Юзеф Бартоломей Зіморович – львівський бургомістр, який прославився не лише як політичний діяч, що вправно керував містом, а й як історик та поет. Його праця «Потрійний Львів» описує місто, яке втрачено в часі, розповідає подробиці, які не збереглися більше ніде, знову знайомить із знаменитими діячами, показуючи їх зовсім не такими, якими їх прийнято вважати.
Майбутній історик народився у вірменській родині Станіслава Озимка у Галицькому передмісті Львова. У Бартоломея з юності був талант до навчання і жага до знань. Незважаючи на те, що він закінчив тільки 3 класи школи, через брак коштів в сім’ї, він самостійно продовжував навчатися, вивчив латину та грецьку мову.
Свої здібності він виявив також у написанні віршів та пісень. Першу свою збірку, «Життя козаків Лісовських», поет написав у 23 роки. У ньому були зібрані сатиричні вірші та ліричні пісні. Після неї вийшла поема «Пам’ятка з турецької війни», в якій славилася відвага та сила козаків у битві під Хотином.
Пізніше Бартоломей став працювати у міському магістраті. Його здібності та сумлінну працю гідно оцінили, згодом обравши його райцею, тобто членом Ради. Також за свою роботу він отримав почесний на той час титул «видатний і славний пан».
Робота в магістраті відкрила Бартомолею Зіморовичу шлях до нових корисних зв’язків та знайомств. За роки роботи він набув репутації надійної та діяльної людини. 1648 року його вперше обрали бургомістром Львова і не помилилися з вибором. Під час осади Львова козацькими військами Зиморович показав себе відважним лідером, керував обороною міста та особисто вів переговори із козаками. Після цього його ще неодноразово обирали на посаду бургомістра.
Проте його правління не було ідеальним. 1664 року його засудили на строк 1 рік та 6 тижнів ув’язнення за те, що він виявив бездіяльність під час нападу учнів єзуїтського колегіуму на єврейську громаду. Проте бургомістр зміг відкупитись і незабаром очистив свою репутацію в очах городян, організувавши оборону міста від татар та турків 1672 року.
Бартомолей Зіморович любив історію та присвячував багато часу вивченню міських архівів та записів діячів Львова. Завдяки роботі у міському магістраті він мав доступ до рідкісних та цінних документів, які не дійшли до наших часів.
Підсумком його досліджень став «Leopolis triplex» або «Потрійний Львів». Ця історична праця була написана латинською мовою та розповідала про історію Львова, його становлення та розвиток як стратегічного міста західних земель. «Літопис» охоплює період із 1202 по 1633 рік. У ньому автор простежує як Львів із русинського міста перетворювався на європейське місто. Працю Б. Зіморович присвятив «найшляхетнішим мужам, панам радним сенату Львівського».
Читайте також: Знаменитые киевляне: историк Дмитрий Багалей
Назва роботи багатьох заводить у глухий кут – чому «Потрійний Львів»? Цю загадку пояснив сам Бартоломей Зіморович на самому початку книги:
«Три Львови в одному я відкриваю:
1270. (Тут і далі – рік. Прим. ред.) Перший руський, закладений Лівом, княжичем руським, а радше розпочатий, ніж збудований, і тому, як усі творіння давнини, безформний, незугарний, грубий, більше до військових укріплень, ніж до міста, подібний, спочатку до Львова назв.
1340. Інший німецький, прийнятий раніше від русинів Казимиром Великим після капітуляції, як усі свідчити, очищений польським пламенем, змін на краще кам’яними мурами, саксонськими правами, тевтонською заставою, назв Лембургом.
1551. Третій, що став після двох попередніх польським, яким і до сьогодні залишається. Першісні жителі, що згідно з місцевими звичаями дружин брали серед ляшських дівчат, поступово перероджувалися, бо зникли чужі звичаї потроху, і змінилася народна культура, і місцева мова запанувала над чужою» (Пер. з латин. Н. Царьової).
Отже, «Потрійний Львів» – це Львів «руський, німецький, польський», перша та єдина історична праця XVII ст. в Україні та Польщі. Жодне польське чи українське місто не має такого раннього опису історичних подій, що базується на архівних джерелах.
Читайте також: У чорному-чорному будинку…історія найтемнішої кам’яниці Львову
Коронація Данила Галицького
Наприклад, легендарний король західних земель, Данило Галицький, у Зиморович дуже далекий від звичного образу благородного, практично святого правителя. Дослідник пише про нього, як про «самоствореного короля Руського». Далі більше – Данило «частково загрозами, почасти вчинками, перетягнув на свій бік» сусідніх князів, «захопився жагою панування», надіслав до папського посланця Опізо «підступне прохання», щодо коронації.
Опізо за велінням Папи Римського Інокентія ІV «поспішно прибув на Русь», «урочисто умастив» Данила і проголосив його королем Русі. Щойно отримавши королівську владу та розширивши горизонти своєї влади, «суворий, нарваний, підступний» Данило «повернувся до свого способу мислення», або загарбницької політики.
Історично підтверджено, що Інокентій ІV через коронацію Данила планував організувати антитатарський хрестовий похід, але у новообраного короля були зовсім інші плани. Він мав намір через королівські повноваження отримати австрійську спадщину та землі литовців, прусів, ятвягів на півночі. Інтереси двох сторін розійшлися, тому Зиморович і пише, що король Данило «повернувся до свого способу мислення» і перестав бути союзником Папи Римського.
Такий образ величного короля є дуже незвичайним, але зважаючи на час, коли він жив, особливості його біографії і статус, ці нові факти виглядають вже не такими неправдоподібними.
У праці міститься багато інших нових, іноді шокуючих фактів про знайомі історичні події та постаті. Зараз важко сказати, що справді належить до незаперечних фактів, а що є особистими переконаннями автора. Багато хто в цьому випадку користується приказкою «Немає диму без вогню» і ставиться до праці зі здоровою часткою сумнівів, при цьому вважаючи джерело досить достовірним.
Читайте також:
Пан Орест. Фото: Олександра Чернова
Але не всі забули про діяча минулого. На Вірменській 5, у закладі «Бартоломій» (нажаль зараз зачинений), можна було зустріти середньовічного бургомістра Бартоломея Зіморовича. У його образ щодня перевтілювався концептуаліст пан Орест. Він одягав вбрання і медаль бургомістра, повністю вживався в образ героя. Чоловік досконально знав історію Бартоломея Зіморовича та із задоволенням розповідав її відвідувачам у власній особливій манері. Завдяки ньому історія оживала і про визначного діяча дізнавалося і пам’ятало все більше людей.
Читайте також: ТОП-10 харьковских улиц, названных именами ученых
Фото: Олександра Чернова
Звичайно, будь-яка робота може бути поставлена під сумнів: хтось говорить, що автор занадто сильно спирався на власну думку та ставлення до історії. Але можна сказати з упевненістю – Бартоломей Зіморович любив своє рідне місто і намагався показати його таким, яким він сам його бачив та знав. Тому його робота досі викликає інтерес у дослідників та простих людей, які бажають почути розповідь очевидця та ближче познайомитися з історією міста.
Єлизавета Поддубей
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
