Зведення цієї окраси Львова та справжнього храму культури було далеко не простим, і мало свої особливості. Проглядалась і корупція, яка існувала навіть в ті “благочесні” роки. Хоча, слід і згадати, що вона більше проявлялась в формі лобізму. Також пригадаємо, в чому була головна проблема під час будівництва
Наприкінці 19 століття у Львові було понад 100 мистецьких колективів (що вже само по собі немало), проте не було будівлі, яка б у повній мірі давала можливість реалізувати всякі різні творчі задуми. У 1895 році у Львові оголосили конкурс на будівництво Великого міського театру, тепер відомого як Львівський театр опери та балету. Міська влада виділила значну на той час суму – приблизно понад мільйон золотих. Однак цієї суми виявилося недостатньо, тому жителі міста зібрали додаткові пожертви.
Політехнічне товариство міської ради запропонувало кілька локацій для зведення театру: Губернаторські вали біля костелу Кармелітів (сьогодні – церква Св. Михайла), площу Святого Духа (тепер – площа Івана Підкови), та площу Голуховських (нині – проспект Свободи). Влада обрала останній варіант і погодилася розпочати будівництво. Це вимагало знесення кількох будинків та зміни русла річки Полтва.
Але конкурс мав один нюанс: подавати свої проєкти могли лише поляки та українці. Тобто такий “гігант”, як архітектурне бюро Фельнера і Гельмера, вибув з гри одразу. У фінал пройшло два проєкти – “Lundendo monet” Зиґмунда Ґорґолевського і “Justitia” Яна Завейського. Доречі, наприклад одеський оперний будувало саме бюро Фельнера.
Проєкт Ґорґолевського мав коштувати трохи більше 840 тисяч Комісія відзначила організацію передпокою театру, фоє, плану сцени, а також його презентабельний зовнішній вигляд і вишуканий силует. Проєкт Завейського мав трохи менший кошторис – 716 тисяч Хоч план самої будівлі визнали доволі таки зручним, але зовнішній вигляд зазнав мав чимало зауважень, зокрема через велику кількість дрібних деталей. Також він мав ряд прорахунків.
Після детального розгляду усіх нюансів обох проєктів, переможцем конкурсу визнали З. Ґорґолевського, хоч його варіант був дорожчим та мав більшу площу забудови.
Як ми вже згадували вище, проблема була в тому, що раніше тут було русло річки. Так, його відвели в сторону, однак це не дуже допомогло, оскільки ділянка на площі Голуховських, відведена під новий театр, фактично була берегом річки та мала багнисті ґрунти. Така ситуація звісно ж непокоїла всіх, адже це сильно ускладнювало закладання фундаменту.
Оцінку геологічних умов проводили ще до оголошення конкурсу – у 1890-му. На окремих ділянках відведеного майданчика пробурили свердловини глибиною 14 м.
Отриманий розріз показав, що підземні води вже є на глибині 6-7 м. Також на цій ділянці знайшли глину, пісок, торф, мул. Коротше кажучи, умови були дуже погані. Оптимізму було мало. Тому львівське шановне панство вирішило провести ще трохи випробувань. Спочатку методом статичного навантаження ґрунтів. Результат не задовольнив
Для оцінки проектів у межах Товариства була створена спеціальна театральна комісія під керівництвом відомого львівського підприємця Ґвальберта Зємбіцького. До складу комісії увійшли: Мауріци Махальський, референт залізничного бюро Крайового відділу; Тадеуш Сікорський, старший інженер меліораційного бюро Крайового відділу; директор дорожнього відділу Густав Ройт і професори львівської Політехніки Юзеф Єгерман та Юзеф Рихтер.
У липні 1896 року були оприлюднені результати роботи театральної комісії Політехнічного товариства. Комісія дійшла висновку, що ґрунт площі Голуховських є “дуже ненадійним для будівництва”, а результати проб були недостатніми. Вони запропонували два альтернативні проекти фундаментів до стрічкового фундаменту, запропонованого магістратом.
Перший проект передбачав використання дерев’яних паль як основи фундаменту. Цей варіант був запропонований ще до створення комісії двома її членами – Юзефом Єгерманом і Густавом Ройтом. Згідно з цим проектом, у ґрунт площі Голуховських необхідно було забити близько 4800 дубових паль довжиною 6,2 метра і діаметром 30 сантиметрів.
Другий варіант був більш дорогим. Фундаменти мали будуватися на залізобетонних опорах, з’єднаних цегляними арками. Ці опори досягали б мергелю і заглиблювалися у нього на приблизно 0,46 метра. Котлован планувалося поглибити до 8,36 метра нижче рівня землі, а до мергелю вирити шахтним методом колодязі, у яких встановити опори. Вартість реалізації цього проекту на 200 тисяч золотих ринських перевищувала проект магістрату, однак він забезпечував значно більшу надійність фундаментів.
Магістрат заявив що грошей немає на жоден з варіантів і провів ще три, більш грунтовних дослідження. Вирішили будувати театр на стрічкових фундаментах, як своєрідний компромісний варіант.
5.06.1897 нарешті почались будівельні роботи. Котлован площею 16500 м2 вирили досить швидко. Загалом роботи тривали до середини жовтня, тобто увесь процес закладання фундаменту зайняв трохи більше чотирьох місяців. Займалася цим фірма Івана Левинського та Юзефа Сосновського. Зрештою виявилось, що перекіс таки був, хоч і не критичний.
