Василіянський монастир – давньоруська пам’ятка із оборонним минулим

12:50  |  21.07.2022
Монастир Святого Онуфрія

Монастир Святого Онуфрія

У Львові є чимало духовних святинь, які беруть своє коріння ще від часів правління князів. Одна з таких архітектурних пам’яток на вулиці Б. Хмельницького – це монастир святого Онуфрія. Ошатна споруда у молочних кольорах бачила немало злетів і падінь та навіть стала в певний час оборонною меккою проти турецької навали. Розповідаємо про монастир, його фундацію та історію.

“Чорна мадонна” в монастирі

Ікона “Чорна Мадонна” - одна з найбільш відомих і шанованих святинь Польщі і Центральної Європи.

Ікона “Чорна Мадонна” – одна з найбільш відомих і шанованих святинь Польщі і Центральної Європи.

Історія каже нам, що монастир датований ще приблизно XIII століттям. Достовірних даних, які б підтверджували цю інформацію, немає. Однак з тогочасних часів загалом залишилося небагато рукописних згадок – тільки в 1453 році зафіксували першу згадку про святиню. Тоді львівський міщанин Степан Дропан пожертвував кругленьку суму на відновлення дерев’яних споруд храму.

Попри те, в народі вважають, що ця церковна дзвіниця застала ще князя Лева І Даниловича. Він віддав сюди на зберігання ікону Богородиці, яку намалював Лука Євангеліст на кипарисовій дошці. Згодом ця ікона стала наріжним каменем, адже її підступно викрав опольський князь Владислав та таємно вивіз до Ченстохови (місто у сучасній Польщі).

За легендою, тогочасному правителю Галичини явилася Божа Матір, яка, власне, й наказала йому забрати ікону і врятувала місто Белз від татарської навали. Ченці зберігати полотно у таємному місці, побоюючись, що її запрагнуть повернути назад. “Чорна Мадонна” – так назвали ікону в храмі. Згодом вона стала однією з найвідоміших святинь сучасної Польщі, яка однаково шануються і православними, і католиками. Однак сучасна документалістика спростовує факти про викрадення ікони з монастиря Святого Онуфрія.

Читайте також: Вшанування предків та відношення до смерті на Галичині. Частина 2

Друкарський цех Івана Федорова

Святоонуфріївський василіянський монастир у Львові, 1932 р.

Святоонуфріївський василіянський монастир у Львові, 1932 р.

В 1573 році монастир став осередком фундації культурного життя на Галичині, адже саме тут першодрукар Іван Федоров відкрив свою друкарню, де вийшли в світ львівський «Апостол» та «Буквар». Однак на цьому освітня місія храму не завершилася, адже у 1895 році тут почав працювати вже Андрей Шептицький, який разом з Платонідом Філясом заснував на його території редакцію релігійного часопису «Місіонар».

Журнал набрав популярність не тільки серед українського духовенства, але й серед людей, що не були дотичними до активного релігійного життя, але прагнули чути “живе слово”. Власне, “Місіонар” і виконував таку роль.

Варто відзначити, що часопис був відновлений в 1992 року – над редакцією працюють отці-василіяни і видається він по сьогоднішній час.

Довідка: Отці́ Василія́ни — один з основних чернечих орденів Української греко-католицької церкви.

Це унікальне явище, яке нечасто можна зустріти. Повертаючись до монастиря, ця споруда пережила велику пожежу двічі, так само як і турецьку облогу. Після нищівного вогню храм довелося відбудувати.

Монастир став прихистком для дітей і жінок. Крім того, був час, коли він служив в якості школи для дітей із малозабезпечних сімей – майбутні спудеї опановували латинську і грецьку мови. Також діти вчилися заробляти гроші – так студенти у вільний від науки час перекладали листи, отримані від патріарха.

Читайте також: Вшанування предків та відношення до смерті на Галичині. Частина 1

Переслідування владою

Свої найважчі часи монастир пережив у двадцятому столітті. В цей час до влади прийшла радянська система, а на додачу на Галичину почав тиснути угорський уряд. Власне, у обох була одна вимога – щоб люди зреклися віри.

Зважаючи на всю історію України, така вимога була неможливою: люди ховали ікони вдома, потайки молилися, потайки хрестили дітей та святкували свята. За ці дії їх саджали за ґрати, оголошували ворогами народу та катували. В останньому росіяни та угорці перевершували самих себе – вони погрожували святим отцям вирізати печінку, очі та інші органи, а також відправити їх пошвидше на небеса.

Однак монахи не лише не здавалися, але й кпинили зі тоталітарної влади. Так, один священнослужитель у відповідь на такі залякування відповів, що печінка – це саме той орган, який його турбує, а на небеса йому вже кортить потрапити.

До речі, якщо мова вже пішла про тему смерті – на території монастиря є усипальниця, де спочиває молдавський господар Стефан VII Томша. Чимало заможних панів того часу також бажали провести свій загробний час в мурах монастирю – такі поховання там теж присутні.

Звернути увагу варто і на розкішну дзвіницю монастиря, спроектовану за ініціативи Франца Трешера (колись на її старій версії розміщувалися гармати для оборонних цілей, а зараз тут на другому поверсі розмістилася бібліотека та молодіжні зібрання), – вона розписана українським художником Лукою Долинським. Він чималий час жив у Львові і присвячував час малярству.

Читайте також: Леопольд фон Захер-Мазох – сучасник БДСМ та хитрий коханець

Перлина серед урбаністики

Монастир Святого Онуфрія – це не тільки споруда з багатою історією. Це також й дім для сотень вірян, які приходять сюди за Божою допомогою та поміччю. Тут панує спокій і, попри всі негаразди, служителі храму не залишаються осторонь людських проблем.

Радше вони стають стоїками та навчають цього принципу інших християн. Роками на базі монастиря виборювали право на українську освіту, а наразі тут розташована одна з найстаріших бібліотек Львова. Радимо завітати сюди хоча б раз кожному, щоб відчути той дух відважності, який зберіг храм Онуфрія.

Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм telegram ico, щоб не пропустити нові пости!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: