Нове покоління молоді має зовсім інший темп у житті. Ці люди швидше навчаються новому, прагнуть опановувати одразу декілька мов та не бояться говорити відверто на табуйовані раніше в суспільстві теми. Однак у кожного покоління є дещо спільне – це любов до мистецтва. У кожного вона транслюється по-різному: хтось обожнює розглядати мистецькі полотна, а хтось кохається в кераміці та етнічному декорі. Все це можна знайти у муніципальному мистецькому центрі. Про нього сьогодні й піде мова.
В 2018 році у Львові відбулася низка подій, яка, фактично, позбавила місто декількох осередків культури. Мова йде про перепродаж некомерційної галереї «Дзиґа», закриття скульптурної майстерні у Стрийському парку та закриття більшості майданчиків для невеликих концертів. Ці події спровокували протести локальних митців, які навіть під час мітингу влаштували імпровізовану виставу.
Люди, одягнені в чорний одяг, поставили надгробну плиту із написом «Львів — культурна столиця» на вулиці Вірменській – біля тої самої «Дзиґи», яка для культурного життя міста стала колискою та прихистком. До слова, простір працює і зараз – тут влаштовують виставки, продають кераміку та прикраси ручної роботи, і все це під звучання музики.
Довідка: Дзиґа – артцентр “Дзиґа” складається із галереї сучасного мистецтва, концептуальної кав’ярні та крамниці. Місією артцентру є послідовна підтримка, розвиток і популяризація сучасного мистецтва.
Влада, навчена гірким досвідом українського невдоволення, почала замислюватися про створення нового проекту, який задовільнив б потреби митців. Власне, так і з’явилася ідея муніципального центру.
Для фундаменту майбутнього осередку обрали неоготичну кам’яницю Леона Сапіги. Вибір був доволі символічним – раніше у цій споруді розміщувалися редакції газет, товариства, майстерні та книгарня закладу Оссолінських із читальнею, але вже останні 20 років дім просто простоював. Центр мав вдихнути нове життя у старі стіни бібліотеки. Власне, згодом це вдалося зробити людям, які знайшли тут свій другий дім та залу для натхнення.
Читайте також: Нафтова свердловина “Пілсудський” або забута колиска багацтва на Львівщині
У проект майбутнього центру інвестували майже 9 мільйонів гривень, кошти надавало місто. Будівництво почалося в листопаді 2019 року, а відкриття відбулося вже в 2020 році. Це напрочуд швидкі темпи, адже у Львові є чимало довгоочікуваних проектів, які вже роками очікують на свою чергу, зокрема це мистецька школа, сучасна будівля архіву та інші.
До відкриття центру у кам’яниці Леона Сапіги відреставрували фасад, дах та облаштували затишний внутрішній дворик. Водночас, під час робіт майстри намагалися якомога обережніше поводитися з автентичним облицюванням. Щоб не пошкодити фасад, використовували спеціальну техніку – так зберегли автентичний розпис на стінах, дерев’яний дверний портал та цеглини, а на одній зі стін досі красується плитка Івана Левинського.
Довідка: Плитка Івана Левинського – український аріхетектор, який на Галичині відкрив власний цех з виробництва кахелю, плиток та різних керамічних товарів. Плитка Левинського мала попит навіть закордоном – там відзначали високу якість виробів. Фактично, чоловік власноруч створив на теренах Галичини попит на гончарів та керамічні вироби, хоча спочатку його бізнес ледь не зазнав краху.
Читайте також: Годинниковий павільйон у Бродах – солодощі та преса від галицьких купців
“У нас не соромно не розуміти мистецтва. Наші куратори, медіатори і митці охоче проведуть для вас екскурсію. Для дітей та студентів діють освітні програми.
Це дружній до батьків і малюків культурно-мистецький простір, де ви з комфортом і користю проведете час разом. Тут можна бавитися, навчатись і творити”, – такими словами себе охарактеризував Муніципальний центр.
Читайте також: Репресовані та нескорені: як знайти своє коріння крізь архіви
Сьогодні Муніципальний центр став прихистком для сотень незнайомців. Наразі тут працює медіатека, лекторій, кухня, книгарня, кав’ярня та художня майстерня. Вхід обладнаний пандусом для людей з особливими потребами, також в приміщеннях є пеленальні кімнати для мам з малюками, приймальні карти для людей з вадами зору.
Власне, першочергово задум був саме такий, щоб всі, хто має бажання, міг долучитися до мистецтва, незважаючи на свій вік, статус у соціумі та особливості фізичного стану.
Над такими делікатними нюансами працювала Христя Бадзян – вона співзасновниця архітектурного бюро Replus, одного з найпопулярніших на теренах України. Наразі з муніципальним центром співпрацює і столичний PinchukArtCentre. Тут організували вже понад сотню подій, і навіть зараз, під час війни, простір відкритий для товариства з усіх куточків країни. Резиденти закладу збирають кошти на потреби військових громад, проводять тематичні лекції про українських діячів, з останнього – Григорій Сковорода.
Також у центрі проводять заходи для дітей, слухають пісні та дискутують на тему мистецтва. Власне, це не тільки допомогає швидко збирати кошти та закривати потреби батальйонів, але й підтримує моральний стан людей. В часи, коли людям важко, мистецтво та чорний гумор – чи не єдині явища, що здатні творити дива навіть зі складними випадками.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
