Про це місце знає багато українців, навіть тих хто не дуже часто буває у Львові. Тюрму важко назвати яскравим екскурсійним об’єктом, однак зайти сюди обов’язково треба. Хоча б для того, щоб дізнатись що нам всім готує варварська московія.
У 1889 році на розі вулиць Коперника та Леона Сапеги розпочалося будівництво будинку для австро-угорської жандармерії.
Цю споруду в неоренесансному стилі спроєктував архітектор Юзеф Каетан Яновський. Його складна доля привела до Галичини. Народившись у Варшаві, яка тоді перебувала під владою Росії, Яновський взяв участь у польському Січневому повстанні 1863-1864 років. Він обіймав посаду державного секретаря та очільника відділу в Національному уряді, а також був близьким соратником диктатора Ромуальда Траугутта.
Після придушення повстання російською армією Яновський зумів уникнути арешту і втік спочатку до Дрездена, а потім до Парижа. Там він приєднався до Союзу польської еміграції, працював у Комісії з питань державного боргу та з 1865 року обіймав посаду керівника робіт Компанії західних залізниць. Через чотири роки він став головним архітектором спілки, що будувала канал Рона—Середземне море.
Вперше Яновський приїхав до Львова у 1871 році, проте ненадовго, оскільки не зміг влаштуватися на державну службу. Наступні три роки він провів у Великопольщі, яка тоді була під владою Німеччини, і вдруге повернувся до Львова у 1874 році, рятуючись від переслідувань німецької поліції.
Цього разу він залишився успішно: з 1877 року став членом Політехнічного товариства у Львові, незабаром увійшов до його правління, а через два роки став співдиректором Промислового товариства. З 1881 року отримав австро-угорське громадянство.
Одночасно він обіймав посаду доцента Львівської політехніки. До початку 1890-х років Яновський реалізував кілька архітектурних проєктів у Львові, серед яких будівля жіночої школи святого Антонія та шпиталю святої Софії на Личакові, а також два неоренесансні житлові будинки на вулиці Кляйнівській під номерами 5 та 7.
У 1890 році була зведена будівля казарми. Великий корпус, розмірами 72 на 24 метри, розташовувався по периметру ділянки, створюючи замкнену композицію з великим внутрішнім двором.
На кожному поверсі передбачалося до 80 робочих приміщень різних розмірів. Цікаво, що ця велика будівля, яка займала майже цілий квартал, мала лише один головний вхід з боку вулиці Сапеги і один в’їзд до внутрішнього двору. Водночас всередині було спроєктовано вісім виходів у двір з численних сходових кліток, біля яких розташовувалися санвузли та службові приміщення.
Робочі кімнати розташовувалися послідовно між трьома рядами поперечних несучих стін. Коридори не були передбачені через вимоги до освітлення. На першому поверсі, у тильному крилі корпусу, запланували приміщення для стаєнь, що мали виходи як у внутрішній двір, так і на вулицю. Фасади будівлі були оформлені лаконічно, а єдиним пластичним акцентом став високий шпилястий дах на куті будівлі.
Після встановлення польської влади у Львові в 1918 році в будівлі розмістили Головне управління польської поліції Львівського воєводства.
У 1918—1920 роках з боку вулиці Еліяша Лонцького (нині вулиця Ірини Калинець) до комплексу добудували ще одну споруду з в’язничними камерами для арештованих.
Тут також розташувався VI міський комісаріат поліції Львова. У 1935 році до будівлі було переведено слідчий відділ поліції, а в’язницю стали використовувати як слідчий ізолятор. Водночас тут працював IV відділ (спецвідділ) Головної комендатури державної поліції, завданням якого було переслідування та придушення виступів проти польської влади. Відділ активно боровся проти підпільних Організації українських націоналістів та Комуністичної партії Західної України, тому у міжвоєнний період в тюрмі переважно утримували політичних в’язнів. Під час Львівського процесу 1936 року тут утримували Степана Бандеру, Ярослава Стецька та Миколу Лебедя.
З приходом радянської влади у вересні 1939 року головний корпус з боку вулиці Сапеги займало обласне управління НКВС, а в’язничну частину перетворили на Львівську тюрму НКВС № 1, розраховану на 1500 осіб. Її швидко заповнили політичними в’язнями, серед яких було багато видатних галицьких діячів, зокрема колишній голова уряду ЗУНР Кость Левицький.
На початку радянсько-німецької війни в застінках НКВС було розстріляно більше тисячі в’язнів. Це проходило безсудно, адже вивезти їх вже не було можливості, а залишати їх німцям чекісти теж не захотіли. Після відступу радянських військ львів’янам відкрилась жахлива картина сотень вбитих знайомих, родичів та друзів.
Під час нацистської окупації Львова в 1941—1944 роках будівля використовувалася як слідча в’язниця гестапо та місце дислокації айнзац-груп СД. 30 грудня 1942 року тут опинився о. Омелян Ковч, який здійснював душпастирську діяльність серед арештантів. У серпні 1943 року його перевели до концтабору Майданек, де він загинув менш ніж за рік.
З відновленням радянської влади у липні 1944 року комплекс будівель не змінив свого призначення. Тут розташувався слідчий відділ і слідчий ізолятор радянських органів держбезпеки, а також міське управління міліції. Одними з перших в’язнів цього періоду стали командири Армії Крайової, які намагалися реалізувати акцію “Буря” проти нацистських військ, що відступали перед Червоною армією, щоб заявити про приналежність західноукраїнських земель до Польщі.
У повоєнний час більшість в’язнів “тюрми на Лонцького” були представниками опозиційних до радянської влади українських кіл, як духовних, так і воєнно-політичних.
У ніч з 10 на 11 квітня 1945 року після арешту до тюрми потрапив Йосиф Сліпий. 14 жовтня 1949 року у стінах в’язниці завершив свій земний шлях священномученик Роман Лиско, який потрапив сюди лише місяць до цього. У різний час тут перебували під слідством Дарія Гусяк, Юрій Шухевич, В’ячеслав Чорновіл, брати Горині, подружжя Калинців та багато інших борців за незалежність України.
Після здобуття Україною незалежності в 1990-х роках, слідчий ізолятор на вулиці Лонцького перейшов під юрисдикцію Служби безпеки України. Проте, головний корпус з боку вулиці Бандери залишався у розпорядженні Львівського міського управління міліції, а також тут розмістився архів СБУ.
З червня 2009 року в частині приміщень колишньої тюрми розпочав свою роботу музей-меморіал “Тюрма на Лонцького”, який у грудні того ж року отримав статус національного. Цей музей став пам’яткою на честь жертв тоталітарних режимів, які протягом XX століття зазнали ув’язнення та катувань у цій в’язниці.
У 2011 році, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України, музей було передано зі сфери управління СБУ до Міністерства культури України.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
