Бернардинський монастир – чи не найунікальніша релігійна споруда Львову. З ним пов’язано безліч історій. Чому монастир спалили мешканці Львову? Для чего ченцям військові укріплення, бійниці та ров? Яке відношення до монастиря має легендарний мальтійський лицар?
Засновником Бернардинського монастиря у Львові був староста міста та польський воєвода Анджей Одровонж. 1460 року він власним коштом побудував дерев’яну каплицю та келії для послушників-бернардинців.
Вони розташовувалися біля зовнішньої сторони воріт, що вели до міста, біля Галицької брами. Через чотири роки в монастирі розгорілася епідемія чуми, через що загинули багато його мешканців. У XV столітті цієї хвороби боялися як вогню по всій Європі. Тому міщани негайно спалили монастир та каплицю вщент, щоб небезпечна інфекція не поширилася містом.
Наступного року львівський староста Андрій Одровонж знову виділив кошти на будівництво нової каплиці святого Андрія та периметра з келій, знову з дерева. Вона простояла трохи довше за попередню. Бернардинський монастир розташовувався дуже незручно – він був першим, хто зустрічав напад будь-якого загарбника з південних рубежів. У 1509 році притулок бернардинців було зруйновано знову молдавськими військами господаря Богдана ІІІ Кривого.
Але монастир не перестав існувати і після такого нищівного набігу. Вже 1514 року на місці руїн знову велися роботи з будівництва нової будівлі, все ще з дерева.
Лише 1600 року монастир отримав надію стати надійним і міцним, проіснувати більше, ніж 40-50 років. Польський король Сигізмунд ІІІ запропонував місцевим магнатам виділити кошти на реконструкцію бернардинського центру в камені за проектом ченця Б. Авелида з реалізацією Павлом Римлянином, а пізніше Амвросієм Прихильним.
Пропозицію одноголосно прийняли і будівельні роботи розпочалися того ж 1600 року. Гроші на будівництво жертвували як прості городяни, так і найбагатші родини Польщі, наприклад, Замойські, Мнішеки та Жолкевські.
Монастир Бернардинів виконував оборонну функцію поруч із іншими форпостними спорудами міста. Вся ця споруда – справжній бастіон із міцними кам’яними стінами та бійницями, оточений глибоким ровом та земляним валом. Роботи над монастирем велися 30 років.
Павло Римлянин заклав перший камінь масштабного проекту. На жаль, італійський майстер не дожив до завершення будівництва. Після його смерті 1618 року над комплексом продовжив працювати Амвросій Прихильний. Він розширив план та спроектував щитовий фронтон монастиря. Таке рішення було унікальним на той час.
До 1630 року комплекс оборонних споруд і церковних будівель був готовий. 1734 року архітектор Андреас Бемер доповнив його 38-метровою вежею з дзвоном. А 1753 року на ній встановили годинник. З цією вежею пов’язана одна дуже цікава героїчна історія. Докладніше про неї можна дізнатися тут
Укріплення являло собою трикутний периметр стін з дозорними вежами та оборонним костелом святого Андрія, який розташовувався впритул до міських укріплень Львова між Галицькою брамою та Королівським бастіоном. Це був самостійний вузол захисту поза стінами фортеці. Нині від цих бойових укріплень залишилася лише частина східної стіни та Глинянська вежа.
Костел святого Андрія поєднує у собі характерні риси творчості 4 своїх авторів – Б. Авелида, П. Римлянина, А. Прихильного, А. Бемера. Нижній ярус церкви виконаний у стилі ренесанс; центральний щит-фронтон, унікальна деталь костелу, несе в собі риси маньєризму, а зовнішнє оздоблення з прикрасами зі статуй, горельєфів та розеток явно відноситься до бароко.
Пам’ятна колона перед храмом присвячена Яну з Дуклі, одному з перших настоятелів монастиря. Над нею працював скульптор М.С. Ржевуський. Капітель на п’єдесталі в обрамленні ваз вінчала статуя настоятеля Яна. У воєнні роки вона безвісти зникла, тому зараз на її місце займає ажурна ваза.
Ротонда на території храму збудована над стародавньою криницею, яка існує ще з часів закладання першого монастиря в 14 столітті. Розписи цієї споруди розповідають про життя настоятеля Яна з Дуклі.
Внутрішнє оздоблення настільки пишне і помпезне, що захоплює дух. Розпис та ліпнина не поступається красою італійським храмам часів ренесансу. Тут є 17 майстерно прикрашених дерев’яних вівтарів, а також старовинний орган на 1700 труб – справжня королівська розкіш.
Багато чуток ходить про підземелля Бернардинського монастиря. Що тільки не кажуть про них. Але одна з таких історій підтвердилася археологічними знахідками через століття.
Головний герой цієї історії – знаменитий авантюрист, лицар Мальтійського ордена Мегеліно. На життя він заробляв кондотьєрством (військове найманство) та астрологією. Львівським героєм Мегеліно став 1672 року, коли турецько-татарське військо раптово напало на місто.
Лицар зібрав загін із 60 городян, з якими день за днем завдавав ударів ворогам. Проте загарбники не відступали і копали підкоп біля стін бернардинського монастиря. Тоді відважний загін спустився до монастирського підземелля до місця виходу підкопу. Бій того вересневого дня був відчайдушним – кілька годин під землею дзвеніли шаблі, чулися постріли та удари.
Хто знає, чим би закінчилася ця битва, якщо б у вирішальний момент не ринула злива. Вода швидко проникла у підземний хід і почала його затоплювати. Врешті-решт укріплення впали та поховали під собою турецьких загарбників.
Схвильовані городяни стовпилися біля входу в тунель і з надією чекали на повернення своїх рятівників. З якою ж радістю і тріумфом зустріли вони мальтійського лицаря і весь його загін, який переміг ворогів. Таємничий лицар незабаром зник зі Львова, так само непомітно, як і колись з’явився в ньому.
Століттями ця героїчна історія передавалася з покоління в покоління, дедалі більше перетворюючись на легенду. Але 19 століття пролило світло на ті події і виявилося, що легенда була правдою. Під час реставрації Митної площі поряд із монастирем бернардинців виявили старий підземний хід із завалами та останками турецьких воїнів, які загинули від руки легендарного Мегеліно.
Бернардинський монастир відрізняється від інших культових споруд тим, що він виконував більше функцій, ніж просто обитель ченців та місце для богослужінь. Це була надійна фортеця, яка багато століть захищала місто від набігів загарбників. Хоча зараз від колишньої військової могутності не залишилося майже нічого, монастир бернардинців досі зберігає хоробрий дух своїх захисників і нагадує про героїв минулого.
Єлизавета Поддубей
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
