Історія львівської комунальної інфраструктури бере свій початок із часів заснування міста у XIV столітті. Однією з основних потреб тодішніх мешканців було забезпечення доступу до чистої питної води, адже її наявність визначала рівень комфорту, санітарії та загального розвитку міської громади.
Спершу головними джерелами води у Львові слугували природні потоки, колодязі та джерела, розташовані поблизу міських мурів. Найвідомішими серед них були джерела у районі нинішньої площі Ринок, які постачали воду до місць проживання городян. Однак залежність від природних джерел обмежувала можливості розвитку. Вода швидко забруднювалася, а її транспортування вимагало значних фізичних зусиль. У результаті міська влада почала шукати ефективніші способи забезпечення водою.
Перші водогони у Львові з’явилися ще у XV столітті. Вони представляли собою дерев’яні труби, через які вода самопливом доставлялася з довколишніх джерел до центральної частини міста. Ці системи не тільки полегшували життя мешканцям, але й мали важливе значення для гігієни. Водопроводи використовувалися для наповнення міських фонтанів і резервуарів, а також для потреб пожежогасіння, що на той час було критично важливо через велику кількість дерев’яних будівель.
Важливу роль у розвитку системи водопостачання відігравали місцеві ремісники й інженери, які запозичували європейський досвід і адаптували його до умов Львова. Зокрема, у XVI столітті розпочалося будівництво нових водогонів із використанням керамічних труб, що мали значно більшу довговічність і менше піддавалися впливу зовнішніх чинників.
У той же час виникли перші проблеми з якістю води та її раціональним використанням. Часто траплялися випадки пошкодження водогонів, через що вода витікала, а місто втрачало цінний ресурс. Щоб вирішити цю проблему, влада створювала спеціальні комісії, які контролювали стан водопроводів і проводили їхній ремонт.
Одним із найбільш знакових етапів у розвитку водопостачання у Львові стало будівництво в XVII столітті централізованих фонтанів, які виконували подвійну функцію: забезпечували містян питною водою та слугували окрасою міського простору. Найвідомішими є фонтани, які збереглися до сьогодні на площі Ринок і стали частиною культурної спадщини Львова.
На початку XVIII століття зростання чисельності населення та розширення міської території поставили нові виклики перед системою водопостачання. Застарілі дерев’яні труби вже не могли забезпечити потрібного обсягу води, а їхній стан дедалі частіше ставав причиною аварій. Це спонукало міську адміністрацію до впровадження більш сучасних рішень, які поєднували інженерні інновації з підвищенням ефективності системи.
Від давніх часів для утримання Львова в чистоті використовували працю в’язнів місцевих в’язниць. Так тривало довгі роки, і навіть у 1770-х роках австрійська адміністрація спробувала відновити цю практику. Австрійський кримінальний кодекс включав примусові роботи як один з видів покарання. Проте користі від такої праці було обмаль. Засуджені часто саботували прибирання, навмисно скидаючи сміття з возів на бруківку на шляху до сміттєзвалища. Саме тоді у Львові виникла приказка «Працюють, як на магістрат», що означала дуже погану роботу.
У радянські часи ця традиція відродилася: дрібні хулігани, засуджені на короткі терміни, відбували своє покарання, прибираючи місто. У незалежній Україні про таке майже не згадували, але в листопаді 2010 року відома львівська співачка Людмила Ясінська, спіймана за кермом у стані алкогольного сп’яніння, отримала покарання у вигляді сорока годин громадських робіт. Під пильними поглядами камер вона підмітала вулиці, а керівник ЖЕКу, де вона працювала, залишився задоволений її зусиллями. Однак цей випадок залишився винятком.
У XIX столітті Львів увійшов у період інтенсивного урбаністичного розвитку, що вимагало модернізації міської інфраструктури. Зростання населення та розширення меж міста створили додатковий тиск на старі водогони, які вже не могли ефективно забезпечувати потреби громади. Одним із перших кроків стало використання металевих труб, які замінили дерев’яні та керамічні. Це значно підвищило надійність і пропускну здатність систем.
Важливою віхою стало запровадження насосних станцій і резервуарів для зберігання води. Вони дозволили забезпечити стабільний тиск у системі, що особливо важливо для подачі води на верхні поверхи багатоповерхових будинків. Перші станції такого типу з’явилися наприкінці XIX століття, і їх функціонування стало основою для подальших технічних рішень.
Ще однією інновацією стало очищення води перед її подачею до споживачів. До цього воду використовували безпосередньо з джерел, що нерідко призводило до поширення хвороб, таких як холера та дизентерія. У другій половині XIX століття у Львові були створені перші системи фільтрації, а згодом і хлорування, що стало значним проривом у сфері громадського здоров’я.
Розвиток електрифікації наприкінці XIX століття дозволив автоматизувати багато процесів у системах водопостачання. Насоси, які раніше працювали вручну або на основі парових двигунів, почали використовувати електроенергію, що значно підвищило їхню ефективність і зменшило витрати.
Особливо цікавим періодом став початок XX століття, коли Львів став прикладом для інших міст регіону завдяки інтегрованому підходу до управління водними ресурсами. Тодішня міська влада активно співпрацювала з європейськими інженерами, що дозволило впроваджувати найсучасніші технології того часу. Зокрема, у місті було розроблено централізовану систему обліку споживання води, що допомагало оптимізувати витрати. Такий підхід був ефективним, для порівння можете почитати як все відбувалось свого часу в Олександрівську (сучасне Запоріжжя).
На цьому етапі також почали формуватися перші комунальні підприємства, які відповідали за обслуговування водогонів, їхню модернізацію та ремонт. Завдяки цим нововведенням Львів зміг не лише забезпечити своїх мешканців якісною водою, а й стати одним із лідерів у впровадженні технологій у комунальній сфері.
На початку 20-го століття львівська польська спільнота вирішила вшанувати свого великого поета Адама Міцкевича, поставивши йому пам’ятник. Його планували розмістити там, де зараз стоїть фігура Богоматері, оскільки це місце забезпечило б видатну домінанту в центрі міста. Однак, дослідження показали, що підземні склепіння річки Полтви, яка протікає під цим місцем, не витримали б ваги такої структури.
В результаті, найкращим місцем для пам’ятника Міцкевичу виявилося те, де він стоїть зараз, але там уже стояла фігура Матері Божої. Тож вирішили перенести Богоматір на місце, яке спочатку було обране для Міцкевича. Разом з пам’ятником поетові у 1904 році тут завершили будівництво нової криниці з фонтаном.
Це місце, після площі Ринок, стало другим у Львові, де поза храмами освячували воду на Водохреща. Після 1939 року радянська влада, яка не підтримувала релігійні символи, вирішила прибрати Богоматір. У 1950 році фігуру перенесли до каплиці Боїмів, а пізніше вона опинилася у церкві Святого Андрія. На її місці встановили фонтан з морськими міфологічними істотами, відомий старшим мешканцям Львова, який відкрили 1 травня 1951 року. У 1997 році копія скульптури Матері Божої повернулася на своє історичне місце.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
