батька, Едварда Стенцеля, чия аптека в Коломиї славилася постійною появою якихось цікавинок. У 1894 році Едвард отримав срібну медаль на Загальній крайовій виставці у Львові за спосіб сушіння трав, а в 1904-му — за сироп «Карпатське зілля».
Після його смерті в 1910 році Стефан, магістр фармації Львівського університету, розвинув сімейну справу. Крем «Benignina», запатентований автором, продавався в декоративних порцелянових баночках, які згодом стали колекційними. У 1935 році, до 60-річчя марки, роздали 10 тисяч баночок як подарунок усім, хто надіслав відповідний купон.
Аптека Стефана Стенцеля у Львові була більше, ніж просто аптекою. Розташована біля ратуші, вона притягувала львівських панночок з усього міста і не тільки. Крем продавався не лише у Львові, а й у Коломиї, де сімейний бізнес мав міцне коріння.
Газетна реклама 1935 року, присвячена ювілею марки, свідчить про її популярність: баночки розліталися, як гарячі пиріжки. В той час, напевне, кожна містянка мала у себе цей крем або хоча б раз купувала його. Точний рецепт, втім, і сьогодні залишається невідомим, тож відтворити крем на сьогодні доволі важко.
У той час косметика була не лише про красу, а й про здоров'я: засоби Стенцеля позиціонувалися як лікувальні, допомагаючи боротися з проблемною шкірою. Але чи могли б вони конкурувати з сучасними формулами, багатими на гіалуронову кислоту, колаген та інші сучасні інгредієнти?
Загалом же, у Львові завжди був розвинений ринок косметичних та косметологічних виробів, а львівські панянки охоче переповідали одна одній рецепти.
Про це ми розкажемо якось згодом — а з сьогоднішнього матеріалу ви вже знаєте, що колись наші вироби знали по всій Європі. Можливо, якби не кілька десятиліть радянської окупації та «націоналізації», так було б і сьогодні.
