«Танго смерті»: історія Янівського концтабору

Хвора психіка однієї людини, породила нацистську машину смерті, яка перетворилась в геноцид всіх тих, хто на думку нацистів був недостойним існування.

Конференція про «Остаточне розв’язання єврейського питання» та операція «Райнхард»

З часом здобуття Гітлером влади, та встановлення нацистського режиму у Німеччині, його антисемітські погляди ставали все більш агресивнішими до європейських євреїв.

Вперше, «єврейське питання» офіційно було піднято Гітлером ще в 1919 році, в листі до командування німецькою армією. Він не приховував своєї нетерпимості до євреїв, і називав їх «расово неповноцінними» та пропонував законодавчо обмежувати їх права, щоб примусити добровільно покинути Германію.

Закріпившись при владі, Гітлер перейшов від розмов до діла. В 1938 році, у Відні було спеціально створене «Центральне бюро з єврейської еміграції». Близько 200 тис. євреїв з Німеччини та Австрії було насильно вислано до Польщі, а після окупації Польщі Німеччиною постало питання, що робити з 2 мільйонами небажаних євреїв.

Читайте також: Легенда про чорну труну, тюремні камери, історія з флюгером: топ-10 фактів про Львівську ратушу

З цього приводу 21 вересня 1939 року відбулась нарада вищого командування Третього Рейху по створенню декількох великих резервацій, але розгортання війни трохи змінило плани нацистської Німеччини. Було вирішено створювати гетто в великих містах, поряд із залізницею, для зручності перевезення людей.

20 січня 1942 року відбулась остання нарада в Ванзеє, але лише з організаційних питань, рішення про геноцид європейського єврейства було прийнято задовго до цього.

Нацисти прирекли 6 мільйонів євреїв на смерть.

Але не лише євреї були небажані Третьому Рейху. Один із основоположників ідеї концтаборів – Генріх Гімлер у своїй промові у місті Познань 4 жовтня 1943 року висловився так:

«Слов’яни – це суміш народів з нижчих рас, з вкрапленням нордичної крові»

Гімлер створив айнзатцгрупи підпорядковані СС, якими керував Райнхард Гейдріх. Їх завдання полягало у винищенні євреїв, циган, ромів, комунівстів і всіх тих, хто заважав Гітлеру та режиму. Але після замаху на вбивство Райнхарда Гейдріха та його подальшої смерті, Генріх Гімлер привів у виконання операцію з кодовою назвою «Райнхард». Це була підготовлена операція масового систематичного винищення євреїв, циган, ромів і слов’ян в Польщі та на заході України, в кінці-кінців туди потрапляли і військовополонені, політичні  в’язні, ті, хто намагався допомагати євреях переховуватись і т.д., вже особливо не беручи до уваги расову приналежність, окрім німців, звичайно.

Читайте також: Театр на воді, стародавні монети й гранати, сховище євреїв: таємниці підземної річки Полтви

Загалом, в період з 1940 по 1945 роки, задля задоволення кровожерливих потреб нацистської Німеччини було створено безліч таборів різного призначення, від транзитного пункту до трудового табору та таборів смерті, багато з них були розташовані у Східній Європі.

Одним із таких таборів був Янівський концентраційний табір у Львові.

Янівський концтабір

Наказ про створення Янівського концтабору отримав нацистський керівник цієї області Оділо Глобочніков. Він в свою чергу відрядив до Львова свого представника для вирішення організаційних моментів.

Спочатку планувався примусовий трудовий табір, під який голова міста виділив складські приміщення по вул. Янівська, 134, які якраз прилягали до залізничної станції. На сьогоднішній день, це приміщення Личаківської виправної колонії №30.

Створення табору датується літом 1941 року, його комендантом став Фріц Гебауер. Він жив на території табору, приблизно в центрі в 3-х поверховому будинку разом із дружиною та їх 9-літньою дочкою.

За свідченнями уцілілих ув’язнених із концтабору, Гебауер відрізнявся несамовитою жорстокістю. З 3 поверху свого будинку він власноруч відстрілював ув’язнених, які на його думку були надто повільними або дозволили собі відпочинок, або просто вирішував розважити свою доньку. Інколи його дружина також приймала участь у відстрілюванні.

Окрім цього, умови життя в концтаборі були по-справжньому жахливі. Бараки складались з декількох рядів 6-ти поверхових нар, на яких спали ув’язнені, а деякі спали на землі, якщо навіть допускати, що вони отоплювались взимку, то дуже недбало. Повна відсутність мед. обслуговування, а також мізерне і дуже огидне харчування, від якого нерідко навіть дуже голодні ув’язнені відмовлялись, а такі, які не змогли стримати голод, і вирішили проковтнути ту їжу, від неї ж і помирали.

