Ця будівля на вулиці Вінниченка завжди грала адміністративну роль. Колись тут мав свою резиденцію цісарський намісник Галичини, потім тут розкошували радянські партійні функціонери, а сьогодні вона слугує нашій обласній раді.
Територія сучасної вулиці Винниченка, відома як Губернаторські Вали, була колись частиною середньовічної оборонної системи міста, включаючи потужні шестиметрові мури та ставок. Після того як Галичина стала частиною Австрійської монархії, мури були розібрані, залишилась лише Порохова вежа. У XVIII столітті ділянка належала магнатам Кемеровським, але забудов там не було. У 1811–1821 роках на місці старих ровів і валів, за пропозицією та проектом радника губернатора Вільгельма Райценгайма, був створений сквер з алеями, висаджені дерева та декоративні рослини.
Саме тому ділянка була відома як “Коморовщина”. У будівлі, що стояла на цьому місці, знаходилася пошта, звідки вирушали диліжанси до Відня. Через це сучасна вулиця Просвіти деякий час називалася Поштовою.
У 1818–1820 роках на місці сучасного будинку для графа Франца Ксаверія Хлонєвського за проектом Фрідріха Баумана було збудовано палац. Це була двоповерхова будівля в класичному стилі з колонадою та барельєфами, створеними Антоном Шімзером.
У 1830 році палац перейшов у спадок до родини Замойських, а згодом став власністю Альфреда Млоцького. Новому власнику, можна сказати, пощастило – будівля розміщувалась дуже вдало відносно місцевої інфраструктури. Однак плин часу був безжальним для колишнього палацу.
У 1870-х роках пошту перенесли на вулицю Дорошенка, а палац Хлонєвських був знесений. Цікаво, що саме тут у 1852 році було відкрито перше телеграфне бюро, яке з’єднало Львів з Краковом. Ця лінія мала, передусім, військове значення, оскільки австрійські власті добре пам’ятали події 1848 року.
З 1877 по 1880 роки була збудована будівля Намісництва. Проект розробили архітектори Фелікс Ксєнжарський та Сильвестр Гавришкевич, а інтер’єри оформив Леонард Марконі. Саме тут аж до кінця існування намісництва була резиденція львівських губернаторів.
Після Другої світової війни в будівлі знаходилися облвиконком, обком та обласна рада. Нині в адміністративній будівлі на вулиці Винниченка, 18, розташовані підрозділи виконавчого апарату Львівської обласної ради, управління та відділи Львівської обласної державної адміністрації, а також представництво Міністерства закордонних справ України.
На першому поверсі будівлі для відвідувачів працюють поштове відділення, кафе та банкомат. Будинок обладнаний спеціальним підйомником для людей з інвалідністю, які користуються інвалідними візками.
Ця споруда збудована в стилі віденського неоренесансу. Будівля цегляна, чотириповерхова, з прямокутним планом і закритим внутрішнім двором. Головний фасад є головною естетичною особливістю, підкреслений центральним і слабо вираженими бічними ризалітами. Трьохосьовий парадний вхід оформлений чотирма тосканськими колонами, що підтримують балкон. Нижній ярус будівлі має рустовану поверхню.
Вікна центрального ризаліту прикрашені коринфськими напівколонами та архівольтами на другому поверсі, а на третьому — гермами з жіночими масками. Інші вікна другого і третього поверхів завершуються трикутними фронтонами та сандриками.
Четвертий поверх має більш скромний декор і відділений карнизом з консольним фризом. Будівля накрита високим мансардним дахом з люкарнами, що виділяються на ризалітах. Покрівлю завершує декоративна романіка. На фасаді будівлі був розміщений герб Королівства Галичини і Лодомерії — галка, через що будинок називали «палац під кафками».
Організація та функціонування Галицького намісництва були визначені законом від 14 вересня 1852 року зі змінами та доповненнями, внесеними законом від 19 травня 1868 року. Намісництво поділялося на департаменти: спочатку їх було 8, у 1908 році — 24, а в 1912 році — 37. Через ці департаменти та інші установи намісництво втілювало в життя акти та розпорядження центральної влади, а також власні директиви. Сфера його діяльності охоплювала захист провінції, підтримку правопорядку, питання освіти, релігії, торгівлі, промисловості, сільського господарства, будівництва та частково фінансів. Намісництву підпорядковувалися поліція, повітові староства, міські та сільські органи управління.
Галицьке намісництво очолював намісник, якого призначав цісар. Намісник проводив у краї політику австрійського уряду, затверджував нижчих урядовців, контролював діяльність управлінських структур, виконував доручення цісаря та уряду, представляв їхні інтереси в Галицькому сеймі. Іноді окремим повітовим старостам надавали спеціальні повноваження; так, у жовтні 1868 року староста Тернопільського повіту отримав статус радника Галицького намісництва і право нагляду та вирішення найважливіших справ у всіх 12 повітах на Тернопільщині.
Традиційно галицькими намісниками призначали представників польської аристократії, які проводили політику обмеження прав і свобод українського населення Галичини. Серед них були А. Ґолуховський, Альфред Потоцький (1875—1883), Ф. Залєський (1883—1888), К. Бадені, Є. Сангушко (1895—1898), Л. Ліпінський (1898—1903), А. Потоцький (1903—1908), М. Бобринський (1908—1913), В. Коритовський (1913—1915). Останнім намісником був австрійський генерал К. Гуйн (1915—1918).
Галицьке намісництво припинило свою діяльність унаслідок перемоги Листопадового повстання 1918 року у Львові та утворення ЗУНР.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
