Криївки — це підземні укриття, які активно використовувалися членами ОУН-УПА в боротьбі за незалежність України в 1940–1950-х роках. Ці сховища стали символом стійкості українських повстанців, їхньої витримки та пристосованості до надзвичайно важких умов життя.
Криївки будували в лісах, горах або навіть під будівлями. Їх ретельно маскували, закриваючи входи дерном, насадженнями чи камуфляжем. Деякі мали системи водопостачання, зроблені з дерев’яних трубок, що забезпечувало питну воду навіть взимку. Приміщення зазвичай включали кілька кімнат — для сну, приготування їжі, зберігання зброї й документів. У великих криївках могли розміщувати шпиталі або друкарні.
Вибір місця для будівництва криївки був одним із найважливіших етапів її створення. Розташування повинно було забезпечувати максимальну безпеку та прихованість. Зазвичай такі укриття будували в густих лісах, серед чагарників або на схилах гір. Особливу увагу приділяли тому, щоб поблизу не проводили заготівлю дров, не було сінокосів, пасовищ або популярних серед місцевих мешканців місць збору грибів і ягід. Це значно зменшувало ймовірність випадкового виявлення.
Криївки маскували дуже ретельно. Вхід ховали під лядою, замаскованою дерном із травою або кущами. Викопаний ґрунт від будівництва ретельно розносили по навколишній місцевості, нерідко виносячи його на зоране поле, щоб не залишалося слідів. У населених пунктах укриття іноді облаштовували під будинками, хлівами, копицями сіна, собачими будками або біля криниць.
Особливістю деяких криївок було наявність автономних систем водопостачання. Наприклад, воду могли подавати через дерев’яні трубки, видовбані з колод. В окремих випадках у сховищах будували цементні резервуари для води. Такі системи дозволяли повстанцям не виходити на поверхню навіть упродовж тривалого часу.
Криївки варіювалися за розміром і складністю конструкції. Найпростіші складалися з однієї кімнати, де люди спали, зберігали припаси та зброю. Більш складні мали декілька приміщень, які виконували різні функції. У великих сховищах, наприклад, організовували шпиталі, друкарні або навіть підземні штаби.
Приміщення обставляли досить скромно, але функціонально. У криївках розміщували дерев’яні нари для сну, столи, лави. Якщо дозволяли ресурси, встановлювали невеликі печі, виготовлені з залізних бочок або цегли. Деякі сховища мали навіть електрику, що була розкішшю для того часу. На стінах часто вішали ікони, карти, фотографії або інструкції, захищені від вологи целофаном.
У більш складних комплексах були окремі кімнати для різних потреб: кухня, комора, санвузол. Наприклад, у криївці-шпиталі, описаній в архівних даних, одна кімната мала розміри 7×9 метрів, друга — 6×5, а третя, найменша, 4×3 метри. Це дозволяло не лише розмістити велику кількість людей, але й забезпечити виконання різних завдань.
Життя в криївках було надзвичайно складним і вимагало великої витримки. Основною проблемою був брак простору, особливо у маленьких сховищах, де постійно перебувало кілька людей. Кожен квадратний метр використовувався максимально ефективно. Меблі виготовляли з підручних матеріалів, зазвичай деревини, а постіль часто замінювали сіном або соломою.
Температура в криївках підтримувалася за допомогою печей, але через погану вентиляцію їх використовували з обережністю, аби не задихнутися чадним газом. У багатьох сховищах встановлювали спеціальні вентиляційні системи з трубами, що виходили на поверхню. Вони ховалися серед дерев чи кущів, щоб не привертати уваги.
Важливою складовою життя під землею був режим тиші. Будь-який шум, навіть розмови, міг стати фатальним. Повстанці спілкувалися пошепки або жестами. Сміття не залишали в криївці, а виносили за першої можливості. Туалети, якщо не були облаштовані всередині, створювали неподалік, ретельно маскуючи.
Режим харчування був мінімалістичним. Основу раціону складали сухарі, сало, крупи, сушені овочі та м’ясо. Запаси поповнювали завдяки підтримці місцевих жителів або під час вилазок на поверхню. Продукти, що швидко псувалися, використовували в першу чергу, а більш тривалі в зберіганні — залишали на «чорний день».
Готували їжу на невеликих печах або навіть за допомогою примусів. Основними стравами були юшки, каші, іноді з додаванням сушених грибів чи овочів. Чай заварювали з трав, а у свята, якщо були можливості, випікали прості коржі чи пиріжки.
Проблемою було зберігання їжі, оскільки в умовах високої вологості продукти швидко псувалися. Щоб уникнути цього, сухі запаси зберігали в герметичних контейнерах, часто зроблених з металу чи скла.
Однією з найбільших загроз було виявлення криївки ворогом. Для запобігання цьому повстанці дотримувалися суворої конспірації. Вхід до криївки часто закривали «самоліквідатором» — механізмом, що обвалював тунель у разі виявлення сховища. У деяких випадках, аби не потрапити в полон, повстанці воліли підірвати себе гранатою разом із ворогом, щоб не потрапити до в’язниці. Дуже невелика частина криївок були обладнані для оборони, тому зазвичай залога цих укриттів в разі виявлення не мала жодного шансу.
Проблемою також була психологічна напруга, адже перебування в ізоляції, обмеження у пересуванні та постійна небезпека залишали відбиток на стані людей. Для підтримки морального духу організовували читання книжок, лекції, співи чи навіть навчання.
Ба більше: у розпорядку дня в криївках передбачалося час для навчання, написання звітів, роботи над ідеологічними та вишкільними матеріалами. Повстанці вивчали не лише загальноосвітні предмети, як-от українську мову, історію України, географію та іноземні мови, але й спеціалізовані дисципліни, що допомагали в підготовці до боротьби та пропаганди. Важливою частиною цієї діяльності були спогади про боротьбу УПА, що були написані в період зимівлі у криївках на межі 1940–1950-х років. Наприклад, саме у такій криївці останній провідник ОУН в Україні, Василь Кук (псевдонім “Леміш”), опанував англійську мову та написав свою працю “Колгоспне рабство”.
Криївки були не лише місцями для укриття, але й центрами підпільної діяльності. У них організовували штаби, де планували операції, друкували листівки та пропагандистські матеріали. Саме під землею створювали накази, які передавали повстанцям у різні райони, а також вели записи про діяльність УПА. Умови, в яких це доводилось робити, загартовували справжніх бійців, які діяли не тільки на Галичині, а і в інших регіонах України.
Особливу роль відігравали криївки-шпиталі, які рятували життя пораненим. Медичне обладнання часто було мінімальним, але лікарі та медсестри знаходили способи проводити навіть складні операції. Відомо, що у криївках неодноразово народжувалися діти, яких називали символами надії на вільне майбутнє.
Повстанці використовували криївки як склади зброї, боєприпасів та провізії. Тут зберігали документи, прапори, уніформу та навіть особисті речі бійців. Усе це свідчить про багатофункціональність цих підземних сховищ. Криївки стали символом боротьби за незалежність України. Вони уособлювали стійкість і незламність українського духу, адже навіть у найсуворіших умовах люди продовжували боротися за свої ідеали. Ті, хто ховався у криївках, віддавали перевагу смерті над полоном, залишаючи після себе приклад самопожертви та відданості.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
