Пиво – невід’ємний символ Львова, так само як кава, шоколад та леви. Ось уже майже 700 років цей напій виготовляється у Львові. Дізнаємося, як пиво з’явилося у Львові та який шлях пройшло від новинки до традиційного напою міста.
У світі пивна культура була відома ще за часів стародавнього Єгипту та Вавилону. На бенкетах фараони та вельможі воліли саме до таких напоїв. Вавилонський цар Хаммурапі у Кодексі законів регламентував виробництво та вживання алкоголю. Вже тоді намагалися урізноманітнити смак пива, створити нові «сорти», додаючи до нього прянощі, дубову кору, листя дерев, мед. Поступово пиво поширилося у Персії, Індії, слов’янських країнах.
Про точну дату початку історії пивоваріння у Львові досі сперечаються. Найбільш ранньою вважається 1348 рік. Цього року міщанин Ганко Клеппер купив пивоварню та ферму поряд. Окрім пива, сім’я Клеппера займалася розведенням риби у ставках, мала кілька виноградників. Завдяки впливу та чималому стану сім’ї, у 15 столітті один із Клепперів навіть став бургомістром Львова.
У середньовіччі були популярні виробництва-цехи. В них об’єднувалися майстри одного напряму і працювали разом. Цех львівських броварів з’явився у 1425 році. Це стало відправною точкою стрімкого розвитку пивоваріння у Львові. Напій з перебродившего зерна ставав дедалі популярнішим у місті, з’являлися нові броварні і кожна мала свій секрет приготування кращого хмільного напою.
Варто зазначити, що на той час зварити пиво було досить непростою справою. Через відсутність спеціального обладнання, можливість варити пиво з’являлася наприкінці зими, на початку весни. Щоб зварити пиво, потрібно було зробити солод, отримати пивне сусло (водний розчин, який утворюється внаслідок бродіння злаків або фруктів), збродити його за допомогою пивних дріжджів, профільтрувати та розлити. Пивоваріння можна було вважати певним видом дипломатії, адже зварити з кимось пиво, означало те саме, що за давніх часів розділити з кимось трапезу – «порозумитися».
Цю дату можна побачити на пляшках однієї відомої сучасної марки пива – Львівське. І не дивно, адже цього року у Клепарові відкрилася Львівська пивоварня, яка існує досі.
Станіслав Потоцький видав дозвіл ченцям-єзуїтам на будівництво пивоварні у передмісті Львова. Стандарти нового виробництва були високими – ченці використовували найкращу артезіанську воду, якісний солод та хміль. Як відомо, хороший продукт люблять, тому слава про львівське пиво дуже швидко рознеслася Європою.
Місцеві сорти, такі як Bawar, Porter Imperial, Exportowe були відомі далеко за кордоном Львова. Вже в середині ХІХ ст. Львівська пивоварня увійшла до трійки найкращих пивоварень Австро-Угорської імперії та стала найбільшим підприємством броварської галузі в регіоні. Неймовірно, але факт – львівське пиво свого часу експортували навіть до Німеччини, адже там, як ніде розуміються на гарному пиві. Львівський напій був дуже якісним, смачним і не втрачав смаку після 2 тижнів транспортування.
Європейські підприємці відмітили високу популярність львівського пива. З другої половини 19 століття у місто починають приїжджати пивовари з Чехії, Австрії та Німеччини, щоб відкривати свої високотехнологічні підприємства.
Попит на гарне пиво збільшувався, кількість пивоварень зростала безупинно, за містом все міцніше закріплювалася слава пивної столиці Галичини. Щоб урізноманітнити меню, виділятися на тлі конкурентів та залучити більше гостей, власники броварень починають пропонувати різні закуски до пива. Поступово деякі пивні перетворюються на повноцінні ресторани.
Пивна Ґрунда, наприклад, славилася найсмачнішими смаженими курчатами. Популярною закускою серед гостей стали «шницлики» – невеликі бутерброди із солоним сиром, сардинами, копченим м’ясом та іншими начинками.
А що ж із Львівським пивом, яке варили єзуїти? У 19 столітті їх орден втратив будь-які привілеї та право володіння пивоварнями. «Бізнес» перейшов до відомого підприємця, мецената та громадського діяча Роберта Домса. Завдяки ньому пивоварня перетворилася на завод і набула ще більшої популярності. На честь власника було названо кілька сортів пива, а також ресторан неподалік виробництва.
1912 року завод перебуває під опікою Львівського акціонерного товариства пивоварів. Його розширюють, будують солодовий завод, варильний та фільтраційний цехи, ливарну майстерню та бондарню.
За радянських часів завод, як і решта виробництв, перейшли під контроль держави. Але й у таких умовах завод не постраждав – львівське пиво вважалося найкращим у Союзі. Найбільше тоді любили «Львівське» та «Жигулівське».
Після розпаду Союзу броварня увійшла до складу Carlsberg Group, де знаходиться і зараз.
Львіварня – унікальний львівський музей, який розповідає історію пива. Дизайн музею виконаний дуже сучасно. Будівля поєднує в собі культурний простір, музейні експонати, ресторан для дегустацій. Музей відкрили до 290-річчя Львівської броварні та відтоді він став невід’ємною частиною візиту до Львова.
Історія пива йде поруч із історією самого міста. Напій та процес його виготовлення протягом століть удосконалювався, доповнювався його смак, збільшувалася різноманітність його сортів. З 14 століття і досі він є одним із найпопулярніших напоїв у Львові та залишиться таким ще багато років.
Єлизавета Поддубей
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
