17 жовтня 1971 року при Українському музично-хоровому Товаристві була заснована Хорова капела Дударик. Вона пройшла довгий шлях розвитку тривалістю в 40 років, за цей час капела поставила понад 2500 концертів й звісно знайшла тисячі шанувальників по всьому світу, бо виступала капела не тільки в Україні, але й закордоном. Втім, її могло й не бути, бо засновника Миколу Кацала спершу відмовляли від ідеї засування чоловічого хору. Чому? Дізнаєтеся в матеріалі
Хорову капелу заснував заслужений діяч мистецтв України — Микола Кацал, почесний громадянин Львова й відомий викладач, за наставництва якого у світ вийшла ціла плеяда талановитих митців. У жовтні 17 числа 1971 року обласній філармонії концертного залу ім. С. Людкевича пройшла перша репетиція хору хлопчиків Львівського відділення музичного товариства України, практично одразу через місяць в листопаді капела вперше виступає на сцені й не аби з ким. Перший виступ Дударик супроводжував у виконанні балетної сюїти Андрія Петрова «Створення світу» з симфонічним оркестром.
Можливо, на перший погляд здається, що успіх до капели прийшов практично одразу, однак це не так. Спочатку Миколу Кацала взагалі відмовляли від створення капели.
“Кинь ти це діло, Миколо, ще не такі бралися…”, – саме з такими словами зверталися до 30-літнього музиканта, коли чули про ідею створення хорової капели хлопчиків та мужчин.
Цю ідею взагалі сприймали легковажно у музичному світі, адже у Львові на той час виключно чоловічої капели не існувало. Втім, Кацал мав іншу думку, він змалку був активним, ще будучи дитиною грав на гітарі. Тай створення музичного колективу для Кацала не було для нього чимось новим та невідомим, ще бувши студентом він створив студентський хор. Набравшись терпіння та порад добрих друзів, як от Володимира Пекаря та Євгена Вахняка, музикант так наважився заснувати у Львові хорову школу, але в уяві пана Кацала заснувати школу було не звичайну, рядову, а особливу, яка нічим б не поступалася закордонним хористам, отже від початку задача стояла не проста.
Читайте також: Мальовані квіти: історія галицького березневого мистецтва й Ірени Сольської
Створення капели забирало у Миколи Кацала практично весь вільний та не вільний час, тобто працювати доводилося цілодобово. Справжнім випробуванням виявилося прослуховування майбутніх кандидатів для хору, допомогала пану Миколі у цьому його дружина Любов, подружжя прослухало майже 2000 дітей, з яких відібрали найбільш здібних, конкурс на місце у капелі без перебільшення був шалений, з’їздилися на прослуховування навіть діти із сусідніх міст. При відборі талантів звертали увагу на голос, поведінку та тембру майбутнього хориста.
«Перед першою репетицією батько обійшов понад 500 сімей. Він вмовляв батьків віддати своїх талановитих дітей в хор. На першу репетицію у філармонію прийшло 80 хлопчиків, за півтори години дитячий хор розучив народну пісню на три голоси, а останній акорд звучав на чотири. Це був такий один на світі Микола Кацал з його феноменальним підходом до роботи», – згадував в одному із інтерв’ю син пана Миколи Лукича і нинішній керівник капели Дмитро Кацал.
Потрібно зауважити, що процес вибору супроводжувався не тільки професійними навичками, але й особистими. Річ у тому, що часто батьки дітей, яких не взяли у хор влаштувала закулісами скандали, бо вважали, що їхнє дитя було найталановитішим. Однак, слух музиканта мав іншу думку, й схилявся до інших кандидатів. Колеги та хористи пана Миколу згадують, як чуйного й водночас вимогливого наставника. Завдяки його блискучим лідерським навичкам, власне, Дударик й став таким популярним, та не так давно відсвяткував своє 50-річчя. У 1977 році, лише за шість років від заснування, Дударик ставав фіналістом всесоюзних фестивалів і конкурсів, це був шалений успіх, за яким ховалася невтомна праця подружжя Кацалів та години виснажливих репетицій молодих хористів.
Читайте також: 10 місць біля водойм або галявин: де відпочити на природі
Назва Дударик є доволі символічною для засновника капели, й можна сказати, навіть має коріння від патріотичної позиції Кацала, який зміг відстояти українську назву капели у радянському інформпросторі, що скажемо чесно, несло за собою в результаті — пильне око тодішнього КДБ, яке стежило за проукраїнськими людьми, особливо інтелігенцією.
Потрібно зауважити, що музиканту радянська влада тонко натякала, щоб він перейменував капелу у більш комуністичній ідеології, пропонували такі варіанти, як «внучата Ілліча», «пионерія», «красная заря». Звісно, що ці назви не мали нічого ні спільного, ні співзвучного із цінностями капели, тож були відкинуті.
Крім того, кажуть, що назву Дударик запозичили з української народної пісні, яка лунає в обробці композитора Миколи Леонтовича:
«Діду, мій Дударику, ти ж було селом ідеш, ти ж було в дуду граєш. Тепер тебе немає, дуда твоя гуляє, і пищики зосталися, казна-кому досталися…».
Читайте також: “Горіховий”: як змінився радянський кінотеатр за останні роки?
Стрімкого розвитку Дударик зазнав вже за часів Незалежности України, капела випустила десяток альбомів та виступала на всесвітньовідомих сценах. Зокрема «Дударик» виступав у Домському соборі та Соборі Паризької Богоматері в Парижі. Концерти капела давала у Литві, Латвії, Грузії, Молдові, Естонії, Угорщині, Польщі, Чехії, Словаччині, США, Канаді, Швейцарії, Австрії, Франції, Бельгії, Голландії, Італії та навіть Ватикані. Особливо тепло капелу зустрічають під час зимових свят, бо у виконані чоловічих голові лунають всім знайомі колядки та щедрівки в обробках українських композиторів Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
