Тіні забутих предків
В 1911 році український письменник Михайло Коцюбинський, натхненний своїм перебуванням на Гуцульщині, написав повість “Тіні забутих предків”, а вже в 1965 році в Києві відбулася прем’єра фільму за мотивами цього твору. Режисером стрічки став Сергій Параджанов. Про те, як знімали кінокартину, як створювали оголені сцени у період СРСР, та чому для Параджанова фільм став доленосним – сьогодні дізнаємося у матеріалі.
Іван Чендей та Сергій Параджанов
Фільм “Тіні забутих предків” знімали в селі Криворівні Верховинського району Івано-Франківської області – тут, власне, після подорожі в Італію і написав свою повість Коцюбинський. Втім, звісно ж, що для кінокартини був написаний окремий сценарій. Над ним разом працювали Сергій Параджанов та Іван Чендей – тоді останній був відомий, як упорядник казок. Саме йому і належить основна робота над сценарієм, адже Параджанов погано знав українську граматику.
Вірменський кінорежисер жив у сім’ї Чендеїв близько місяця. Будучи людиною відкритою та щирою, він не раз зачіпав такі теми, яких подружжя соромилося або не бажало про них розмовляти. Режисер, народившись у родині антикварів сам мав потяг до тих речей і часто ходив по селі в пошуках чогось цікавого – ліжники, прялки та тому подібне.
Дружина Івана Чендея згадувала, що Параджанов вчив її кулінарити, зокрема робити голубці з виноградного листя – долму, а чоловікові часто допізна оповідав технології написання сценаріїв. Про самі зйомки фільму режисер згадував так:
“Я ображав групу тим, що вивчав храми, ходив на хрестини, на похорони. Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності”.
Сцена з фільму “Тіні забутих предків” з оголеною Палагною (у виконанні Тетяни Бестаєвої)
Зйомки фільму тривали майже рік, і за цей час було багато непорозумінь, зокрема конфлікти часто відбувалися між оператором фільму Юрієм Іллєнком та режисером Сергієм Параджановим. Якось дійшло до того, що Іллєнко викликав Параджанова на дуель – в якості зброї були вибрані гуцульські пістолі. Однак дуелі не відбулося – до місця призначення битви вів міст, який напередодні обірвала негода. Чи була це просто випадковість, чи мольфарська сила, яка вберегла від ймовірного нещасного випадку – невідомо.
“Йшов дощ, ми повинні були зустрітися на мосту через Черемош. Але річка розбушувалася так, що міст знесло, а з тридцяти метрів між нами на протилежних берегах я ніяк не міг стріляти”, – так цей інцидент згадував оператор Юрій Іллєнко.
Полотно “Любов земна і Любов небесна”
Основні зйомки кінокартини проходили в селі Жаб’є і околицях села Криворівня. Щоб досягти максимального ефекту потойбіччя в фільмі, срібну фарбу наносили навіть на листя дерев в поселенні. Окремої уваги вартує еротична сцена у картині з оголеною Палагною – Параджанов так надихнувся картиною Тіціана “Любов земна і Любов небесна”, що створив свою інтерпретацію у фільмі “Тіні забутих предків”. До слова, актриса, яка зіграла Палагну, Тетяна Бестаєва, книгу своїх спогадів назвала “Оголена у Параджанова”.
“Почали знімати пізньої осені, коли, можна сказати, іній лежав на траві… І зйомки почались з епізоду, буквально, коли я йду, оголена, по території до місця, до святого Юрія. Був такий звичай, коли в перший день весни жінки вставали рано, знімали із себе нічну сорочку, розпускали волосся, надівали монисто, буси, намисто — йшли до певного місця і просили святого Юрія про те, чого їм не вистачало.
І я йшла, від камери спиною, прохід був доволі довгий… В кіно цей епізод, мабуть, триває хвилин п’ять-сім. А знімали тиждень. Я відходила від камери, з мене знімали халатик, казали “Мотор!”, і я мусила йти. Я не могла цього зробити опісля п’яти команд. Казала: “Не можу, боюся”. Параджанов відігнав всю масовку. Стояв тільки він, Юра Іллєнко і освітлювач. Параджанов кричав: “Іллєнко любить тільки свою Ларису! Ти йому не потрібна! Я взагалі імпотент!” Що він тільки не кричав, аби мене умовити. Нарешті я пішла”, – згадувала той епізод сама Бестаєва.
Весілля Івана і Палагни в фільмі “Тіні забутих предків”
Спірним фрагментом у фільмі “Тіні забутих предків” став весільний обряд ярма – гуцулам він не сподобався. Місцевих жителів Параджанов часто запрошував на зйомки, аби ті підказували, як краще зберегти автентичність у фільмі. Однак, незважаючи на їхнє невдоволення, весільну сцену з ярмом все ж залишили. Режисер зміг пояснити, що такий епізод у стрічці потрібен.
“У них немає обряду “ярма” – я порушив точність, – але його підказали мені самі ж гуцули. Я чув пісню (коломийку) про те, як чоловік захомутав дружину в ярмо, – алегорія, що означає нерівний шлюб. І, коли мій Іван одружується на Палагні, я здійснив над ним “обряд ярма”. Гуцули, які знімалися в моєму фільмі, виконали його настільки ж серйозно і красиво, як усі свої споконвічні обряди” – зазначав Параджанов.
Немалу роль у зйомках фільму відіграв, ймовірно, останній, вже покійний мольфар в Україні – Михайло Нечай (чоловіка вбили у власному домі). Він часто консультував Параджанова щодо фільму, а головного актора, Івана Миколайчука, сам вчив грати на дримбі.
Під час зйомок Параджанов декілька днів жив по-сусідству з бабусею, якій, як казали місцеві, було вже понад 100 років. Режисер був щедрою людиною – зі столиці він часто привозив гостинці у відповідь, тож не оминув і 100-літню бабцю. Їй він подарував французькі парфуми, а та розповіла, як в молодості ходила по гриби з Іваном Франком.
Постер до фільму “Тіні забутих предків”
4 вересня 1965 року у київському кінотеатрі “Україна” відбулася прем’єра фільму “Тіні забутих предків”, під час якої і відбувся виступ проти арештів української інтелігенції. Іван Дзюба, Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл закликали присутніх піднятися з місць на знак протесту проти “політичних репресій”. В приміщенні, де було 800 чоловік, встали близько 60. Адміністрація кінотеатру майже одразу перервала виступ.
“У нас велике свято, але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді” – після цих слів Дзюбу буквально почали стягувати зі сцени, а в залі увімкнули сирену, щоб заглушити промовця.
Кінотеатр “Україна”. Київ/ms.detector.media
Параджанова запідозрили у змові і пізніше всіляко намагалися інкримінувати йому підготовку в протесті. На момент прем’єри фільму “Тіні забутих предків” у режисера вже був готовий і затверджений новий сценарій стрічки під назвою “Київські фрески”, та після акції протесту йому почали перешкоджати у зйомках, а згодом і зовсім відмінили їх.
Стрічка “Тіні забутих предків” отримала безліч нагород та всесвітнє визнання. Цілком можливо, що Україна б отримала ще декілька геніальних кінокартин від вірменського режисера, якби не тоталітарний режим радянської влади, який в результаті впік Сергія Параджанова у в’язницю за “гомосексуальність”, однак навіть там він отримав авторитет і славу.
“Всі знають, що у мене три батьківщини. Я народився в Грузії, працював в Україні і збираюся вмирати у Вірменії”.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
