Усім львів’янам добре відомі середньовічні споруди Міського та Королівського арсеналів, розташовані на вулиці Підвальній. Але мало хто знає, що у Львові був ще один старовинний приватний арсенал, який належав шляхетній родині Сенявських і знаходився за межами міських стін.
Земля, де збудували цей арсенал, колись належала дочці львівського бургомістра, історика та поета Бартоломея Зиморовича. Поруч із цим місцем знаходився костел і монастир Святої Марії Магдалини, який належав домініканському ордену. Через значну віддаленість від міських укріплень, це місце вважалося досить небезпечним. Саме тому було вирішено побудувати тут відповідну будівлю, в якій можна було б зберігати військову амуніцію та зброю на випадок потреби.
Арсенал Сенявських був спроектований військовим інженером Павлом Гродзіцьким (помер у 1645 році) спеціально для захисту монастиря на кошти магната Миколая Сенявського у 1640 році. Ця споруда стала важливою частиною зовнішньої оборонної лінії Львова. На сьогоднішній день від початкової будівлі залишився лише перший ярус, зроблений з рустикованого каменю.
Проте ця потужна споруда не прослужила навіть століття в якості сховища військової могутності своїх власників. Будівля арсеналу спорожніла, коли лінія фронту Північної війни наблизилася до Львова, а військові запаси та спорядження родини Сенявських були перевезені до підвалів їхнього маєтку в Старому Селі. Доречі, той замок теж існує і сьогодні, хоча і поступово руйнується і потребує догляду.
У 1726 році помер Адам Миколай Сенявський, останній представник роду по чоловічій лінії. Уся власність родини перейшла до Чарторийських. Арсенал у Львові також не став винятком і був переобладнаний під житловий будинок зі стайнею та манежем для тренування коней.
Відомо, що в листопаді 1792 року тут гостював Тадеуш Костюшко. У 1833 році будівлю придбала родина Баворовських. За їхньої ініціативи споруда була капітально реконструйована під керівництвом Ігнатія Хамбеза (1758–1845), набувши рис класицизму зі своєю вишуканою естетикою.
Тоді ж була створена сучасна прикраса маєтку — величезний фронтон над центральним входом з арочним вікном, що відтіняє білу статую коня в натуральну величину, виготовлену Іоанном Шімзером, а також силуети орлів на балконі, виконані тим же автором. Скульптури збереглися до сьогоднішнього дня, і досі вражають своєю винточеністю та артистизмом.
У 1857 році сюди перевезли колекцію літератури та мистецтва Віктора Баворовського, відомого польського культурного діяча, письменника, перекладача і шанувальника стародавньої культури. Його фонд (бібліотека та музей) більше нагадував приватну колекцію, ніж публічну бібліотеку, оскільки містив стільки творів мистецтва, що їх вистачило б на цілу галерею. Статуї, картини, портрети та антикваріат були розміщені на стінах між великими книжковими стелажами. Збірка гравюр та ілюстрацій зберігалася у великих теках.
Фонди налічували майже 60 тисяч томів рідкісних видань, 1 600 рукописів, найдавніші з яких датувалися ХІІ століттям, близько 7 тисяч старовинних книг, серед яких 45 інкунабул та 5 тисяч палеотипів. Книжкова колекція включала твори класиків західноєвропейської, переважно французької та польської літератури, а також мистецтвознавчі видання. Окрему групу старовинних книг становила колекція творів на релігійну тематику XVI та XVII століть.
Баворовський заповів свою колекцію місту, а після його смерті у 1897 році керівником бібліотеки був призначений відомий вчений Юзеф Коженьовський. У 1900 році бібліотека Баворовських стала публічною. У 1940 році вона увійшла до складу новоствореної Львівської філії бібліотеки Академії наук УРСР. У серпні 1941 року німецька окупаційна влада створила систему «Staadtsbibliothek Lemberg», до якої увійшли колишні бібліотеки Оссолінеуму та Баворовських.
Під час окупації мистецькі фонди бібліотеки зазнали значних втрат: було вивезено 2 396 цінних творів графіки, включно з 25 рисунками відомого німецького художника А. Дюрера. Проблема повернення цих творів законним власникам досі залишається невирішеною. З поверненням радянської влади тут було відновлено відділ мистецтв Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.
Будівля довгий час перебувала в аварійному стані. Лише у 2004 році, завдяки фінансовій підтримці меценатів Тетяни та Омеляна Антоновичів, а також Оссолінеуму у Вроцлаві, Польща, українських наукових і громадських організацій та урядів України і Польщі, палац був реставрований. У 2011 році в його приміщенні створили новий підрозділ бібліотеки — Інститут досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів.
Тут розміщені два читальних зали, чотири виставкові кімнати, картинна галерея, а також приміщення для зберігання та обслуговування. У фондах Інституту зберігається близько 700 тисяч одиниць: картини, гравюри, рукописи XI–XX століть, стародруки та книги. Серед творів у колекції є роботи таких відомих художників, як Т. Шевченко, О. Архипенко, І. Труш, О. Грищенко та інших.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
