3 памяток архитектури старого Львова найбільш цінними для історії української архитектури є будови доби ренесансу. Правда, в місті Лева збереглися і старші памятки, але не в чистому свому вигляді. І так з доби византійської і романської залишилися лише деякі фрагментарні частини, з доби готики — памятки значно перебудовані або знов-таки лише фрагменти.
Історія Корняктівської вежі досить складна, неспокійна, повна різних пригод і катастроф. Заложення її припадає ще на 60-ті роки XVI ст. Знаємо, що в 1564 р. члени Успенського братства у Львові почали будувати біля щойно побудованої (первісної) Братської чи т. зв. „Волоської” церкви св. Успення Пресв. Богородиці — вежу або „кимвалицю”. Згідно з літописом львівського братства, зложеним Денисом Зубрицьким, старий братчик Давид Тома Русин дарував на будову вежі
3500 золотих.
Називають також інших братчиків — Демида Красовського і Тому Волоса, що прислужилися своїм коштом до побудування вежі. Братство також зверталося до молдавського воєводи Олександра за допомогою, але, як свідчить лист воєводи з дня 15 вересня 1564 року, він в сьому відмовив „за єже имами другое дЪло грижати”, обіцюючи одначе поміч в будучому. Будівничим вежі був Фелікс Трембич, котрий довів її до другого поверху.
В році 1568, як то свідчать тогочасні судові акти, Давид Русин згодив іншого майстра — Петра Красовського до закінчення вежі. В слідуючому році завішено вже дзвін під іменем „Олександер”. Але в 1570 р. вежа, не доведена до кінця, завалилася — через непевність фундаменту. її фундатор — Давид Тома Русин, на звістку про руїну вежі, вмер. Спричинився до руїни вежі мабуть перший архитектор, що дав непевний фундамент, а не П. Красовський, що її лише докінчував. Це видно хоч би з того факту, що тому ж Красовському пізнійше доручили були побудувати знамениту трьохсвятительську каплицю при Братській церкві, яку він закінчив у 1590 році.
Вежу почали будувати наново в 1572 році коштом братчика Константина Корнякта, а закінчили вже у 1578 році, а може й дещо пізнійше.
Константин Корнякт, по походженню Грек із Крети, народився у 1517 p., був довший час у Молдавії як високий урядовець при молдавському воєводі Олександрі, а в р. 1563 переселився до Львова, де займався торговлею. Про нього відомо, що був діяльним і впливовим членом львівського браства та загалом належав до української частини львівського міщантства. Помер в 1603 році на 85 році життя і був похований у Братській церкві. В Ставропигії зберігся його портрет. Латинський підпис
під портретом зясовує нам м. ін. походження К. Корнякта і дату його смерті.
В Братській церкві був також мармуровий памятник К. Корняктови з його гербом, але в 1837 році цілий памятник розбили для вистелення підлоги церкви. В 1576 p., підчас будови вежі, сталася пожежа, яка знищила головну церкву св. Успення.
Творцем вежі вважають Петра з Барбони, що іноді працював на спілку з Павлом Домінічі Римлянином (Paolo Romano). Власне ці два архитектори були найвизначнійшими майстрами доби ренесансу у Львові.
На підставі згадки про борг Константина Корнякта та спілки з Павлом Римлянином — можна прийти до здогаду, що саме Петро Барбона побудував вежу і дім Корнякта. І дійсно, трудно припустити, щоби ці найвизначнійші ренесансові будови Львова міг побудувати хтось інший крім сих двох названих майстрів — П. Барбони і П. Римлянина.
В році 1616 велика пожежа Львова нищить також і Корняктівську вежу. Зіморович, описуючи пожежу, говорить, що “руська вежа”, крита циновою бляхою, топилася і краплями падала до долу. Одначе велика шкода була заподіяна лише перекриттю вежі, яке і направлено в томуж 1616 році коштом пана Корнякта, який дарував на цю мету 100 золотих.
