Ім’я цієї людини чудово відомо всім уболівальникам футболу в Україні. Олег Лужний був капітаном київського “Динамо” та збірної України, пограв і в одному з англійських грандів – лондонському “Арсеналі”. Однак мало хто згадує, що взагалі-то за походженням Олег Лужний – львів’янин.
Народився Олег Лужний 5 серпня 1968 року. Грати в футбол Лужний почав у ДЮСШ львівських “Карпат”, його першими тренерами були Юрій Дячук-Ставицький та Юрій Гданський. Далі він вчився у Львівському училищі фізичної культури.
А першим клубом стало друголігове луцьке “Торпедо”. Тоді тренером цього колективу був Мирон Маркевич, у майбутньому знаний та відомий фахівець. Мирон Богданович розгледів талант Олега, і почав вводити його до основного складу. Працелюбність молодого футболіста вважала тренера, на майданчику часто залишались двоє – Олег Лужний та відомий на той час футболіст Степан Юрчишин, якого Олег просив показати додаткові прийоми та прослідкувати за виконанням вправ з м’ячем та без нього. Ветеран охоче допомагав юнаку.
Пізніше тренером в “Торпедо” став Віталій Кварцяний. Його підхід до футболістів теж приніс свої плоди, особливо фізичні навантаження та певна психологічна підготовка. Згодом довелось перейти в СКА “Карпати”, така тоді була практика – молоді спортсмени “служили” в армійських спортивних колективах. Однак, саме це і посприяло Лужному в переході до більш сильного колективу.
Якось у Львові проходив матч між місцевим армійським колективом та “Ротсельмашем”. У складі ростовської команди грав Олег Матвєєв, на “оглядини” якого до Львова прибув функціонер київського клубу Михайло Коман. Поглядаючи на гру, він помітив Лужного, і потім повідомив про молодого гравця тренеру киян Валерію Лобановському. Той дав добро на перехід.
Отримавши запрошення з Києва, Лужний був трохи спантеличений. Адже він до того мав плани на перехід до одеського “Чорноморця“, і не збирався підкорювати вершини. Тоді склад “Динамо” був і справді зірковим, і юнак зовсім не сподівався пробитись у стартовий склад команди. З іншого боку, гра в “Динамо” – це зовсім інші перспективи, зокрема і потрапляння в збірну СРСР, яка тоді теж в основному складалась з гравців київського колективу.
З перших же ігор Лужний опинився в основному складі. Це стало приємним шоком для молодого гравця, однак він старався з усіх сил, щоб виправдати довіру тренера. Так само швидко Лобановський ввів його і до складу збірної СРСР, тренером якої він був за сумісництвом. У 1990 році Лужний мав всі можливості зіграти в Італії на всесвітній першості, але через травму коліна пропустив той чемпіонат, про що потім жалкував все життя, адже іншої змоги в подальшому зіграти на Мундіалі він так і не отримав.
В подальшому був розпад СРСР, роки тренерської лихоманки в “Динамо”, різноманітні проблеми в ігровому плані. Тим не менш, це не впливало на гру Лужного. Він став одним з основних гравців того колективу, віце-капітаном “Динамо” (пов’язку капітана тоді носив Юрій Калітвінцев). І ось до “Динамо” повернувся Лобановський.
На 1997 рік за більшістю гравців киян вже полювали іноземні колективи. Наприкінці осені 1997 року інтерес до Олега Лужного проявили відразу кілька англійських клубів: знайомий суперник по груповому етапу Ліги чемпіонів “Ньюкасл”, а також “Міддлсбро”, “Вест Хем” і “Шеффілд”. Олег завжди захоплювався англійським футболом, а спілкування з колишнім одноклубником із “Динамо” Сергієм Балтачею тільки зміцнило його симпатії, адже той розповідав чимало цікавого й позитивного про футбольне життя на Туманному Альбіоні. Однак жодна з пропозицій не мала достатньої конкретики.
Крім того, після перемоги «Динамо» в групі Ліги чемпіонів перед командою відкрилися великі єврокубкові перспективи. Майже всі основні гравці вирішили залишитися, щоб навесні знову поборотися за трофей. Лужний також залишився. Важливу роль у цьому рішенні відіграв Валерій Лобановський, який особисто попросив Олега залишитися в команді. Відмовити наставнику, якого він вважав головним учителем у своїй кар’єрі, Лужний просто не зміг.
Наступного ігрового сезону інтерес до Лужного виказала португальська “Бенфіка”. Все йшло до трансферу, але він зірвався в останній момент через фінансові причини. Наступним претендентом став “Ліверпуль”. Але від цього переходу Лужного знову відмовив Лобановський, якому був потрібен досвідчений гравець, що добре розумів і знав колектив.
