Всім відомо, що Львів є містом, де кава – не просто напій, а ціла культура, вплетена в його історію, традиції й повсякденність. Львівські кав’ярні – це серце місцевої ідентичності, місця, де народжувалися ідеї, плітки й жарти, де час зупинявся за філіжанкою еспресо чи чашкою запашної кави по-львівськи. Сьогодні вони є в кожному куточку міста, але колись ці заклади стали справжньою революцією, що змінила спосіб життя львів’ян.
Давайте розбиратись, як кава з екзотичного продукту перетворилася на символ Львова, як розвивалася культура кав’ярень від перших закладів до сучасних хипстерських локацій, і чому цей напій став для львів’ян чимось більшим, ніж просто ранковим ритуалом. Від історичних кнайп до затишних підвалів – це подорож у світ, де кава пахне не лише зернами, а й духом міста.
Кава з’явилася у Львові не випадково – місто, розташоване на перехресті торгових шляхів, завжди було відкрите до нового. У XVII-XVIII століттях, коли Львів входив до Речі Посполитої, сюди почали завозити кавові зерна з Османської імперії через Балкани й порт Гданська. Спочатку кава була розкішшю для шляхти й багатих купців – її варили в мідних джезвах у палацах на площі Ринок чи в панських маєтках навколо міста. Прості львів’яни лише чули про цей «чорний напій», але не куштували його – здебільшого, кава була для них ще чимось незвичним, окрім турків та вірменів.
Перші кав’ярні у Львові з’явилися наприкінці XVIII століття, коли місто стало частиною Австрійської імперії після поділів Польщі в 1772 році. Австрійці принесли сюди віденську кавову культуру – вишукану й доступну. Доречі, ще і цим галицькі землі виділялись від тих, що потрапили під владу Російською імперії. На тих територіях більше в моді було чаювання, а от на Галичині якраз була австрійська мода на каву. Першою відомою кав’ярнею називають заклад Леваковського, що з’явився на початку 1800-х.
У XIX столітті кав’ярень побільшало. На проспекті Свободи у 1820-х відкрилася кав’ярня «Віденська» – це був перший більш-менш серйозний заклад подібного типу в місті. Тут варили каву з зерен, привезених із Туреччини, і подавали її з булочками чи штруделем – австрійський вплив відчувався в усьому. Також врахуємо, що будинок і заклад в ньому зводились саме під це призначення. Поступово число кав’ярень почало збільшуватись.
Початок XX століття стало золотим віком львівських кав’ярень, коли вони перетворилися з елітних закладів на місця для всіх. У 1910-х на вулиці Січових Стрільців (тоді Академічна) відкрилася кав’ярня «Шкоцька» – легендарний осередок інтелектуалів. Втім, таку славу вона набула вже у 1930-х роках, коли її відвідували Стефан Банах, Гуго Штайнгауз і вся математична еліта. Тут на серветках писали формули, пили каву з коньяком і сперечалися до півночі – «Шкоцька» стала символом львівської наукової спільноти. Кава тут була міцною, як їхні дискусії, а до неї подавали печиво чи сирник.
На площі Ринок у 1890-х запрацював заклад «Атляс» – заклад, який здається не обійшов жоден представник місцевої (та і не тільки) богеми. Її обожнювали художники й поети – Іван Франко бував тут, попиваючи каву з молоком і записуючи думки. «Атляс» славився щоправда не тільки кавою, а і загалом гарною кухнею. Також тут панувала чудова атмосфера єднання, тут могли зустрітись єврей та поляк, і хоча загалом ці дві нації не дуже ладили у Львові, то тут царювали мир та спокій.
Кав’ярні стали частиною міського життя. Наприклад, на вулиці Театральній розмістилась кав’ярня Штука, що славилась своїм неординарним та вишуканим інтер’єром. Та і назва була теж непростою, адже польске слово Sztuka означало мистецтво. Кав’ярню прикрашали різноманітні настінні розписи, а також картини авторства відомих художників Львова тих часів.
Радянська епоха, що почалася для Львова в 1939 році, принесла зміни й у кавову культуру. Багато історичних кав’ярень закрили чи перепрофілювали – «Віденська» стала їдальнею, «Шкоцька» втратила свій богемний дух і стала десертною. Але львів’яни звісно не відпустили каву з рук, хоча вся культура закладів міста була повністю знищена «визволителями». Перші кав’ярні Львова у радянський час відкрились у 1960-х, тож комуністична влада пручалась довго, але все ж здалась.
Деякі львівські кафе отримали в той час славу не тільки і не стільки за власне каву чи інтер’єри, а більше за публіку, що там перебувала. Наприклад, навпроти міськради розміщувалось кафе «Квітка». Само по собі воно не було особливим, але враховуючи скільки тут побувало місцевих посадовців різного рангу і кількості оборудок, які тут були укладені, то кафе недарма носило славу другої міськради. Відомим також був «Кентавр», і не тільки за різноманітні фірмові коктейлі, а і за те, що кав’ярня стояла спиною до ратуші. Саме тому її називали «спиною до радянської влади». Також однією з відомих кав’ярень пізньорадянських часів була «Вірменка», яка знаходиться і сьогодні… звісно, на вулиці Вірменьскій.
Після 1991 року кав’ярні у Львові пережили ренесанс. Наприклад, відома кав’ярня біля готелю Жорж, що називалась в народі «Трупарнею», отримала ще більшу популярність. Назва, доречі, пішла від того, що її відвідувало в основному старше покоління. Нова хвиля популярності сталася через те, що в кав’ярні почали здійснювати обмінні операції з валютою.
На Валовій обов’язково зазирніть у «Львівську мануфактуру кави» – кав’ярню з власним обсмажуванням зерен. Тут можна було спробувати еспресо, лате чи каву по-львівськи – із корицею й апельсиновою цедрою – і купити пачку зерен додому. На площі Ринок, 10 у 2010-х відродили «Копальню кави» – тепер це цілий комплекс із підземними залами, де «видобувають» каву (звісно, жартома) і подають її з вогняним шоу. Ці заклади зробили каву туристичною фішкою, але для львів’ян вона залишилася ще і частиною душі.
На вулиці Катедральній, 6 відкрили «Світ кави» – заклад із десятками сортів, від ефіопського до колумбійського, і професійними бариста, які малюють серця на лате. У підвалі на Сербській діє «Мазох-кафе» – тематична кав’ярня з ноткою провокації, де до кави пропонують «батіжок» (жартома, звісно). Всі, мабуть, знають і львівську «П’яну вишню» – хоч це і не зовсім кав’ярня, але місце, де каву часто змішують із наливкою, додаючи львівського колориту.
Кава у Львові – це більше, ніж напій. Це ритуал: прокинутися, зайти за еспресо, посидіти за філіжанкою з друзями чи взяти лате перед роботою. Це традиція – щорічний фестиваль «На каву до Львова», що проходить із 2007 року зазвичай на площі Ринок, де бариста змагаються, а гості п’ють каву з гігантських чашок. Це колорит – старі бариста на Галицькій жартують: «Кава без цукру – то як Львів без дощу». Від перших закладів XIX століття до сучасних кав’ярень, кава стала частиною львівської душі – теплою, ароматною й трохи іронічною. Це не просто напій – це спосіб життя, що пахне зернами й історією. Продовжувати? Чи додати ще деталей?
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
