Комплекс монастиря і костелу бернардинів, що розташований на площі Соборній у Львові, є одним із найстаріших храмових ансамблів міста. Його історія починається ще в XV столітті, коли на цьому місці звели перший дерев’яний монастир.
Перші згадки про дерев’яну будівлю бернардинського костелу датуються 1460 роком. Головним ініціатором будівництва став львівський староста Анджей Одровонж зі Спрови, який виділив земельну ділянку поблизу Галицької брами та фінансував спорудження невеликого монастиря разом із каплицею, присвяченою Святому Андрію.
Перші монахи-бернардини прибули до Львова у тому ж 1460 році за запрошенням Анджея Одровонжа, котрий надав їм земельні угіддя та збудував дерев’яний монастир з каплицею в честь їх покровителя Святого Андрія. Однак історія цього ордену розпочалася задовго до того. Він був заснований в Італії у XII столітті відомим святим Франциском Ассізьким, а згодом поділився на францисканців та обсервантів — тих, хто суворо дотримувався статуту святого Франциска.
Основоположником строгого уставу став святий Бернард Сієнський, а його учень, Ян Капістран, приїхав до Кракова у 1453 році і незабаром сприяв заснуванню монастиря і костелу на честь Святого Бернарда Сієнського. Відтоді обсервантів на теренах Польщі стали називати бернардинами.
Бернардини стали важливим релігійним рухом у західних землях, засновуючи монастирі в Луцьку, Житомирі, Бережанах, Сокалі та інших містах. Перші львівські бернардини були учнями святого Яна Капістрана, але після чуми 1464 року з п’яти монахів вижив лише один.
Наступного року монастир спіткала нова біда: його спалили львівські православні міщани, невдоволені активною місіонерською діяльністю католиків. Однак Анджей Одровонж у 1465 році знову збудував більший дерев’яний костел і монастир, але невдовзі помер, і був похований під вівтарем костелу Святого Андрія.
Львівський монастир бернардинів здобув широку популярність завдяки визначному святому Яну з Дуклі, який проживав тут у період з 1470 по 1484 рік. Ян з Дуклі, випускник знаменитого Ягеллонського університету в Кракові, ще за життя привертав до себе увагу своїми чудесами та благочестям. Після смерті він залишив значний духовний слід, і у 1739 році його було канонізовано Папою Климентом XII. Святий Ян став покровителем кількох регіонів: Польщі, Русі та Литви. Місцеві жителі були переконані, що саме його небесна заступницька сила врятувала Львів від завоювання козацькими військами Богдана Хмельницького у 1648 році, коли місто стояло на межі падіння.
Монастир пережив не одну трагедію за свою багатовікову історію. У 1511 році він згорів під час облоги Львова молдавським господарем Богданом. Однак вже через три роки, у 1514-му, споруду відновили, хоча цього разу вибрали нову технологію будівництва — замість дерев’яних конструкцій застосували так званий прусський мур, що поєднував у собі дерево та цеглу.
Наприкінці XVI століття монахи-бернардини задумали суттєве розширення свого монастирського комплексу. Вони вирішили звести великий мурований монастир, але зустріли на своєму шляху серйозний опір з боку міської влади Львова. Оскільки монастир розташовувався за межами міських укріплень, влада побоювалася, що у випадку ворожого нападу зловмисники могли б використати міцні монастирські стіни для штурму міста.
Це питання набрало такого масштабу, що ним почали займатися на найвищих рівнях влади. Королівський інженер Фрідріх Геткант провів розслідування, а король Сигізмунд III навіть створив спеціальну комісію для вирішення цієї проблеми. До складу комісії увійшли впливові особистості того часу: каштелян Станіслав Жолкевський, староста Єжи Мнішек і архієпископ Ян Соліковський.
За результатами розгляду, король у 1603 році надав дозвіл на будівництво мурованого монастиря, але за умови, що комплекс матиме власні оборонні укріплення, які стануть частиною загальної оборонної системи Львова. Проте ченці не стали чекати остаточного дозволу, і вже 16 вересня 1600 року заклали наріжний камінь нової святині.
Процесом будівництва керував чернець Бернард Авелідес, а проектуванням займався відомий італійський архітектор Павло Римлянин, який тривалий час жив і працював у Львові. У 1613—1617 роках будівництво продовжив інший італієць, архітектор Амвросій Прихильний. Новий костел був урочисто освячений 30 листопада 1609 року, і відтоді став важливим духовним центром міста.
Фінансова підтримка для будівництва надійшла від короля Сигізмунда III та старости Єжи Мнішека, які виступили головними меценатами проєкту. Цей величний комплекс, зведений на перетині політичних і релігійних конфліктів, став не лише важливою архітектурною пам’яткою Львова, а й духовним символом міцності віри та витривалості львівської громади в умовах важких випробувань.
