Наше місто традиційно пов’язано з ароматом запашної кави, шелестом книг у книгарнях та старовинними вуличками традиційного Львова. Але неможливо його уявити і без пива, адже пивоваріння у Львові має дуже довгу та продуктивну історію. На цей процес за століття впливало багато факторів, але майстерність львівських пивоварів залишалась незмінною до сьогоднішнього часу, коли «Львівське» можна зустріти на полицях магазинів по всій Європі.
Але за цією популярністю стоїть багатовікова історія, сповнена традицій, ремесла і навіть дипломатії. Сьогодні ми розповімо, як у Львові варили пиво, хто стояв біля витоків цієї справи і чому пінний напій став невід’ємною частиною культури міста.
Пиво люди навчилися варити ще в сиву давнину, за тисячі років до нашої ери. Уявіть собі: єгиптяни за часів фараонів уже смакували цей напій, греки не відставали, а шумери – одні з перших цивілізацій – і собі ганялися за рецептами. До речі, наше слово «пиво» прийшло від праслов’янського «pivo», а те, своєю чергою, від «piti». Цікаво, що колись «пиво» могло означати просто будь-який напій, який часто п’ють. Звернули увагу, як схожі «пиво» і «пити»? Це не лише в українській – польське «piwo», чеське «pivo», сербське «пиво» звучать майже однаково. А ще слов’яни виявилися тими ще хитрунами: додали до пива хміль, і напій став яскравішим, міцнішим, із тим самим духмяним смаком.
Варити пиво в давнину було не просто роботою, а справжньою майстерністю. Майстри спочатку готували солод, потім займались приготуванням пивного сусло, додавали особливі дріжджі, щоб все варево добряче забродило, далі треба було дочекатись аж поки напій “підійде”, і лише після того готовий продукт розливали по діжках. Без сучасних приспособ, рецептури, інгридієнтів та інших допоміжних штук це забирало купу сил і часу. Тож зазвичай броварі бралися за справу наприкінці зими чи навесні, коли вся громада, якій належала пивоварня, могла долучитися до цієї важливої справи. Цікаво, що пиво тоді було не лише напоєм, а й способом порозумітися – разом зварили, тож мусили по-перше порозумітись під час роботи, та і потім за розпиттям пива можна було влагодити всі негаразди та проблеми.
На території сучасної України пиво варили ще трипільці – представники високорозвиненої землеробської цивілізації, що жила кілька тисячоліть тому. Пізніше, у часи Київської Русі, пивоваріння стало ще більш звичною та необхідною справою. Майже кожен монастир чи університет того часу мав власну броварню. Козаки, відомі своєю вільністю від будь-яких обмежень та схильністю до гулянок (але не на війні, почитайте про це), також не цуралися цього ремесла, хоча великих пивоварень тоді ще не було – пиво варили в невеликих обсягах і переважно для себе. Промислові броварні з’явилися в Україні лише у XVIII столітті – у Луцьку, Києві та, звісно, Львові.
У Львові пиво почали варити в більш-менш серйозних обсягах ще в XIV столітті – уявіть, яка то була смакота! Перша офіційна згадка – це статут львівських броварів 1425 року. Тоді пивоваріння в місті стало не просто чиєюсь приватною ініціативою, а серйозною справою. Ремісники, монахи – усі варили пиво, але особливо відзначилися єзуїти. У XVII столітті польський граф Станіслав Потоцький дав їм добро на пивоварню в передмісті Львова. Монахи, як виявилося, не лише молилися, а й уміли закрутити справу так, що їхнє пиво прославилося далеко за межами міста.
Та справжньою віхою в історії львівського пивоваріння став 1715 рік, коли на Клепарові з’явилася Львівська пивоварня. Це була перша промислова броварня міста, оснащена передовими на той час технологіями. Вода з артезіанських свердловин, відбірний хміль і солод – усе це забезпечило львівському пиву виняткову якість.
Пивовари Львова у середньовіччі були справжніми майстрами своєї справи, кожен із них тримав у секреті власний рецепт, передаючи його лише найнадійнішим наступникам – і то усно, без жодних записів. Через це багато унікальних смаків львівського пива безповоротно втрачено. Конкуренція між броварями була запеклою: кожен прагнув здивувати ароматом, смаком чи тривалістю зберігання свого напою.
