Практично у всіх великих містах України є річки. Дніпропетровськ, Київ, Харків, Тернопіль, Ужгород, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Тернопіль та багато інших міст стоять на воді. Так чому ж у Львові її немає? Чи вона є, але вона невидима? Далі добірка цікавих та, можливо, маловідомих фактів про своєрідний львівський Стікс – річку Полтву.
Споконвіків, річка Полтва утворювалася з потічків, що стікають з численних львівських пагорбів. Її витоком вважають невеличку річечку – Пасіка, яка бере свій початок у верхній (південно-східній) частині львівського парку “Погулянка”, де занурюється у спеціально для неї побудовані катакомби, що тягнуться через усе місто, просто через центр.
Читайте также: «Український Йордан», скарби та давні поселення: топ-10 цікавих фактів про річку Почайну
У давні часи ця річка мала надзвичайно важливе значення для Львова. Зокрема, її води наповнювали рови, що оточували місто. Також в Полтві було багато риби, а її швидкі води крутили колеса млинів. А ще вона була судноплавною. Зі свідчень пізньосередньовічних краєзнавців випливає, що за їхніх рибальські барки доходили нею до Львова аж від Балтійського моря.
Площа Фердинанда (Міцкевича) на літографії Августа Гаттона 1847 року
Якщо говорити про тодішню чистоту води потоків, що формували річку, то важливо згадати відомий Пелчинський став – улюблене місце відпочинку львів’ян. Влітку люди засмагали біля води, купались, плавали на човнах, а взимку водойму перетворювали на ковзанку.
Читайте также: Отдохнуть на природе: топ-10 зеленых зон Харькова
Річка Полтва часто виходила з берегів завдаючи чималу кількість негативних наслідків. Вона часто затоплювала передмістя, а інколи її води вливалися й за межі міських укріплень. У 1770 році, історик Іван Крип’якевич писав у своїх «Історичних проходах по Львову»: «вода залляла нижче положені пивниці й церковні підземелля, де поховано знаменитіших осіб. Як вода упала, тіла почали гнити, так що мало не прийшла пошесть у місто».
Останнє розлиття річки було зафіксоване у 1872 році, коли за словами того ж І.Крип’якевича, «вода виступила аж на Гетьманські вали, позабирала на передмісті свиней, котів і псів. Марійська площа виглядала тоді як одно велике багнище».
Саме через подібні розливи, сморід, який часто йшов від річки, захаращеність її сміттям, гниття води, міріади мух, комарів, малярійну загрозу, а також через потребу розвитку міста, що давно вийшло за межі середньовічних мурів, спонукало міських урядників до ідеї заховати Полтву під землю, водночас перетворивши її в міську каналізацію, якої на той час гостро потребував Львів.
У 1884 році було остаточно ухвалене рішення про перекриття Полтви, що мало перетворити живий потік у підземну річку – своєрідний львівський Стікс.
Проте, не всі були прихильниками такої ідеї. До прикладу, один із львівських інженерів Людвік Радванський, вивчаючи досвід побудови каналізації в містах Німеччини, пропонував зберегти річку, заклавши для відведення стічних вод та фекалій колектори по обох її берегах. Але міська влада Львова вирішила піти іншим шляхом, і таки засклепити Полтву.
Саме над водами колишньої річки, трохи збоку від її основного русла, у 1897 році розпочалося будівництво перлини львівської архітектури – Оперного театру.
До цих пір, у місті існує легенда, що нібито з оркестрової ями львівської Опери можна почути шум води сканалізованої Полтви. Насправді це не так, але у глибоких підвалах Опери, прислухавшись, можна й справді почути шум водного потоку.
Читайте также: Тут співала Крушельницька: історія Львівського оперного театру
Під час проведення робіт у річищі Полтви було знайдено багато людських кісток з минулих часів. Цих жертв давніх військових сутичок та облог міста 7 вересня 1887 року було захоронено на Стрийському цвинтарі Львова.
В підземній Полтві досі можна знайти стародавні монети й гранати. Під час нещодавніх прогулянок річкою, дослідники наткнулмся на гвинтівку, яку не змиває навіть водою. «Ймовірно, це гвинтівка Мосіна, яку колись залишив солдат або хтось викинув в каналізацію. Вона прикипіла і від того часу вода не може її змити навіть під час зливи» – пояснюють експериментатори.
У роки Другої світової війни під землею, в колекторі, євреї ховалися від нацистів. У 2011 році була знята польсько-німецько-канадська драма режисера Агнешки Холланд “В темряві”, де і була розкрита історія їх порятунку.
Головний герой драми на ім’я Леопольд Соха працює наглядачем каналізації у Львові, окупованому нацистами. Він виявив, що під час ліквідації гетто група євреїв намагається врятуватися в каналізаційному тунелі. Він допомагає їм сховатися в підземеллі, зажадавши за свої послуги значну суму грошей. Спочатку ним керує лише бажання заробити, проте поступово його ставлення до залежних від нього людей змінюється…
Подейкують, з приходом радянської влади члени повстанської армії і противники СРСР теж ховалися від НКВД в колекторі Полтви.
Ідея «визволення» та відродження річки Полтви вже кілька років перебуває на слуху завдяки зусиллям громадських активістів, які пропагували проект ЛеоПолтвіс. Лідерами ініціативи виступили відомий скульптор, організатор «Музею ідей» Олесь Дзиндра та львівська поетеса, що проживає в Нью-Йорку, Марія Шунь.
Активісти провели кілька гучних акцій на підтримку ідеї відновлення річки, випустили присвячені проблемі книжку та кінофільм, а також організували міжнародну конференцію «Стан та перспективи Полтви у Львові». Учасники конференції наголошували на технічній можливості реалізації проекту ревілітації, проте подібний проект можливий лише у випадку масової підтримки збоку львів’ян.
Руслана Сторожук
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