Годування в Янівському концтаборі було таким: вранішня кава, невеликі порції супу зі згнившої неочищеної картоплі і буряку, і липкого поцвівшого хлібу, інколи із тирсою.

Відсутність нормального харчування, 12-14 годин каторжних робіт та відсутність мед. обслуговування призводили до спалахів інфекційних хвороб, таких, наприклад, як тиф та дизентерія, та загальної тотальної смертності, і це якщо не брати до уваги загальну завошеність, через відсутність нормальної особистої гігієни.

З огляду на таку загальну картину умов перебування ув’язнених у концтаборі, приблизний термін їх життя там складав близько 2-3 місяців, якщо хтось проживав довше, вважався старожилом, але все одно не факт, що вибрався б звідти живим, оскільки більшість ув’язнених за спасіння вважали влучно випущену кулю.

У таборі відбувалось постійне відсіювання. Частково це був природний відбір, тому що вижити там могли тільки найсильніші, частково постійна чистка шляхом розстрілів.

Регулярно складались розстрільні списки, в яких більша частина була євреями. Останнім місцем спочивання цих людей був або виритий рів біля концтабору, або ліс, або  кар’єр, так звані «Піски». Це ті місця, куди наглядачі приводили ув’язнених на смерть, розстрілювали і закопували в братських могилах.

Нацисти, окрім того, що були поціновувачами тортур і смерті, поєднували в собі також любов до музики. Тому в кожному концтаборі були музичні гурти, які могли варіюватись від декількох людей, до цілого інструментального оркестру.

Янівський концтабір не був виключенням. В ньому також були музиканти, і перед кожною стратою вони грали одну і ту саму мелодію – «Танго смерті». Автор мелодії невідомий, як і звучання самої мелодії.

Музиканти або інженери мали деякі привілегії по відношенню до інших ув’язнених – кращий одяг, кращу їжу, менший робочий день і т.д. Однак, траплялись і вбивства серед арештантів, оскільки, в пориві безумства або від голоду привілейованих могли забити до смерті або задушити, щоб відібрати їжу або одяг.

Коли німці відступали, музиканти знову грали свою мелодію, їх всіх по черзі застрелили. Вони зіграли свою останню мелодію вже для себе.

Згодом, з приходом на цю землю Червоної армії, почалось розслідування. На території табору було знайдено хіба що 2 могили, а от коли почали проводити розслідування навколишньої території – рів, «Піски» та Лісницький ліс, знайшли близько 10-12 тис. тіл. Однак, в той час, коли командування нацистської армії, вже розуміло, що окуповані території довго втримати не вийде, і потрібно замести сліди своїх злочинів, була створена «Зондеркоманда 1005».

«Зондеркоманда 1005» або команда з ексгумації

Такі команди почали діяти у всіх концтаборах, де не було великих печей для спалювання тіл разом з кістками. У Янівському концтаборі була спеціальна машина для подрібнення кісток в пил, але це потрібно було робити вручну.

Команди ексгумації займались викопуванням трупів з братських могил, спалюванням їх, з подальшим просіюванням попелу на предмет золота, наприклад, золоті зуби, і подальшого перемелення вцілілих кісток в пил.

Найбільшої населеності табір набув в 1943 році – близько 15 тис. А в 1944 його майже повністю зачистили, розстрілявши останніх 4-5 тис. євреїв.

Розслідуючи місця поховань, Червона армія натрапила на кілька сантиметровий шар попелу, що може свідчити про багатотисячні вбивства людей, з подальшим приховуванням цього злочину.

Янівська машина з подріблення кісток не була знищена або перевезена німцями в інше місце, вона зберіглась до сьогоднішнього дня, і була представлена на Нюрнбергському процесі, як доказ в обвинуваченнях.

Дослідники Янівського концтабору різняться в цифрах, але приблизна кількість загиблих там склала близько 300 – 400 тис. вбитих людей, більшість з них євреї.

Одна із вцілілих ув’язнених Янівського концтабору – згодом написала книжку під назвою «Очима дванадцятирічної дівчинки». Ця книга – її спогади про перебування в концтаборі, і надзвичайно важливий документ, який показує правдиву історію очевидця тих подій.

В Меморіальному музеї «Територія терору» у Львові, проспект В’ячеслава Чорновола, 45 є частинки історії того часу у вигляді особистих речей ув’язнених Янівського концтабору і документальних фото.

Куптій Дарина