Хоча ідея будівництва Сокальської гідроелектростанції звучить дуже добре – енергія, інвестиція, робочі місця та все інше, вона не обходиться без своїх “але”. Як і будь-який масштабний інфраструктурний проєкт, ГЕС викликає питання: чи не зашкодить вона природі Західного Бугу? Чи виправдає себе економічно? І чи готові місцеві мешканці до змін, які однозначно принесе будівництво та робота ГЕС? Спробуємо разом у всьому розібратись.
Західний Буг – річка, що здавна була для місцевих не просто водоймою, а справжньою годувальницею. Її спокійна течія й природні перепади висот ніби самі підказують: тут можна добувати енергію. Ідея збудувати ГЕС у Сокальському районі – не новина. Ще за радянських часів інженери придивлялися до річки, міркуючи, як би її силу обернути на електрику. Але тоді всі плани так і лишилися на папері – то грошей бракувало, та і сильної потреби в подібному проекті не було, адже був “мирний” атом та ТЕЦ. А тепер, коли Україна бореться за свою енергетичну свободу, особливо посеред війни й розбитої інфраструктури, про такі проєкти заговорили з новою силою.
Сокаль – місце особливе. Розташований біля самого кордону з Польщею, він має непогану інфраструктуру, але електрики тут завжди не вистачає. Місцеві активісти й чиновники не раз заводили мову про те, що ГЕС могла б не просто дати “зелену” енергію, а й вдихнути життя в регіон, який давно потребує поштовху. Кажуть, що станція, залежно від розмаху, могла б видавати від кількох до десятків мегават. Не так вже і багато, але для місцевих – це вже щось.
Як працює така ГЕС? Усе доволі просто. Вода накопичується за греблею, потім із силою б’є по турбінах, а ті крутять генератори – і ось тобі електрика. Для цього потрібен перепад висот, хай навіть невеликий. У Сокалі перепад на Західному Бугу не такий уже й крутий, що передумовлює той момент, що проєктможна реалізувати десь на рівні малої ГЕС, а не потужних і велетенських каскадів на кшталт Дніпровського. Але навіть мала ГЕС здатна забезпечити стабільне енергопостачання для місцевих громад і частково покрити потреби промисловості.
Експерти зазначають, що гідроенергетика це справжній скарб для регіону: адже це відновлюване джерело енергії, яке не залежить від вугілля чи газу, не коптить небо викидами як теплові станції. До того ж ГЕС можуть швидко регулювати потужність, що робить їх незамінними для балансування енергосистеми в умовах нестабільного попиту. Для України, де маневрування потужностями під час та після обстрілів енергетики це вже справа знайома, останнє є “маст-хев” якістю.
Що дала б Сокальська ГЕС? Та багато чого! По-перше, робочі місця – від проєктувальників до тих, хто гайки крутитиме. По-друге, своя електрика – це менше залежності від центральних мереж, які, на жаль, рашисти полюбляють обстрілювати. А по-третє, такий проєкт може залучити у регіон гроші – і від держави, і від закордонних партнерів. Ті ж Світовий банк чи ЄБРР із радістю вкладають у “зелені” ідеї. Тому цю ідею спробувати не прост оварто, а необхідно.
Будівництво Сокальської ГЕС – це заслуга ТОВ “Фірма Ліга ЛТД”, що входить до групи компаній “Еко-Оптіма”, яку очолює відомий львівський бізнесмен Зіновій Козицький. Ця компанія вже має досвід у сфері відновлюваної енергетики – зокрема, вона побудувала першу приватну вітроелектростанцію на заході України за підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Тепер “Еко-Оптіма” взялася за гідроенергетику, і Сокаль став їхнім новим амбітним проєктом.
Ще у 2017 році “Фірма Ліга ЛТД” оголосила про плани зведення малої ГЕС на Західному Бузі. І от, після років підготовки – узгодження документації, отримання дозволів і пошуку фінансування – у 2024 році проєкт нарешті зрушив із мертвої точки. За словами директора компанії Романа Карпінського, станція має запрацювати у третьому кварталі 2025 року – тобто між липнем і вереснем. Це досить стислі терміни, але команда впевнена у своїх силах.
Станом на березень 2025 року будівництво Сокальської ГЕС активно просувається, хоча поки перебуває на початковій стадії. На березі Західного Бугу в межах Шептицького району (колишній Сокальський район) уже розчистили територію, провели геодезичні та гідрологічні дослідження, які ще у 2023-2024 роках допомогли визначити найкраще місце для греблі та машинного залу.
У другій половині 2024 року почали закладати фундамент для основних конструкцій – власне греблі тамайбутній будівлі станції з машиновим залом, і ось на зараз бетонні основи вже майже готові прийняти навантаження. Обладнання для ГЕС, зокрема турбіни, генератори та системи управління, виготовляє чеська компанія Mavel, відома своєю спеціалізацією на гідроенергетичних проєктах. Частина техніки вже прибула на майданчик і чекає на монтаж, що свідчить про те що графіка чітко дотримуються.
Тим часом розпочалися і земляні роботи для зведення невеличкої греблі, яка забезпечить необхідний перепад висот. На відміну від великих станцій, таких як ДніпроГЕС, тут не планують створювати масштабне водосховище – лише локально піднімуть рівень води, щоб зменшити вплив на довкілля. Потужність майбутньої станції заявлена на рівні 999 кВт/год, а річне виробництво електроенергії має скласти близько 6,5 мільйонів кВт/год. Такі цифри звісно не можуть бути і близько порівняні з величезними спорудами які в радянські часи зводили на Дніпрі, але для Львівщини такі гідромонстри і близько не потрібні.
Сокальська ГЕС проектується як сучасна мала гідроелектростанція з урахуванням європейських стандартів. Використання обладнання від визнаного лідера – Mavel точно забезпечить високу ефективність і надійність. Крім того, проєкт передбачає заходи для збереження екології: наприклад, планується встановлення рибопропускних споруд, щоб мінімізувати вплив на міграцію риби в Західному Бузі. Гребля буде низьконапірною, що зменшить ризик затоплення прилеглих територій. Також не буде тут і негараздів, властивих, наприклад, Київському морю.
Цікаво, що “Еко-Оптіма” паралельно працює над іншим проєктом у регіоні – вітровою електростанцією потужністю 40 МВт, будівництво якої стартувало у січні 2025 року неподалік Сокаля. Це свідчить про комплексний підхід компанії до розвитку “зеленої” енергетики на Львівщині.
Наступні етапи будівництва включатимуть монтаж турбін і генераторів, зведення машинного залу та підключення станції до електромережі. За словами Романа Карпінського, ключовим викликом буде синхронізація з графіком постачання обладнання та погодними умовами – адже весняні повені на Західному Бузі можуть ускладнити роботи. Утім, команда налаштована завершити основні будівельні роботи до літа 2025 року, а потім перейти до тестування й запуску.