І лише влітку 1999 року таки стався перехід до англійського клубу, щоправда до іншого – “Арсеналу”. В очній зустрічі в групі Ліги Чемпіонів гра Лужного настільки вразила тренера канонірів Арсена Венгера, що той вирішив запросити українського гравця. Контракт було укладено оперативно — між клубами та між клубом і футболістом. У фінансовому плані виграли всі: «Динамо» заробило на трансфері свого ключового захисника 3,5 мільйона доларів (1,8 мільйона фунтів), а Олег Лужний отримав річний оклад близько мільйона доларів. Угода мала всі ознаки щасливого фіналу, однак слова Валерія Лобановського на прощання залишили глибокий слід: «Можливо, ми знайдемо хорошого правого захисника, але такого капітана більше ніколи не матимемо».
Ці слова виявилися пророчими. Попри всі старання його наступників, харизма і лідерські якості Лужного залишилися унікальними для динамівської команди. Ймовірно, саме брак такого ватажка став однією з причин подальших труднощів клубу.
Сам Лужний на завершальному етапі своєї кар’єри отримав усе, про що мріяв і чого заслуговував. Новий стиль гри з оборонною лінією, до якого йому було непросто адаптуватися після звичної системи з ліберо, і зіркові партнери по “Арсеналу” спершу викликали у нього розгубленість. Але ці виклики лише додали цінності його досвіду на футбольному Олімпі.
Шкода лише, що Лужний приєднався до “Арсенала” так пізно. Якби це сталося на пару років раніше, він би став не лише шанованим, але й боготвореним улюбленцем уболівальників. Утім, за чотири роки в команді він встиг зіграти 110 матчів (у середньому 27 за сезон), допоміг здобути п’ять трофеїв, зокрема чемпіонство 2002 року, і навіть вийшов на поле з капітанською пов’язкою — у матчі Кубка ліги сезону 2002/03 проти “Сандерленда”.
Його слова часом перекручували лондонські журналісти, і Лужний, який і без того не був охочим до спілкування з пресою, почав брати тривалі паузи у взаємодії зі ЗМІ. В “Арсеналі” він так і не став основним гравцем, як це було в “Динамо”. Проте завжди залишався поруч, готовий підстрахувати та вийти на заміну. “Все, що можу сказати про Лужного, — це те, що Олега тут усі дуже поважають. Він — суперпрофесіонал”, — ці слова Арсена Венгера звучать як визнання, а не просто комплімент.
Після “Арсенала” він ще рік виступав за “Вулвергемптон”, провівши за цей колектив 10 ігор, далі трохи пограв в латвійському “Венту”, після чого завершив кар’єру.
Завершивши кар’єру гравця, Лужний повернувся в київське “Динамо”. З листопада по грудень 2007 року, після того як Йожеф Сабо залишив посаду головного тренера “Динамо” через проблеми зі здоров’ям, Олег Лужний виконував обов’язки наставника команди. За цей час він здобув важливу перемогу в Чемпіонаті України над донецьким “Шахтарем”, скоротивши відставання від головного суперника. Проте, якщо на внутрішній арені йому вдалося дещо стабілізувати ситуацію, то в Лізі чемпіонів серія невдач продовжилася, завершившись розгромною поразкою від лісабонського “Спортінга”.
У січні 2008 року, після призначення Юрія Сьоміна головним тренером, Лужний повернувся до ролі помічника.
1 жовтня 2010 року він вдруге став виконувачем обов’язків головного тренера “Динамо” після відставки Валерія Газзаєва. Той сезон команда розпочала невдало: не змогла пробитися до групового етапу Ліги чемпіонів і після двох турів у групі Ліги Європи опинилася на останньому місці. Під керівництвом Лужного ситуація змінилася: “Динамо” виграло три з чотирьох матчів групового етапу, жодного разу не програвши (загальна різниця м’ячів 8:2), і забезпечило собі місце у весняній частині турніру.
Після матчу з “Шерифом” ультрас “Динамо” навіть вивісили транспарант із закликом залишити Лужного на посаді головного тренера. Однак із поверненням Сьоміна він знову став помічником у тренерському штабі. У 2016-2017 роках він очолював львівські “Карпати”. А 2 червня 2017 року, після призначення Олександра Хацкевича головним тренером “Динамо”, Лужний увійшов до його тренерського штабу як асистент.
Згодом Олег Лужний перейшов на роботу в УАФ, і тепер він є футбольним функціонером, а не тренером. Хто знає, можливо в майбутньому він ще повернеться до тренерської роботи – в Україні, або ж за кордоном.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
