Пліснесько – літописне городище поряд з селом Підгірці

В часи свого розквіту Пліснесько був величезним розвинутим городищем, де процвітали ремесла та торгівля. Він зазнавав нападів та облог. Був знищений та відновлений. Більше 100 років аматори та професіонали розкопують залишки городища, але його територія все ще приховує під своєю земляною товщою безліч таємниць. Представляємо вашій увазі літописне городище Пліснесько неподалік села Підгірці.

Періодизація часу існування

Пліснесько – це старовинне величезне городище, яке існувало на території біля сьогоднішнього с. Підгірці. За часи його існування можна виділити декілька часових проміжків розквіту та занепаду.

Отже, Пліснесько існувало в період між 7 та 13 століттями. Цей час можна умовно поділити на 4 періоди – давнослов’янський (7-10 ст.), слов’янський (9-10 ст.), проміжний (10-11 ст.) та давньоруський (12-13 ст).

Вигляд та структура поселення

Давньослов’янський період

Поселення давньослов’янського часу мало полісну структуру, тобто було містом-державою. Воно представляло собою територію, приблизно 0,33 га, огороджену по периметру земляними насипами та дерев’яним зрубом.

Зверху на насипу в давні часи були оборонні конструкції. Тобто сам земляний вал був укріплений дерев’яним зрубом, а зверху були встановлені в декілька поверхів дерев’яні перекриття та кам’яні бійниці, рештки яких були знайдені при розкопках.

В центрі поселення був язичницький храм, а вздовж одного з країв святилища знаходились хати-контини – довгі одноповерхові будівлі з дерев’яного зрубу, де збирались жителі поселення та жерці храму.

Поблизу культового центра, в урочищі “Замчисько” тривалий час діяв крематорій. Він мав вигляд глиняного ящика шириною 80 см та довжиною у людський зріст.

Слов’янський період

У 9 ст. починається будівництво оборонних рубежів та в’їзних башт. Невелике поселення перетворюється в городище та розширюється на територію більш як 250 га. Вважається, що його жителями були карпатські хорвати.

Ближче до 10 ст. городище вже займає площу близько 450 га, це в 45 разів більше, ніж тогочасний Київ. До кінця 10 ст. воно досягає свого розквіту та має 8 оборонних рубежів. За час свого існування їх перебудовували тричі.

Особисті житла людей представляли собою заглиблені на 1 метр в землю будинки. Їх стіни були оточені земляними насипами висотою до 0,5 метра. Вони мали квадратну форму і сталий розмір – 3 на 3 метри, висота даху також була 3 метри. Вхід будували навпроти печі-кам’янки (метр на метр, висота – 0,5 м), переважно з сонячної сторони. Двосхилий дах покривали соломою або очеретом, його краї майже доходили до насипу. В одному такому будинку проживало 5-6 людей, тобто 2 покоління одної сім’ї – батьки та діти.

Група будинків утворювала патронімію – тобто угрупування людей, які походили від спільного предка по чоловічій лінії та разом займались господарством. Такі житла будували поряд один з одним, на відстані не більше 7 метрів. Це гарно простежується у плануванні городища. Угрупування по всьому городищу будувались за 30-40 метрів один від одного.

Населення Пліснеська займалось тваринництвом, рільництвом, гончарством та ремеслами (деревообробка, різьба по кості, навіть ювелірна справа).

Проміжний період

З кінця 10 століття Пліснесько перетворюється на згарище, після походу на карпатських хорватів київського князя Володимира Великого 992 або 993 року. Навіть 8 оборонних рубежів не допомогли жителям міста врятуватись. Частина населення була переселена, частина вбита, частина втекла.

На їх місці оселились варяги – скандинавські воїни, які скоріш за все були найманцями у війську князя Володимира. І близько 100 років поселення залишалось незахищеним, бо оборонні вали були знищені.

