Війна продемонструвала світу хто такі українці. Нація, яка об’єднується й допомагає один одному. Нація, яка попри всі складнощі продовжує творити. Так, за час війни українці почали писати вірші про свою власну щоденну війну. Сьогодні зібрали для вас добірку поезії про боротьбу в Бучі, про той самий “военный корабль” та про безсонні ночі в підвалах. В коментарях діліться своєю творчістю.
Одягай найтепліші штани,
Бо в підвалі померзнуть ноги.
Я любив тебе ще до війни
І скажу про це в день перемоги.
Я кохала тебе й до війни,
Хоч і зараз лунають тривоги.
Я скажу: «Ти себе бережи,
Бо зійдуться ще наші дороги».
Автори: В. Лісовицький, O. Koshyk
illustrator: Oleksandr Grekhov
Кто-то, конечно, хороший, но он не готов
сесть в автозак, а кому и Голгофа – не плаха.
Разница в принципах, в принципе, только пять слов:
Русский военный корабль, иди нах%й.
Голос из трубки спокоен, прерывист и глух:
«Мама, я в шапке, взяла документы, нет страха».
Дочка сегодня заснула в метро на полу.
Русский военный корабль, иди нах%й.
Если действительно хочешь для нашей земли
что-то хорошее – вон огород перепахан.
Зерна в карман положи, чтоб они проросли.
Русский военный корабль, иди нах%й.
Здесь возле арты чечен, беларус и казах,
Тут верят в Будду и Ктулху, в Христа и Аллаха.
Новые фрески распишем на новых церквях:
«Русский военный корабль, иди нах%й».
Этой империи нужен и Киев, и Крым.
Может быть я никогда не дождусь ее краха,
Но, будь уверен, мой правнук при встрече с твоим
Скажет: ты русский?
Окей. Иди нах%й.
Читайте також: Що робити в укритті: керуємо Байрактаром і донатимо в «Повернись Живим»
Автор: Александра Смелянская
Ілюстрація: thevillageua
мою музику замінили сирени
мої сни замінили новини
мої струни замінили нерви
вся надія на джавеліни
мої вулиці замінили підвали
мою каву замінило мастило
моїх друзів замінили вокзали
але дух як ніколи сильний
мої книги замінила тривога
мій рюкзак замінив всю квартиру
моє ліжко замінила підлога
та ніщо не замінить віру
не замінить ніщо мою ненависть
мою лють замінятиме місто
ми зітремо у порох, корита хвіст
і всі голови від цього монстра
Автор: danylogalyko
Ідея: Mark Livin, ілюстрація: @unikornandwine
З міста, що ракетами розтрощене,
До усього світу прокричу:
Цього року у Неділю Прощену
Я, здається, не усіх прощу!
Світе- світе, гарно ж ти нас кинув!
Та у пеклі цих страждань- терпінь
Все ж стоїть золотоверхий Київ,
Буча, і Гостомель, і Ірпінь.
Ми усе здолаємо і вистоїм!
Потім ще і рештки приберем
Тих усіх, котрі були тут прислані
Вузькооким лисим упирем.
З вами й я і вистою, й вцілію,
Як у землю рідну міцно впрусь.
Я ніколи не прощу Росію.
…Чом відводиш очі, Білорусь?
Автор: Олександр Ірванець
Читайте також: Україна, яку потрібно дізнаватися: що читати, щоб знати свою історію
illustrator: Oleksandr Grekhov
Я не знаю, з чого почати.
Навколо міста стіна.
Місто прокинеться —
Навколо міста війна.
Навколо війни спочивають інші міста.
Є шанс, що місто стоятиме.
Шанс є один зі ста.
Далі.
До міста повільно пливуть човни.
Далі.
До міста летять хмари із сарани.
Місто стоятиме.
Хай щонайдовше тягнеться мить.
Місто спатиме.
Хай натомлене місто спить.
Ранок завжди приходить,
Як повернення із небуття.
Смерті немає.
Лише є антонім життя.
Птах вилітає з рук сина прямо в долоні отця.
Я не знаю, з чого почати.
Тому починаю з кінця.
Автор: Коля Кулініч
Мій бог формує всю ніч батальйони,
Прицільно стріляє, веде бої.
Мій бог толерує мої прокльони
І протирає скельця свої.
Мій бог не ховається поза спину,
Він над дітьми розстеляє покров.
Мій бог скуповує кровоспинне
Й стає у чергу здавати кров.
Мій бог не може поки що спати,
Коли вся країна на варту встає.
Мій бог дозволяє мені не прощати
І називати усе як є.
Автор: Мар’яна Савка
Читайте також: Мародери і боягузи — якою є насправді «велика російська армія»
Ілюстрація: bright_arts
коли буде весна і прийде тепло
хочу дарувати тобі букети
але спершу нехай наше ппо
зібє усі ворожі ракети
хочу зустрічати тебе на пероні
в річці вечірній з тобою купатися
але мені потрібно в тероборону
а тобі – евакуюватися
коли буде літо і тиша у двориках
хочу гладить тебе на світанку
але спершу нехай кінчені орки
згорять у своїх довбаних танках
ніхто не забуде майбутнє життя
ніхто не стане смиренним
чекаємо виходу з укриття
цілуємося під сиренами
Автор: Павло Коробчук
Ілюстрація: bright_arts
Скажи мені що таке паляниця
Чому щоночі нікому не спиться
Я покажу свою камізельку
Якщо ти покажеш свою
Де канапа і де канапка
І коли почалася війна
І хто стане поряд зі мною в бою
Я застрелю окупанта
І танка підпалю
Це все тобі кохана
Я тебе люблю
Жито пшениця і всяка пашниця
Проросте крізь танкову крицю
Чорний пакет персональних санкцій
Кожному москалю
Наша домівка – їх домовина
Ми знаємо все буде – Україна
І хто стане поряд із нами в бою
Я застрелю окупанта
І танка підпалю
Це все тобі кохана
Я тебе люблю
Автор: Антон Пулунін
Фото: @boscoalfredo
Під прицілом найбільше видно,
А казали, що з відстані…
Передам Конотопською відьмою,
Що ми і сьогодні вистоїм
Під градами геть не хочеться
Залишати свій рідний край.
Хай у світі про них шепочуться,
А про нас хай вони кричать!
Під завалом найменше драми
Там зазвичай лише смерть…
Передам від кожної мами:
“Забирайся, рашисте геть!”
У підвалі, щоб ледве дихати
На кордоні, щоб бігла я.
Ти хотів мене всюди здихатись
Але всюди дихала я.
Автор: Тоня Корнута
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
