Життя в окупації: Львів у Другій світовій війні

1 вересня 1939 року німецька авіація атакувала Львів. Місто, що тільки оправилося від наслідків руйнівної війни 1914 року, знову було змушене дивитися в очі небезпеці.

Дихання війни

Ще до перших ударів німецьких бомб у місті витали похмурі передчуття. 26 серпня 1939 року на заклик воєводи Альфреда Білика і президента Львова Станіслава Островського городяни стали готуватися до бурі, що насувається, копати протиповітряні укриття. Сховища обладнали по всьому місту – біля Львівської політехніки, у Стрийському парку, біля головного поштамту.

Останній місяць дозволив жителям України особисто відчути, що означає жити у стані постійної напруженості, чекаючи на війну. З середини лютого всі чекали, що день у день може початися війна. Хтось серйозно сприймав аналітичні огляди та випуски новин, хтось сподівався, що все це просто чергова політична провокація.

Немає нічого гіршого, ніж жити в такому загасаючому світі – начебто звичайне життя триває, але не залишає відчуття що щось не так, що в один момент усе звичне життя може зникнути та світ навколо зміниться назавжди. І нічого не можна зупинити, зробити чи відмінити – залишається лише чекати і молитися за краще майбутнє.

Напередодні бурі

Таким було життя і в передвоєнному Львові. По сусідству з тільки збудованими бомбосховищами кафе приймали відвідувачів, продавці розкладали новий товар у лавках, а місто готувалося до проведення ХІХ «Східних торгів».

Проте, незважаючи на спокій, мешканців міста раз у раз турбували новини про депортацію німецького консула зі Львова до Варшави, або оголошення про реєстрацію сестер-резервісток Червоного хреста.

А 29 серпня 1939 року німці, що проживали у Львові, піднесли міському старості в дар портрет Адольфа Гітлера. З кожним днем ​​хвилювання все наростало і ставало ясно, що колишнього життя вже не буде і що йдуть важкі часи.

Перший день війни

1 вересня 1939 року запам’яталося зовсім не як початок осінньої пори чи початок навчального року. Цього дня німецька авіація завдала перших ударів по Варшаві, Перемишлю та Львову, скинула бомбу на Скнилівський аеродром.

У перший же день війни загинуло більше 30 львів’ян. Внаслідок подальших бомбардувань було зруйновано або пошкоджено головний залізничний вокзал, радіостанцію, будівлю Греко-католицької семінарії, а також церкву Св. Духа на вулиці М. Коперника. Було порушено роботу електро- та телефонних ліній, водопроводу та каналізації.

Незважаючи на військові дії, місто продовжувало жити. З кафе та ресторанів лунала музика, кінотеатри показували останні американські новинки. До 10 вересня продовжував роботу Оперний театр. Вищі навчальні заклади проводили іспити та заняття.

До міста прямували тисячі біженців із Польщі, зокрема євреї. Значна кількість приїжджих вплинула на життя у Львові. Ціни на житло та продукти різко зросли у кілька разів.

До 13 вересня становище у місті помітно погіршилося. Львів залишився без води, електрики, не працювало радіо, не вистачало їжі, язики полум’я піднімалися над дахами деяких будівель, зокрема костелу єзуїтів та залізничного вокзалу.

Вбивство інтелігенції

У польському Львові чималу частину населення складали євреї. Багато хто з них відчув на собі жорстокість і нещадність німецьких військових. 30 червня 1941 р. Львів був захоплений німецькою армією, яку палко вітала частина українців, адже здавалося, що нічого гіршого за радянський режим бути не може.

У ніч із 3 на 4 липня 1941 року кілька відділів, що складалися з членів СС, роз’їхалися містом та заарештували професорів вищих навчальних закладів у Львові. Окрім професорів забрали всіх присутніх у квартирі чоловіків віком від 18 років.

Посеред ночі офіцери СС вдиралися в будинки професорів, наказували швидко збиратися, робили обшук і забирали все цінне, що знаходили – золоті прикраси, гроші, дорогі речі. Усіх професорів звозили до будинків на околицях міста та розстрілювали.

Лише одному з них вдалося вижити тієї страшної ночі. Професора Гроєра врятувало знайомство з голландським діячем, який жив у Львові та був прихильником гітлерівської СС.

1941 рік

Львів найбільше страждав від бомб 3 рази. У 1941 року на Львів напали вдруге і цей наліт завдав величезної шкоди культурній складовій стародавнього міста. Бомби щодня руйнували історичні будинки. Найбільше страждали сучасні проспект Свободи та вулиця Театральна.

Так 1941 року назавжди зник пасаж Міколяша, прабатько сучасних торгівельних центрів. Там же був один із найкращих кінотеатрів міста. Дивно, як тоді не постраждали Оперний театр чи Національний музей.

Читайте також: Перший сеанс: коли львів’яни вперше побачили кіно на великому екрані

До початку війни більшу частину проспекту Свободи займав колишній дикастеріальний будинок, що простягався від площі Івана Підкови аж до Національного музею. Його грандіозні розміри підписали смертний вирок – в нього потрапили відразу кілька бомб і будинок був повністю знищений.

Кінець епохи

Львів кінця 19 століття початку 20го був осередком культури та різноманітних новинок техніки. Місто було наповнене творами архітекторів-новаторів, які втілювали у життя найсміливіші ідеї, прикрашаючи місто будинками у стилі ар-нуво та модерну.

Відкривалися сучасні кінотеатри, салони, офіси великих компаній, що відомі на весь світ і сьогодні. Хто знає, яким був би Львів зараз, якби тоді його не зруйнували у війнах.

Третій руйнівний наліт на Львів стався 1944 року, проте тепер місто руйнували вже радянські бомби. Тоді говорили, що основною метою були стратегічні об’єкти – аеродроми та вокзал. Проте поряд із ними значно постраждали вулиці Городоцька та Степана Бандери.

Фатальна бомба раз і назавжди знищила базар Грьодлів, де містився славнозвісний кінотеатр Гражина. Досить поруйнованим був костел Ельжбети та Ольги. Відомо також, що бомби потрапили і на бібліотеку Оссолінських (тепер Стефаника) та багато житлових будинків.

Значна частина будівель, зруйнованих у період Другої світової війни, була втрачена безповоротно. Деякі успішно відновлені, і знову прикрашають місто. Інші досі перебувають у руїнах і чекають свого часу.

Проте, спостерігаючи за подіями останніх днів, залишається сподіватися, що Львів більше не постраждає від війни, як 80 років тому і збереже свій історичний вигляд недоторканим.

Єлизавета Поддубей