Ця боротьба лише сприяла вдосконаленню пивоварного мистецтва. Можливо ви чули про Гамбрінуса, який насправді більше відомий як герцог Ян Перший, якого вважають покровителем пивоварів, – то саме він залишив по собі неоціненний спадок, адже цей пан одним із перших детально описав технологію варіння пива, поділившись рецептами з усією Європою.
У Львові ж пивовари не лише мали статус поважних осіб, а й відігравали важливу роль в економіці міста. Як свідчать документи, датовані кінцем XIV століття, досліджені істориком А. Чоловським, у Львові діяло щонайменше 11 офіційних пивоварень.
У найстарішій міській книзі, де записували судові справи – від спадщини до боргів, – є і дещо по нашій темі. Наприклад, у 1382 році пан Георгій Ернст визнав, що стіна його броварні стоїть на землі іншого пана, Миколи Кезелінга. А в 1384-му пан Петро Сакс продав свою пивоварню Ганкові Кльопперові. Тобто пивоваріння було цілком поширеним явищем і доволі чисельним, а тому мало серйозний вплив як на життя Львова, так і на наповнення його бюджету
В більш пізні часи у Львові діяло щонайменше 13 пивоварень, але саме клепарівська стала найбільшою і найвідомішою. Її сорти, такі як «Bawar», «Porter Imperial» та «Exportowe», здобули популярність далеко за межами міста. У XIX столітті Львівська пивоварня увійшла до трійки найкращих броварень Австро-Угорської імперії, а її продукція славилася стійкістю – пиво не втрачало смаку навіть під час довгих подорожей дорогами цісарських володінь.
Після занепаду ордену єзуїтів їхня пивоварня перейшла до рук приватних підприємців, а згодом – до акціонерної спілки львівських броварів. Але справжньою легендою цього часу став Роберт Домс – підприємець, філантроп і, як його жартома називають, «львівський Тоні Старк». Під його керівництвом пивоварня на Клепарові остаточно досягнла небаченої слави. Сьогодні його ім’я носить ресторан біля пивоварні, а також кілька сортів пива.
За часів радянської окупації Львівська пивоварня стала державною і отримала назву ВАТ «Колос» (1964 рік). Тоді ж з’явилася офіційна торгова марка «Львівське», яку в совєцькі часи була однією з найулюбленішимих та своєрідною відзнакою та гарантією якості. Окрім «Львівського», люди залюбки смакували і іншими сортами місцевого виробництва, зокрема це було «Жигулівське», а також «Ризьке», «Портер» і «Ячмінний колос».
Після розпаду Союзу броварня повернула собі історичну назву і в 1999 році увійшла до складу компанії Baltic Beverages Holding (нині це Carlsberg Group). Завдяки інвестиціям – а це понад 50 мільйонів євро – виробництво оновили, і тепер Львівська пивоварня – один із лідерів пивоваренної галузі в Україні. Про ще одне місто, яке відоме своїми пивоварнями в радянський та пострадянський період (а саме Запоріжжя) можете почитати тут.
Не можна оминути і музей пивоваріння «Львіварня», відкритий у 2005 році до 290-річчя пивоварні. Це єдиний музей пива в Україні, де поєдналися під одним дахом культурний простір, ресторан для дегустацій і експозиція з унікальними артефактами. А в 2011 році на проспекті Свободи з’явився пам’ятник львівським броварям – бронзова скульптура броваря з бочкою, на донці якої є годинник. Щодня о 17:15 він «співає» гімн пивоварні у виконанні «Піккардійської терції», а його годинник навіть потрапив до списку найоригінальніших у світі за версією французького сайту «Спадок годинникарства».
Історія львівського пива далека від завершення. Сьогодні крафтові броварні додають нові нотки та підпункти до пивних традицій міста. Маленькі виробництва вільно експериментують із класичними рецептами, створюючи унікальні сорти, які завойовують серця поціновувачів. Про найцікавіші крафотові сорти львівського пива ми колись дамо наводку в іншому матеріалі, тому слідкуйте за оновленнями. А поки що піднімімо келих за Львів – місто, де пиво не лише п’ють, а і справді живуть ним та його традиціями!
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