Давньоруський період   

На початку 12 ст. поселення знову починає відроджуватись. Воно обноситься оборонним валом та перебудовується по замковому типу – дитинець (укріплена частина міста, де живе власник), селянські поселення, церква та кладовище. Також, північніше від укріпленої частини міста знайшли так званий посад – торгово-ремісничий район зі слідами давніх виробництв.

Дитинець був найбільш укріпленою частиною міста. Його оточували подвійні оборонні вали та зміщений в’їзд укріплений баштами.

За цей період про Пліснесько залишились 3 письмові згадки – у “Слові о полку Ігоревім” (1187 рік) про зловіщий сон волинського князя Святослава Всеволодовича, у 1188 році про невдалий похід на Пліснесько волинського князя Романа Мстиславовича і його тестя Рюрика Ростиславича і у 1233 році про вдалий похід на Пліснесько Данила Галицького, який забрав у пліснеських бояр Ярбузовичів велику здобич та повернувся у Володимир.

В цей період у Пліснеську починають будуватись наземні житла і формується вулична забудова. Розмір будинків стає більшим – 3,5 на 4 м., висота стелі також збільшується – стає 4 м. В одному будинку тепер проживає 1 сім’я, яка має власне господарство. З’являється поняття сусідської общини замість родинної. У цей період господарства та ремесла у Пліснеську досягають розквіту.

В час найбільшого процвітання місто загинуло у вогні під час нападу військ хана Батия у 1241 році.

Читайте також: Стародавня криниця, привиди та замуровані скарби – прикраса Галичини Олеський палац

Археологічні знахідки на розкопках

Під час численних археологічних розкопок (19-21 ст.) на величезній території в 450 га вдалось знайти культове язичницьке місце давніх слов’ян. Воно відноситься до найдавнішого періоду існування Пліснеська – середина 7 ст. та знаходиться в урочищі “Оленин парк”.

Особливу увагу варто приділити так званому “жертовному поясу” – земляний вал, в якому при розкопках археологи знайшли рештки ритуальних людських поховань, як кремаційних язичницьких, так і інгумаційних християнських. Їх датування показало проміжок від 8 до 10 століття. В земляному валу було знайдено багато артефактів, серед яких були присутні людські прикраси, залишки одягу та озброєння.

Існує думка про те, що в ті часи язичницькі жерці могли проводити церемонії людських жертвопринесень, оскільки на розкопках археологами були виявлені залишки людських тіл зі слідами від ножа на кістках. Також на території язичницького культового центру був знайдений ритуальний ніж. Але ця версія ще не підтверджена.

На території Пліснеська знайшли більше 100 курганів, а за припущеннями археологів, там їх може бути близько 300. Такий тип поховання небіжчиків був притаманний варягам, які жили тут в період з 10 до 11 ст.

Знаходили як парні поховання, так і індивідуальні. Небіжчиків ховали з прижиттєвим інвентарем – військовим спорядженням, прикрасами та оболами Харона – це монета, яку клали до рота померлого, як плату Харону – перевізнику світу мертвих.

В сучасному Підгорецькому монастирі, який здавна називали Пліснеським археологи виявили кам’яну плиту з написом, який свідчить про те, що на цьому місті у 1180 році була заснована християнська церква, можливо найдавніша на території Галичини. Там написано, що її заклала княжна Олена – дочка белзького князя Всеволода Мстиславовича.

Існує легенда, що вона загинула у Пліснеську в тому ж році при обороні міста під час нападу половців. На її честь було названо урочище “Оленин парк” – територія колишнього дитинця.

Насправді в Пліснеську було знайдено ще дві церкви та прилеглі кладовища, але курганних могильників там набагато більше.

Читайте також: Княгиня Ольга: «железная леди» Киевской Руси

Цікавий факт:

 

Львівський історик Ігор Мицько вважає, що київська княгиня Ольга, дружина київського князя Ігоря Рюриковича народилась у Пліснеську, а її батьком був Віщий Олег, який отримав Пліснесько, як придане своєї дружини.

Куптій Дарина