Ґорґолевський особисто керував будівництвом театру та ретельно контролював виконання всіх частин споруди. Йому допомагали випускники будівельного відділу вищої промислової школи у Кракові, серед яких особливо відзначився Ян Новорита, який згодом став відомим архітектором у Львові та Катовіцах.
За ескізами Ґорґолевського виконувалися не тільки загальне оформлення фасаду, але й усі деталі оздоблення. Лише скульптурні та живописні роботи були доручені спеціально запрошеним митцям.
Найбільша скульптурна композиція прикрашала фронтон театру, виконана Антоні Попелем, що відомий як автор пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові. Композиція, що складалася з десяти фігур, зображала “Радощі та страждання життя”. Фігури, майже триметрової висоти, були виконані з гідравлічного вапна з домішкою цементу та прикріплені залізними анкерами до стіни й карнизів фронтону, висотою 4,20 метра та довжиною 20 метрів.
Різець Антоні Попеля, а також Тадеуша Вісньовецького, Юліана Марковського і Юліуша Белтовського, створив фігури муз, які прикрашають аттик. Фриз між фігурами, утворений оточеними вінками гербовими щитами з іменами видатних польських акторів, доповнюють два барельєфи із зображенням Аполлона та муз. Ці фризові й декоративні елементи фасаду за малюнками та під наглядом Ґорґолевського виконав Едмунд Плішевський. Лише алегоричні фігури в архівольтах вікон лоджії належать різцю Я. Вуйцика. У нішах головного фасаду встановлено дві статуї з полянського пісковику: “Комедія” (роботи Антоні Попеля) та “Трагедія” (роботи Тадеуша Баронча).
Коли фахівці сперечалися, в якій техніці мають виконуватися розписи – фресковим живописом, темперою, казеїновими фарбами, енкаустикою або мінеральними фарбами, театральний комітет вирішив виконувати всі живописні декорації олійними фарбами на полотні. Вибір цієї техніки, ймовірно, був зумовлений успіхом олійних панно в актовому залі Львівської політехніки, виконаних у 1888–1892 роках за ескізами Яна Матейка.
Художнім керівником живописного оформлення сходової клітки був призначений Тадеуш Попель (1863–1913), учень Матейка. Він створив алегоричні панно “Весна”, “Зима” і “Скульптура”. Разом із Попелем працювали Тадеуш Рибковський (1848–1920), який написав “Літо”, “Лицарство” і панно з зображеннями емблем львівського міщанства; Зиґмунт Розвадовський (1870–1946) – “Шляхта”; Марцелі Гарасимович (1859–1935) – “Наука” і “Мистецтво”; Дамази Котовський – “Сучасна музика” і “Живопис”; та Валеріан Крицинський – “Старовинна музика”. Усі 12 панно розміщено у верхньому ярусі. Нижній ярус оздоблено камеями, що символізують Мужність, Смерть і Страждання, Самопожертву, Тріумф Краси, Музику, Танець, Життя і Свободу, які виконав Едвард Піч.
Ще більше живописних полотен прикрасили фойє театру. У супрапортах над люстрами розміщені алегорії чотирьох частин світу, виконані М. Гарасимовичем. Верхній ярус оздоблено серією картин на сюжети популярних п’єс та опер: “Балладина” Ю. Словацького (Ст. Дембицький), “Краков’яни і гуралі” Я. Камінського (Ю. Зубер), “Галька” Ст. Монюшка (С. Батовський), “Барбара Радзвілл” А. Фелинського (С. Батовський), “Фірцик-зальотник” Ф. Заблоцького (О. Августинович) та “Помста” О. Фредра (О. Августинович).
Художнім керівником оформлення фойє був Ст. Дембицький (1866–1924), який також створив алегорії Кохання, Ненависті, Правосуддя та Мудрості на бічних стінах. Крім того, його пензлю належать три панно на плафоні: “Поезія”, “Танець” та “Музика”.
На той час фірма Siemens & Halske виконала всі електричні інсталяції, а світильники постачала компанія Oswald & C° з Відня. Центральне опалення, вентиляцію та водопровід встановила фірма Johann Haag з Відня у співпраці з львівським підприємцем В. Немекшею.
Урочисте відкриття театру відбулося 4 жовтня 1900 року. До цієї події поет Ян Каспрович спеціально написав “Пролог”, а трупа виконала постановку опери В. Желенського “Янек”. До відкриття театру також було видано спеціальний “Пам’ятковий опис міського театру у Львові”, написаний професором Міхалом Літинським. Однак одна з головних прикрас театральної зали, парадна завіса з живописним панно “Парнас” пензля Генрика Семірадського (1843–1902), прибула до Львова лише 16 жовтня, а вперше була показана глядачам 13 січня 1901 року.
Майже через три роки після відкриття театру, 6 липня 1903 року, від раптового серцевого нападу помер Зиґмунт Ґорґолевський. Пам’ять автора проекту та керівника будівництва театру увічнили встановленням над порталом дверей його барельєфного портрета, виконаного Юліушем Белтовським. Після його смерті навколо особи Ґорґолевського почали складатися легенди, але про них іншим разом.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