З приводу цієї праці в реєстрах братства згадуються видатки не тільки на “бляху, тертиці, ґонтові цвяхи з Ярослава”, але також „платви” — що власне вказує на значне пошкодження перекриття вежі дерев’яної конструкції. Вязання на дзвіниці і побиття даху бляхою виконував тесля Мартин , за що дістав 8 золотих.
Під час облоги Львова Б. Хмельницьким в 1648 року вежа, правдоподібно, була трохи ушкоджена. Знаємо, що дах вежі направлявся в 1665 році. Збереглася львівська гравюра облоги Львова 1648 р., але зображено тут Корняктівську вежу, як і більшість будов, досить фантастично. У вересні 1672 р., підчас облоги Львова турками й гетьманом Петром Дорошенком, вежа була попсована гарматним вогнем, пізнійше горить вежа у третє. В такому стані була вона аж до 1695 року .
У 1695 році не тільки було відремонтовано вежу, але надбудовано з цегли цілий поверх, увінчаний бароковою двохярусною банею. Але майже через сотню років, а точніше – у 1779 році пожежа знову нищить Братську церкву й вежу.
Згідно з „реляціями”, які описують цілу подію, виходить, що пожежа повстала від грому, котрий дня 23 квітня вдарив у середину бані вежі, від чого ціла баня згоріла, найбільший дзвін „Кирило” (1578 р.) стопився. Одна з „вежечок” упала на ставропигіяльну будову й запалила бібліотеку „грецьких, руських і латинських книг”. Братство з нагоди пожежі писало до митрополита, що протягом трьох годин згоріла „оздоба міста і святинь у ньому”; шкоду оціювано на 300.000 золотих.
Але фактичне ушкодження вежі не було вже таке велике. Власне, згоріла лише баня. На зборах Ставропигії 1780 р. постановлено реставрувати вежу. Найперше покрито вежу провізоричним накриттям, а вже 1784 перетоплено дзвін „Кирило”; перетопив його львівський людвисар Теодор Полянський. Баню відновлено вже у 1792—1795, як свідчить надпис на бані вежі, під доглядом державного архитекта фон-Круса (von Cruss) за ціну 4200 золотих.
Наприкінці XIX століття вежа Корнякта зазнала значної трансформації, що завершило формування її сучасного вигляду — у 1895 році споруда отримала нове завершення у вигляді маківки на високому барабані.
Панівне розташування дзвіниці у російському кварталі в часи світових воєн ХХ століття призвело до серйозних пошкоджень будівлі. Проте, цей архітектурний шедевр європейського значення щоразу швидко відновлювали, незалежно від політичної влади, адже він є невід’ємною частиною унікального вигляду середньовічного Львова.
До чотирьохсотої річниці з дня закладання першого каменя у підмурівок дзвіниці було проведено капітальну реконструкцію всього Успенського комплексу. А вже у 1989 році, через сімнадцять років, «Кирило» знову пролунав над старовинним серцем Галичини, коли у стінах храму поновилися служби Української православної церкви.
Розташована за два квартали на схід від центральної площі Ринок, чотириярусна вежа Корнякта є невід’ємною частиною комплексу Успенської церкви. Її високий шпиль із православним хрестом підноситься над містом на висоту шістдесяти шести метрів, а квадратна основа (зі стороною в дванадцять метрів) поступово зменшується з кожним ярусом (до восьми метрів у ширину та п’яти у висоту).
Вежа Корнякта Успенської церкви прикрашена стінами з амбразурами у червоно-білій кольоровій гамі, з акцентами у вигляді пілястр тосканського ордера, глухими арковими прорізами, увінчаними замковим каменем, та меж’ярусними карнизами складного профілю.
Верхній ярус, виконаний у бароковому стилі, доповнений цибулинним завершенням на високому барабані та оздоблений чотирма пірамідальними обелісками на кутах, кованим парапетом і картушами на кожному боці, що підкреслюють розкішність архітектури.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
