У сучасному світі за допомогою нафти країни збагачуються на мільйони доларів. Ця сировина для багатьох є недоступною розкішшю, за яку платять вкрай високу ціну. В свій час на теренах України також процвітав нафтовий бізнес. Так, свердловина “Пілсудський” збагатила десятки людей, сотням дала роботу, а історикам – працю для досліджень. Сьогодні згадуємо про забуту колиску багацтва на Галичині.
На початку ХХ століття Галичина, а саме її окреми міста – такі, як Дрогобич, Борислав (його ще називали Галицькою Каліфорнією) чи Станіслав, – були всіяні технікою для видобування нафти. Свердловини з’являлися зі швидкістю світла, робітники працювали понаднормово, а нафтові вишки росли, як гриби після дощу.
Бум на цінну сировину спричинив чималу перекваліфікацію кадрів, врешті-решт бажаючих заробити грошей для себе та родини завжди вистачило, тож підприємці не відчували брак кадрів. На початку в бізнес вкладалися закордонні інвестори: німці, австрійці та європейці, а потім вже галичани інвестували й власні кошти.
Потрібно зауважити, що тривалий час Східна Галичина асоціювалася із видобутком чорного золота, а на цій території проживали заможні особи, які дозволяли нечувані на той час розкоші: подорожі, люксовий одяг та заміські вілли. На ділянках, де видобували нафту, використовували нові технології, в тому числі і відомий зараз канадський метод буріння.
Винаходу останнього завдячуємо канадцю Вільяму Генрі Мак Гарвею – чоловік приїхав до Прикарпаття із Канади приблизно у 1884 році і працював над впровадженням способу механічного буріння штангами. Цей метод прижився настільки, що отримав свою назву на честь країни-фундатора.
До слова, вперше канадський метод випробували на свердловині «Карпатський Раточин-1» – це не тільки полегшило роботу, але й дозволило ефективніше працювати на скеляних породах, якими, власне, і є Карпатський масив.
Читайте також: Василіянський монастир – давньоруська пам’ятка із оборонним минулим
До речі, загалом початок гірського видобування нафти у Галичині започаткував Станіслав Щепановський. Він у 1885 р. заклав у Слободі Рунгурській поблизу Коломиї шиби, що давали добовий приплив нафти 1,5–2,5 т. Надихнувшись успішним бізнесом Щепановського, підприємці теж почали цікавитися нафтовою галуззю. У містах з’явились навіть невелички ятки з брошурками, у яких розхвалювали видобуток нафти, обіцяючи людям захмарні багацтва.
Однак про десятки збанкрутілих панів мова не йшла. Нафтовий бізнес просували на масовому рівні – ті, хто не міг сам стати інвестором, прагнув знайти собі союзника, або ж податися працювати у копальні. На жаль, не всі розуміли, що для здоров’я робота в шахті була небезпечною, тож тому там і платили дещо більшу зарплатню.
Читайте також: Київ екстравагантний: модні вечірки та образи 2000-2010 років
Борислав негласно став “золотою колискою” для галичан. Це місто у прямому сенсі струмувало цінною сировиною. Так, у 1908 році з глибини 1016 м отримали потужний фонтан нафти з великою кількістю розчиненого газу (3000 т нафти, 900 тис. м3 газу). Першим, хто відкрив нафтове родовище у Бориславі, став львівський купець Роберт Домс.
Вже у період з 1855-65 рр. вартість щорічного видобутку нафти та озокериту в Галичині оцінювався в 15 млн золотих. Чимала частина нафти успішно йшла на експорт, приносячи мільйонні прибутки. Серед свердловин прославилася “Пілсудський”, названа на честь польського діяча. Власне, поляки були тими, хто інвестував чималі суми у свердловини.
До слова, не у всіх тогочансих підприємців був такий успіх. Так, службовець Саноцького магістрату Ян Околович спробував успіх у Половцях, але зазнав краху й ледве не збанкрутував. Однак згодом чоловік знову почав справу, цього разу використовуючи напрацювання Роберта Домса. Врешті-решт, він не тільки погасив свої попередні борги, а й отримав круглу суму прибутків.
«П. Околович зібрав залишки коштів і вклав їх у своє підприємство: хоча з болем у серці, але з сильною волею, він не зупинявся. Він довго вдивлявся у темне нутро своїх криниць, поки його над½ не здійснилися. Нарешті він знайшов шар ґрунту, який при пробиванні вивільняв скельну ропу в такій кількості, що не тільки повернулися всі вкладені ним кошти, але й через кілька років суттєво примножився маєток».
Читайте також: Василь Шпіцер – яким був перший мер Львова
У кожної медалі є дві сторони, і нафтова промисловість – яскравий тому взірець. На початку зародження нафтопереробної сфери мало хто дбав про безпеку працівників. Ба більше, кошти спрямовували на технічне устаткування, тож про ніяку страховку мова не йшла.
Ями для видобування озокериту були чималі – працівників прив’язували за одну ногу і опускали вглиб, де ті дихали токсичними викидами. Зверху над ямою залишали пильнувати іншого робітника. Люди працювали, аж поки не втрачали свідомість, тоді їх витягували. Однак випадків, коли наймані робітники гинули, було вкрай багато.
Так само сумно ситуація складалося і з подальшою долею людей, які були дотичні до робіт з нафтою та іншою сировиною. Річ в тому, що години, місяці та роки вдихання токсичних парів практично знищували легені. На Галичині фіксували все більше астматиків, гинули люди і від раку. За гроші, зароблені потом, часом платили і життям. Ситуація була дещо кращою на великих, багатших підприємствах.
Там використовували іншу техніку, за допомогою якої люди менше травмувалися, зокрема нафту витягали не відрами на шнурах, а паровими помпами і доставляли її жолобами у великі резервуари. Однак більшість підприємств підпадали під першу категорію і не надто турбувалися про здоров’я своїх працівників, техніку безпеки чи інші аспекти роботи.