Львів завжди був містом, що йшло в ногу з часом, і його трамваї — яскраве тому підтвердження. Усе почалося ще в середині XIX століття, коли Львів, як великий торговельний і культурний центр Галичини, потребував зручного транспорту. У 1879 році тут вперше на території сучасної України запустили кінний трамвай — конка, як його називали, гучно цокала копитами по бруківці, перевозячи пасажирів від центру до вокзалу. Вагони, запряжені кіньми, хоч і були новинкою, швидко показали свої слабкості: повільність, мала місткість і залежність від стану тварин.
Львів’яни, звиклі до європейських віянь, мріяли про щось прогресивніше. І це “щось” прийшло з електрикою. У травні 1894 року вулицями міста вперше проїхав електричний трамвай, зробивши Львів одним з перших серед міст України, де з’явився цей сучасний транспорт.
Конку у Львові запустила приватна італійська компанія з Трієста, якавиграла конкуренцію у своїх конкурентів із Бельгії. Вагони,що використовувались у конці, були прості: дерев’яний каркас, лавки вздовж стін, дах для захисту від дощу. Вагони поділялись на класи – літній, з одним салоном та пасажирські. Кучер сидів попереду, тримаючи віжки, а коні — невибагливі місцеві створіння — тягнули весь цей нехитрий механізм. Львів’яни спочатку сприйняли конки з подивом, але швидко звикли: гамірний цокіт копит по бруківці став частиною міського життя.
Та хоч конка й полегшила пересування, її недоліки скоро дали про себе знати. Вагони часто ламалися, коні втомлювалися, та і самі колії теж виходили за ладу, адже були зроблені з дуба. До того ж швидкість у 5-6 км/год не влаштовувала місто, яке стрімко розвивалося. До 1906 місто викупило всі лінії конки, але на той час в ходу були вже інші види трамваїв.
Ще у 1888 році з’явилась ідея облаштування парового трамваю. Передбачалося побудувати дві лінії, одна мала пройти від Клепарова до Підзамче, а друга – від Клепарова до станції Личаків. Звісно, передбачались і зупинки по місту. Говорили про цю ідею багато, але міська влада так і не стала виділяти на це кошти, тож проект було скасовано, а згодом про нього і зовсім забули, адже на сцену вийшла електрика. А про інші нереалізовані проекти транспорту у Львові можете дізнатись з цього матеріалу.
Наприкінці XIX століття Європа переживала технічний бум, і електричний транспорт ставав символом прогресу. У 1881 році в Берліні запустили перший у світі електричний трамвай, а за ним пішли Париж, Будапешт і Прага. Львів, як важливе місто Австро-Угорської імперії, не міг залишатися осторонь. Ідея замінити кінний трамвай на електричний з’явилася ще в середині 1880-х, коли міська рада почала отримувати пропозиції від європейських фірм. Але шлях від мрії до її втілення виявився тернистим. Мабуть, саме тому Львів серед українських міст став другим у трамвайній справі, а не першим, яким все-ж таки став Київ.
У 1890 році львівська влада оголосила конкурс на проєкт електрифікації транспорту. Перемогу здобула німецька компанія “Сіменс і Гальске” — гігант, який уже прославився електричними інноваціями в Європі та представляв проекти трамваїв. Контракт підписали в 1893 році, і місто охопила лихоманка підготовки. Першим завданням було знайти місце для електростанції, адже без неї трамвай не поїде. Вибір упав на ділянку біля сучасної вулиці Сахарова — тоді це був тихий закуток на околиці, де можна було розмістити котли, генератори й трансформатори. Будівництво стартувало в 1893 році, і вже за рік електростанція почала гудіти, готуючись дати струм новому транспорту.
Вагони для першого маршруту поставляла та ж “Сіменс і Гальске”. Їх привезли до Львова навесні 1894 року — 16 компактних вагончиків, пофарбованих у зелений колір, із дерев’яними лавками й великими вікнами. Умови керування були доволі важкі, адже в кабінах не було опалення, і керувати доводилось стоячи.
31 травня 1894 року настав історичний день. На вулицях міста зібралися сотні людей — міська влада, інженери, журналісти й просто цікаві городяни. О 12:00 перший трамвай із гудінням рушив коліями, прямуючи Львовом. Швидкість — до 20 км/год — здавалася фантастичною порівняно з конкою, а розмірений шум електродвигуна замінив цокіт копит. Газета міста тоді писали:
“Львів ступив у нову епоху, де машини служать людині”.
Було одразу відкрито декілка маршрутів, якими почали курсувати нові вагони. За умовами договору, місто мало право викупити трамвай через два роки експлуатації. Доречі деякі будівлі першого трамвайного депо збереглись і сьогодні, а про їх майбутнє можна почитати тут.
