Насправді, вулиця Сербська – це не просто 288 метрів бруківки між площею Ринок і Соборною. Це справжній портал у минуле, де кожен камінь і кожна кам’яниця шепочуть історії про торгівлю худобою, шотландських купців і навіть радянські політичні інтриги. Сьогодні вона вабить туристів затишними кав’ярнями, пам’ятником Мазоху і величезним новорічним ангелом, але за цією картинкою ховається багатовікова доля однієї з найцікавіших вулиць міста.
Усе почалося ще в XV столітті, коли Львів гудів як торговий центр Східної Європи. Перша згадка про майбутню Сербську датована 1491 роком – тоді її називали “Торговищем худоби”. Уявіть: вузька вуличка, заповнена волами з Поділля й Молдавії, гамір, пилюка, а навколо купці з усіх країн домовляються про ціну. Ця торгівля була серцем економіки міста, і саме вона дала початок історії вулиці. До XVI століття, а точніше до 1523 року, її почали називати Шкоцькою – назва, що досі викликає суперечки.
Чому Шкоцька? Одна версія проста й прозаїчна: “скот” – це худоба, а значить, усе крутиться навколо тих волів. Але дехто вважає що робити львівську вулицю подібною до Староконного ринку в Одесі не треба, а тому є й романтичніша та більш раціональна теорія. У XVII столітті Польське королівство стало притулком для шотландців, які тікали від утисків англійської корони за правління Карла І. Ці “шоти”, як їх називали, оселялися в містах, торгували галантереєю, працювали ремісниками й навіть служили в армії. Архіви згадують шотландських купців у Львові, а під час розкопок знаходили мідні пенні з будяком – гербом Шотландії. Може, вулиця справді була їхньою? Історики довго сперечалися, деякі схиляються все ж до “тваринної” версії. Але і шотландська версія теж має багато своїх прихильників.
Сербська не з’явилася одразу такою, якою ми її знаємо. Вона росла поступово, ніби пазл із трьох частин. Найдавніша – від площі Ринок до Староєврейської – це те саме Торговище худоби, пізніше Шкоцька. Друга частина, від Староєврейської до Братів Рогатинців, сформувалася аж у XIX столітті, коли місто розширювалося. Її називали Ружаньцовою чи Трояндовою – милозвучно, чи не так? А третя, від Братів Рогатинців до Соборної, з’явилася після знесення міських мурів на початку XIX століття й носила ім’я Бернардинська нижча – бо вела до монастиря бернардинів.
У 1871 році міська влада вирішила припинити цю плутанину й об’єднала три відрізки під однією назвою – Сербська. Звідки взялася ця назва? Достовірних слідів сербів у Львові немає. Хтось каже, що це просто випадковість, хтось – що це відгомін торгівлі з Балканами. Але найімовірніше, що ім’я прижилося в 1944 році, коли радянська влада повернула вулиці назву після німецької окупації.
До речі, за німців вона була Хорватською – Kroatengasse. Чому? Бо Хорватія була союзником Третього рейху, а серби – ворогами. Радянські чиновники, видно, вирішили “перебити” хорватів сербами, можливо, на честь партизанів Тіто чи Олекси Дундича, який колись воював проти УНР. Історичну Шкоцьку чи Шотландську так і не повернули – а шкода, бо шотландці нині куди ближчі Україні духом.
Сербська – це не лише історія в документах, а й живі пам’ятки, які можна помацати, сфотографувати чи просто насолодитися їхньою атмосферою. Тут кожна кам’яниця – як персонаж із власним характером, а сучасні прикраси додають вулиці шарму. Прогулянка цією доволі короткою вулицею (288 метри) – це подорож у часі, де старовинні будинки сусідять із туристичними атракціями.
Кам’яниця Войнаровських на Сербській, 1 стоїть на розі з Руською, гордо тримаючи кутову позицію. Її звели ще в XVII столітті, а назвали на честь Георгія Войнара – львівського бурмістра, який знав, як керувати містом. У тих же роках тут працював друкар Михайло Сльозка – білорусько-литовський майстер, чиї книги розходилися далеко за межі Львова. За польських часів у будинку розташовувались магазин одягу й годинникарська майстерня – уявіть, як джентльмени тут приміряли капелюхи, а майстри крутили шестерні у їх годинниках. У 90-х кам’яниця занепала, стала аварійною, і мешканців відселили. Але в 1998-му архітектор Микола Рибенчук вдихнув у неї нове життя – відреставрував, і тепер тут банк. Фасад зберіг дух старовини, а всередині – сучасність. Справжня класика Львова!
Далі, на Сербській, 3, височить кам’яниця Петровичівська – чотири поверхи історії, що почалася з міщанина вірменського походження – Петровича. У польські роки тут торгували кухонним посудом у крамниці Бардаха, лагодили парасолі в майстерні Райфа й смакували страви в ресторані Баума. Будівля – пам’ятка місцевого значення, але справжню славу їй принесла “Львівська майстерня шоколаду” (доречі, почитайте про львівський шоколад). Сьогодні туристи шикуються в чергу за гарячим шоколадом, а фасад із вигадливим декором так і проситься на фото. Це місце, де сучасність поєднується зі старовиною, і виходить дуже смачно в усіх сенсах, а також це один з брендів Львова, які знає вся Україна.
Наступна визначна будівля вулиці – кам’яниця Коломийська (будинок №5), яку в XVII столітті знали як “Коломийську” чи “Живертовську”. Спочатку двоповерхова, вона була гамірним осередком: на партері – шинки з медом і горілкою, у подвір’ї – броварня, де варили пиво. З часом будинок обростав поверхами, дійшов до чотирьох, але зберіг ренесансний шарм. Реконструкції її пошарпали, і нині стан залишає бажати кращого – штукатурка обсипається, але головне – дух минулого тримається. На першому поверсі – заклад харчування, де можна перекусити, вдивляючись у старі стіни. Це місце для тих, хто любить уявляти, як жили львів’яни століття тому.
Кам’яниця Кастеллі на Сербській, 7 має свою цікаву історію. У XVI столітті – вона мала скромні два поверхи, у XVIII-му – вже три, а потім і четвертий додали. Назва пішла від власника – Кастеллі, чиє ім’я звучить як відгомін італійських пригод у Львові. Мурована з цегли, зі скляними дверима, вона досі зберігає ренесансний стиль – стриманий, але вишуканий. Зараз тут готель і кафе, де гості п’ють каву, а туристи фотографують усе навколо. А перед кам’яницею – ще одна зірка вулиці.
Пам’ятник Мазоху на тротуарі – це бронзовий Леопольд фон Захер-Мазох заввишки 170 см, який стоїть тут із 2008 року – подарунок від скульптора Володимира Цісарика. Письменник, який народився у Львові, дивиться на перехожих із загадковою усмішкою. У нього кілька рук і глибока кишеня – кажуть, якщо засунути туди руку, пощастить. Туристи обожнюють цю скульптуру: фотографуються, чіпають, сміються. Мазох став символом Сербської – трохи провокативним, але дуже львівським.
А взимку Сербська перетворюється на казку завдяки 8-метровому ангелу. На висоті 5–7 метрів над вулицею сяє ця унікальна прикраса, колись виготовлена спеціально для Львова. Коштував він місту 480 тисяч гривень, але при погляді на фігуру, яка мерехтить у новорічну ніч, розумієш: це було того варте. Туристи й діти годинами стоять під ним, фотографуючи й загадуючи бажання. Це не просто декорація – це справжня душа зимового Львова.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