Згідно з історичними переказами, у Львові відбулося знамените вінчання між Мариною Мнішек, дочкою львівського старости, та Лжедмитрієм I, відомим претендентом на московський престол. Ця подія передувала їх походу на Москву у 1604 році. Однак, на той час мурований костел, який ми бачимо сьогодні, лише починали будувати, тому церемонія, найімовірніше, відбулася у старому фахверковому костелі, що стояв на тому ж місці. Цей дерев’яний костел продовжував виконувати свої релігійні функції до моменту завершення нового храму.
Будівництво нового костелу Святого Андрія здійснювалося за традицією, поширеною на теренах Русі: стару будівлю не зносили одразу, а обкладали ззовні новими стінами. Лише після того, як нова споруда була завершена, старий костел розібрали, а його залишки вивезли у 1614 році. Оздоблення нової святині завершили до 1630 року під керівництвом архітектора Андрія Бемера з Вроцлава. Саме він звів знамениту вежу на північно-східному куті будівлі та надав завершального вигляду фасадам. Будівництво монастирських келій розпочалося ще в 1620 році й було завершено приблизно у 1630-му.
Бернардинський монастир має унікальне розташування — він займає трикутну територію, яка прилягає до міських укріплень між Галицькою брамою та Королівським бастіоном. Вершина цього трикутника була зміцнена потужним бастіоном, що отримав назву Бернардинського. Завдяки такій конфігурації монастир став незалежною фортифікаційною спорудою. Монастир був оточений глибоким ровом, валом і кам’яними мурами з бійницями, що дозволяло йому ефективно виконувати оборонні функції та одночасно бути частиною загальноміських укріплень. Саме ці фортифікації зіграли ключову роль у тому, що в 1648 році козацькі війська під проводом Богдана Хмельницького не змогли здобути Львів.
Оборонні стіни монастиря були вражаючими — високі кам’яні мури з бойовими отворами та надбрамною вежею, що частково збереглися до сьогодні. Залишилася також башта-дзвіниця, яка домінує над монастирським ансамблем. На площі перед костелом встановлено пам’ятну колону, що символізує важливі історичні події, а поблизу, на південь від храму, розташована ротонда, яка прикриває монастирську криницю — важливе джерело води для братії та міщан.
Інтер’єр костелу Святого Андрія був суттєво оновлений у період з 1736 до 1740 років, що призвело до його стилістичної трансформації в дусі бароко. Цей стиль виразно втілився в шістнадцяти майстерно різьблених дерев’яних вівтарях. У цей же період під керівництвом художника Бенедикта Мазуркевича були виконані настінні розписи, що додали інтер’єру храму вишуканої декоративності.
Башта, яка примикає до північно-східного кута костелу, мала подвійне призначення. Вона не лише була оснащена годинником, але й слугувала спостережним пунктом. Є історичний випадок, коли вартовий, знаходячись на цій вежі, першим помітив вороже військо, що наближалося до Львова, і вчасно повідомив про це мешканців міста. На згадку про цю подію, механізм годинника на вежі налаштували так, щоб він завжди випереджав інші львівські годинники на п’ять хвилин, сигналізуючи про чергову годину раніше.
Монастирські келії зводилися у безпосередній близькості до північної стіни костелу. Їх архітектурний план був досить складним, із внутрішнім двориком-клуатром і коридорними приміщеннями. Усі приміщення перекриті склепінчастими стелями, що надає будівлі відчуття монументальності. Загалом будівля має три поверхи, хоча деякі її частини досягають чотирьох.
Дзвіниця, зведена в 1733—1734 роках, примикала до старого оборонного муру з південної сторони костелу. Ця двоярусна споруда з наметовим дахом була оздоблена в стилі, аналогічному до декору нижнього ярусу костелу.
Особливої уваги заслуговує ротонда над криницею, яку присвятили блаженному Яну з Дуклі. Споруджена між 1748 і 1755 роками, вона являє собою аркову альтанку, прикрашену пласким куполом зі скульптурою святого Яна.
Пам’ятна колона на честь блаженного Яна з Дуклі була встановлена у 1736 році перед головним фасадом храму завдяки пожертві коронного кравчого Северина Михайла Ржевуського. Вона була символом подяки за врятування Львова під час облоги міста козацькими військами Богдана Хмельницького в 1648 році. Спершу колону увінчувала скульптура святого, проте вона зникла після 1944 року.
Після завершення Другої світової війни радянська влада вигнала ченців з монастиря. Приміщення монастиря було пристосоване для різних потреб: у ньому розмістили архівні сховища, реставраційні майстерні, а згодом — дирекцію Львівського історико-архітектурного заповідника. Сам храм перетворили на склад. Лише в лютому 1991 року костел повернули релігійній спільноті, і його передали отцям-василіянам Української Греко-Католицької Церкви. Проте посвячення храму Святому Андрію залишилося незмінним.
Бернардинський монастир у Львові є унікальним архітектурним ансамблем XVII століття, який гармонійно поєднує риси ренесансу, маньєризму та бароко. Це один із найбільших і найрозвиненіших католицьких монастирських комплексів в Україні, який відіграв важливу роль у релігійному та оборонному житті Львова.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
