Львівські футболісти
Здавалося б футбол і війна речі несумісні, однак якщо зануритися в історію, то побачимо зворотнє. Спорт для багатьох жертв війни став можливістю повернутися до життя після всього побаченого. Офіційно датою народження футболу на Галичині став 1894-й рік. Саме тоді відбувся матч між гімназіями Львова та Кракова. Як розвивався футбол на Галичині до та після війни – читайте у матеріалі.
Іван Боберський
Футбол власне як і спорт загалом на Галичині запровадив “батько українського тіловиховання” Іван Боберський. Батько хлопчика був священиком і змалку привчав того до здорового способу життя, зокрема, і до правильного харчування, що було не менш важливим при фізичній руханці. Спочатку футбол не був популярним на землях Галичини, однак з часом цей спорт почав подобатися місцевим легіням, зокрема на це вплинув і політичний підтекст.
Численні утиски української громадськості зумовили боротьбу в спортивному характері, саме на футбольному полі українці граючи з іноземними супротивниками демонстрували свою силу та міць. На Галичині футбол дістав назву “Копаний м’яч”. Зазначимо, що спочатку парубки грали кожен за своїми правилами, тож змагатися з іншими супротивниками було важко, впорядкував рух гри Боберський, він запровадив основні правила гри в футбол і сам навчав парубків грати – відбивати м’яча головою, пасувати, затримувати.
Читайте також: Життя в окупації: Львів у Другій світовій війні
Краківська футбольна команда «Вісла»
Напередодні І Світової війни, 24 травня 1914 року на Галичині відбувся Чемпіонат з футболу, закінчити йому не судилося через війну. Оказія з одним матчем відбулася і через плутанину в часі. Так поєдинок («Вісла» Польща – «Чарні» – Львів) не відбувся через непорозуміння між командами щодо часу початку матчу. «Чарні» вийшли на футбольне поле в призначений час у 17:00. Повторно львів’яни вийшли на поле після закінчення матчу команд II класу у 18:00.
Не дочекавшись гравців «Вісли», так-як в цей час на стадіоні були присутні тільки три футболісти команди суперника, арбітр через п’ять хвилин оголосив «Віслі» поразку в зв’язку з неявкою і вивів «Чарні» з поля. Краківська «Вісла» вийшла на поле о 18:15, коли вже ні команди суперника, ні арбітра не було. Про зміну часу початку матчу краківський клуб попередив львів’ян телеграмою в зв’язку з можливою накладкою.
Читайте також: Мистецтво у війні: вірші про Україну
Гравці футбольного клубу «Україна», 1923 рік.
В період після Першої світової війни землі Західної України стали центром розвитку футболу, тут відбулися міжнародні змагання та виховували справжніх спортсменів. Зокрема, у Львові народився футбольний клуб “Україна”, який існував упродовж 1911—1939, 1941—1944 років. “Україна” вважалася найсильнішою футбольною командою Галичини 1920-1930-х років. В 1944 році радянська влада ліквідувала ФК, прагнучи викорінити українську мову, культуру та її досягнення у спортивному плані.
Під час окупації Німеччини українці продовжували грати у футбол, були поєдинки навіть з німцями.
«Ми в окупацію просто грали в футбол, не звертаючи увагу на політику. Правда, був патріотизм, коли грали із німцями, – хотілося виграти. Але були у нас спортсмени, пов’язані з підпіллям. Ми про них знали, але німцям не закладали», – згадував про спортивну діяльність Юрій Зубач, один із лідерів ФК “України”.
Потрібно зазначити, що спорт став однією з відрад у післявоєнному житті. Поняття психологічна допомога тоді ще не було, тож повертатися до звичного побуту після тисяч побачених смертей доводилося без підтримки. Опорою для колишніх військових став футбол, тут злість формувалися у виснажливі тренування та важкі перемоги. До слова, під час гри чи фізичної підготовки могли відбутися й передачі секретних даних, а колишні гравці клубів часто ставали борцями за незалежність України, зокрема партизанами.
Читайте також: Благословення на війну: яка роль церкви у воєнний час
Футбольний матч на стадіоні СКА
Окремої уваги заслуговують вболівальники на стадіоні, часом спостерігати за ними приходили навіть впливові особи. Річ у тому, що фанати футболу не стримували себе у словах та вчинках, тож не задоволені гравцями на полі, вони часто починали бійки на трибунах.
Ці оказії описували у репортажах місцеві журналісти, після масштабних поєдинків виходили газети, в яких цілі сторінки були присвячені поганій грі та вболівальникам. Автори цих заміток не соромилися у висловлюваннях та ображали досхочу суддів і гравців.
Часом гості чекали більше самих репортажів з гри, ніж власне футбольного поєдинку. Ці газети читали навіть панянки, для цього вони з коліжанками збиралися на каву, а опісля обговорювали матчі.
Втім, робили це таємно, адже така діяльність могла скомпрометувати їхню порядність. Футбол швидко набирав популяності, в цьому була й заслуга львівських “Соколів” та “Пластунів” – ці товариства прививали в молоді любов до спорту. Виховуючи себе як тілесно-сильну особу юнаки відчули і дух братерства та свободи, а футбол об’єднав їх та зробив друзями.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