Як і було домовлено, вже 1896 року за серйозну суму у 1 млн 680 тисяч крон Львів викупив до міської власності усю мережу трамвая. Втім на цьому справа не завершилось, і її почали активно розвивати. У середині 1900-х років директор Львівського трамвая Юзеф Томицький розробив детальний план, який мав вивести міський транспорт на новий рівень. Його бачення включало не лише розширення колій і переведення всіх ліній кінного трамвая на електричну тягу, а й створення інфраструктури, що забезпечить стабільну роботу системи. Львів’яни з нетерпінням чекали, коли місто позбудеться цокоту копит і остаточно ввійде в електричну еру.
Одним із ключових пунктів плану Томицького була нова електростанція. Спочатку її планували збудувати на Левандівці, неподалік залізничної колії “Львів – Перемишль”, де було вдосталь місця й зручне сполучення. Але після довгих дискусій вибір зупинився на Персенківці — тихому районі на околиці міста. Будівництво стартувало в 1906 році, і незабаром електростанція — нині відома як Львівська ТЕЦ №1 — стала серцем трамвайної мережі. Її потужності вистачало не лише на вагони, а й на перші спроби електрифікації міського освітлення. Ця споруда працює й досі, нагадуючи про далекоглядність тих, хто її створював.
Тим часом у 1907 році Міністерство залізничного транспорту Австрійської імперії видало наказ, який поставив крапку в історії конки: усі кінні лінії мали бути переобладнані під електричний трамвай. Роботи розгорнулися швидко — старі вагони конки, які ще курсували околицями, або модернізували, додаючи як причіпні до звичайних вагонів, або відправляли на брухт.
Остаточно коні перестали тягнути трамваї в 1908 році, і Львів став першим містом в Україні, де громадський транспорт повністю перейшов на електрику. Для міської транспортної мережі і її працівників це був символ прощання з минулим і впевненого кроку в майбутнє.
Щоб упоратися з дедалі більшим потоком пасажирів, до Львова почали постачати нові вагони “Sanok”, виготовлені на заводі в Сяноку (сучасна Польща). Ці машини, які надійшли з 1903 року, відрізнялися від перших “Сіменсів”: вони мали напівзакриту кабіну, що хоч трохи захищала водіїв від дощу й вітру. Але комфорт залишав бажати кращого — водії, як і раніше, керували стоячи, а опалення в вагонах не передбачалося. Тож, у морозні зими пасажири грілися власним диханням, зате “Sanok” були надійними й витривалими, що робило їх улюбленцями львівських трамвайників і мешканців.
Розбудова інфраструктури тривала. У 1907-1908 роках за проєктом архітектора Яна-Антонія Богуцького — відомого майстра металевих і залізобетонних конструкцій, який до того працював над накриттям перонів Головного вокзалу, — на Підзамчі звели нове трамвайне депо. Сьогодні це депо №2, а тоді воно стало справжньою гордістю міста. До нього проклали колію через вулиці Богдана Хмельницького та Волинську, з’єднавши Підзамче з центром. Будівля депо вражала сучасністю: просторі ангари, майстерні для ремонту вагонів і навіть невеликий адміністративний корпус. Це був перший крок до розширення мережі, яке незабаром охопить усі куточки Львова.
На початку XX століття львівський трамвай переживав справжній розквіт. Після остаточного прощання з конкою в 1908 році місто зосередилося на розширенні електричної мережі, і до 1914 року вона стала однією з найрозвиненіших у регіоні. Завдяки далекоглядним планам Юзефа Томицького та підтримці австрійської влади трамвайні колії простяглися далеко за межі центру, з’єднавши віддалені райони з серцем Львова.
До 1911 року маршрути електричного трамвая почали позначати латинськими літерами — по дві на кожен маршрут, що відповідали назвам кінцевих зупинок. Така система була зручною й логічною, запозиченою з європейських міст. Наприклад, “D” означало Dworzec główny (Головний вокзал), “Ł” — Łyczaków (Личаків), “P” — Podzamcze (Підзамче), а “K” могло позначати як парк Kilińskiego (нині Стрийський парк), так і “Технічну школу”. Були й екзотичніші позначки, як “W” для Wystawowa — виставкової лінії у Стрийському парку, де трамвай возив гостей на ярмарки й експозиції. Ці абревіатури швидко прижилися, а львів’яни жартували, що вчити алфавіт тепер можна просто на зупинках.
Загальна протяжність трамвайних ліній до 1914 року сягнула вражаючих 24,4 кілометра — утричі більше, ніж у кінці XIX століття. Колії тягнулися від Високого Замку до вокзалу, від Замарстинова до Персенківки, охоплюючи майже всі ключові райони. Електростанція на Персенківці гуділа вдень і вночі, забезпечуючи енергією не лише трамваї, а й частину міських ліхтарів. Депо на Підзамчі, спроєктоване Яном-Антонієм Богуцьким, стало осередком технічних інновацій: тут ремонтували вагони, тестували нові штанги й навіть експериментували з нічним рухом. А про подальший розвиток трамвайної мережі розкажемо в наступних матеріалах.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
