Карл Звіринський
Карл Звіринський – це не зовсім проста особистість. Відомий педагог, живописець та іконописець створив на території Галичини нелегальну школу, а раніше був відрахований з навчального закладу за свою позицію. Ким насправді був Звіринський, яким було його особисте життя і чому він став “бунтівником” – про це та інше сьогодні розповідаємо в матеріалі.
Родина Звіринських. 1936 рік.
Карл Звіринський не просто так пізніше у свої 19 років опинився у Львові – його мати Юстина колись приїхала у це місто у пошуках роботи. Отримавши там місце служниці, вона змогла себе бодай якось забезпечити, адже в маленькому селі, де вона народилася, було важко заробити кошти на проживання. До слова, саме на роботі служницею Юстина познайомилася з майбутнім батьком дитини – Йосифом.
Після закінчення війни Юстина повертається у рідне село Лаврів, а згодом туди повернувся і Йосиф. Молода пара ледве зводила кінці з кінцями, час від часу батьки Карла підробляли, але грошей все одно не вистачало (матері Карла здебільшого платили продуктами). Родині з чотирма дітьми довелося жити у маленькій кімнаті, де їм зовсім не вистачало місця.
Час від часу дітям допікав голод. В своїх мемуарах художник згадує, що голод не дошкуляв йому тільки на Різдво або Великдень – тоді батьки накривали стіл з традиційними галицькими стравами. Однак, незважаючи на ці труднощі, Карл вже в похилому віці згадував свій Лаврів з теплотою.
“Я мріяв собі колись, що на старість буду жити в Лаврові. Зроблю собі з дощок шопу, де будуть довгі стіни і… все розвішу… Хоч би раз в житті побачити, подивитись на себе…” – з книги Звіринського “Все моє малярство – то молитва”.
Звісно, що хорошу освіту у такій ситуації батьки не могли дати, і Карл закінчив лише 4 класи – це була початкова школа, де діти навчалися 7 років. Чималу роль в освіті хлопця відіграв Васильянський монастир, де він брав книги і вивчав гуманітарні науки та мистецтво.
Карл Звіринський з Романом Сельським на планері у Дземброні, 1950-ті роки.
З дитинства у Карла не було особливої тяги до малярства – хлопець цікавився мистецтвом так само, як і іншими науками. Однак все змінив один випадок, коли Карл посперечався з братом про те, хто з них краще намалює портрет Кобзаря. Тоді неочікувано для себе Звіринський зрозумів, що має хист до малюнку, або, як казав він сам, у ньому пробудилася бацила до малярства.
Наступним кроком до рисунку стає Львівська державна мистецько-промислова школа. Хлопець в 19 років вперше їде зі свого маленького поселення до Львова зі батьком, щоб подати документи на вступ. Втім, там на нього чекає несподіванка – 4 класів початкової освіти не вистачає для омріяної школи.
Державна українська мистецько-промислова школа у Львові. Графічний відділ. 1943
Карл Звіринський екстерном здає екзамени за 7 класів і вступає на підготовче відділення. Ці події відбувалися в роки Другої світової війни, і, на жаль, школа проіснувала всього більше року, але сильний викладацький склад мав великий вплив на полотна Звіринського.
В 1946 році художник закінчує художнє училище у Львові, зараз відоме як коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. Тут він знайомиться з художником і майбутнім близьким другом Романом Сельським. Саме Роман відкрив перед юнаком закритий малярський світ.
“В житті кожної людини є зустрічі, які мають великий вплив на дальший хід нашого життя. Не будь їх – все в нас пішло б по-іншому. Вони відкривають нам очі на те, чого ми досі не бачили, і невідомо, чи побачили б коли-небудь…“, – згадує художник про зустріч з Сельським.
Згодом Карл Звіринський продовжує навчання в інституті прикладного та декоративного мистецтва, але звідти згодом його відраховують на рік. Юнак не був з боязких і часто висловлював своє невдоволення, натомість адміністрація інституту таке поведінку не схвалила.
Карл Звіринський. 1950-ті роки.
Карл Звіринський мав непростий характер. Бунтівник і митець за натурою, він не боявся осуду. Напевно, саме ця його риса спонукала на створення нелегальної школи, яка під його менторством проіснувала цілих 10 років, до кінця 60-тих років.
“Я бачив, чого вчать студентів. Вчили їх недоброго, вчили не того, що треба. Якщо б вони пішли тою дорогою, їхній талант був би загублений, і також вони були б загублені, як громадяни. І тому здавалося мені, що я повинен все зробити, щоб допомогти їм зберегти їхню природну обдарованість і рівночасно розвинути в них людську гідність, громадянське усвідомлення. Я хотів, щоб вони знали, хто вони, що повинні робити і куди йти”, – з книги “Все моє малярство – то молитва”.
Студенти називали її “Підпільною академією Карла Звіринського”. Тут він навчав молоде покоління живопису, композиції, на лекціях учні слухали про історію України, світове мистецтво, літературу, музику та релігію. Дочка митця, Христина, згадувала, що батько завжди наказував, якби хтось чужий до них навідався, казати, що родина святкує день народження. Місця для зустрічі студентів були різні.
Академія, яку створив іконописець, дала можливість талановитій молоді вільно навчатися – звідси випустився і Андрій Бокотей, ректор Львівської академії мистецтв. Однак цей навчальний заклад Звіринський створив на свій страх і ризик, піддаючи свою сім’ю під небезпеку. Подібні витівки жорстоко каралися радянською владою, крім того, громадянська позиція художника прямо суперечила з тогочасним тоталітарним режимом.
Полотна Карла Звіринського
Відверта протиставна позиція Карла Звіринського до всього, що робила радянська влада, принесла свої плоди. Зокрема, аж до 1992 року творчість митця не була визнана офіційно. Перша виставка львів’янина відбулася, коли йому було вже 73 роки. Постійні переслідування з боку влади також не додавали спокою в життя родини Звіринських.
Дружина Карла завжди намагалася підтримувати чоловіка, однак справжнім ударом для нього стало звільнення з роботи за рік до пенсії – причиною стали політичні мотиви, а точніше конфлікти. В 1992 році отець Севастьян, який навчав монахів у школі іконопису ім. св. Луки, зважаючи на великий досвід іконопису Звіринського, запрошує його викладати на кафедрі сакрального мистецтва. Ощасливлений Звіринський з ентузіазмом почав свою роботу, однак невдовзі він раптово помирає, а його полотна ще довго не користуються популярністю в суспільстві.
Карл Звіринський не отримав ту славу, на яку заслуговував ще при житті – переслідування влади та його громадянська позиція зіграли з митцем злий жарт. Довгий час його ім’я навіть не знали, а полотна залишалися без належної уваги. Однак в останні роки ця ситуація змінилися, зокрема зараз у Львові роботи Звіринського можна побачити у музеї модернізму, виставки з його полотнами час від часу проходять і в інших мистецьких залах.
Тетяна Семаковська
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
