Проект ревіталізації Фабрики Повидла
Фабрика Повидла, що розташована на вулиці Богдана Хмельницького, 124, отримала можливість із закинутого колись горілчаного заводу стати справжнім мистецьким центром. Тут планують відкрити кав’ярні і кінопростір, а жителі отримують шанс перетворити, відверто кажучи, неблагополучний район Львову на сучасний осередок мистецтва та культури. Чому це важливо для міста? Розберемося сьогодні разом.
Спершу трішки повернемося в історію Фабрики. Район Підзамче (сучасна місцевість у Шевченківському районі) у Львові ніколи не асоціювався із затишними вулицями та хорошою архітектурою. Так склалося історично. Цю околицю колись називали Ґабрієлівкою – назва походить від прізвища заможних міщан, які тут у 17 столітті мали своє господарство, на якому працювали найманці. Коли тут проклали залізницю, утворилась станція під назвою Підзамче – згодом так і почали називати цілий район. Мине час, і більшу його площу займуть різні промислові об’єкти – зокрема, м’ясокомбінат і шкірзавод, які разом утворювали нестерпні запахи.
У 1850-му році підприємець Мозес Кронік, який утримував шинок, вирішив розширити свій бізнес та створив спиртово-горілчаний завод, який тепер ми називаємо Фабрикою Повидла. Пізніше цією справою зайнялися його діти та внук Йозеф Кронік. На підприємстві виготовляли вина, ром та навіть оцет. Сім’я Кроніків була активним членом єврейського суспільства. Вони жертвували кошти на потреби спільноти.
Моріц Кронік (подейкують, що він був членом масонської організації), син Мозеса, 1918 року у Відні заснував косметично-фармацевтичну фірму з партнером. У 1926 році Мозес Кронік помирає, а його син отримує право власності на підприємство. На заводі починають розливати імпортовані вина з Палестини та Угорщини. Моріц, беручи у приклад благодійництво свого батька, здійснював пожертви переселенцям до Палестини. На жаль, Друга світова війна знищила династію Кроніків, і Фабрика Повидла переходить у власність радянської влади.
З 1941-ого року підприємство “Кронік і син” влада СССР пререйменовує у Львівську алкогольну фабрику №5. В період окупації Львову в район Підзамче переселили євреїв. Район отримав славу єврейського гетто. Через деякий час євреїв було розстріляно, частину відправили в табори смерті на каторжні роботи. Мине час, і після закінчення війни у 1970 році будівлі Фабрики починають використовувати як овочеві цехи. Тут випускали консерви, повидло, мед та гриби – все це можно було придбати у крамниці, яка знаходилася неподалік від Фабрики.
Власне, і від виробництва повидла підприємство отримало свою нову назву – Фабрика Повидла. Підприємство було дуже маленьким на ті часи, там працювало всього лише 25 співробітників. Водночас, продукцію звідти отримували Західна та Центральна Україна, Москва та навіть Білорусь. В 1998 році фабрику реорганізували у ТЗОВ “Вітаконс”, проте тут продовжували виробляти повидло і овочеві консерви. Вже у 2008 році виробництво зупинилось.
Фабрику придбав львівський бізнесмен Олексій Курилишин з метою створення на її місці готелю, але його намірам завадила економічна криза 2008-го. Курилишин дозволив влаштовувати у будівлі різноманітні культурні заходи. Так і почав вимальовуватися простір для митців та творчих людей.
В приміщенні Фабрики Повидла проводили “Тиждень актуального мистецтва” та “Львівський тиждень моди”, а також театральні постановки, “Urban Exploration Fest”. Проте в останні роки підприємство занепало – там попросту було небезпечно знаходитися через стан будівлі, дах чи стіни якої могли обвалитися.
В 2015 році Фабрику у вже аварійному стані придбав швейцарський історик, меценат та промотор культури з Відня Гаральд Біндер. Він ж і ініціював відновлення заводу в індустріальному районі Львову з подальшим перетворенням його у сучасний арт-простір. Потрібно зауважити, що цей процес дуже дороговартісний.
Після проведення технічної експертизи було зафіксовано численні пошкодження, тому більшу частину комплексу будуть реконструювати. Гаральд захоплюється історією Галичини – у 1997 році він захистив дисертацію по цій темі. У 2004 році він за власні кошти створив у Львові незалежний науковий інститут “Центр міської історії центрально-східної Європи”.
Ця організація розробляє різні наукові проекти, надає стипендії науковцям на конкурсній основі, проводить виставки на історичну тематику. Гарольд поставив собі за мету облаштувати на занедбаній Фабриці справжній мистецький центр, який допоможе налагодити міжкультурну співпрацю. Керівництво з будівництва та планування очолює Герберт Пастерк.
У 2015 року на конкурсній основі був обраний проект віденського архітектора Штефана Ріндлера, за яким і будуть реконструювати занедбаний завод. Згідно плану ревіталізації, Фабрика Повидла стане новим арт-центром у районі Підзамче та об’єднає сотні людей для реалізації власних культурних проектів, тут проводитимуть різні мистецькі заходи, виставки та лекції. Заплановано також будівництво нових додаткових приміщень для підготовки і проведення театральних постановок.
Буде створений громадський простір – ресторани, тераси на даху та мистецьку майстерню, де проводитимуть різні майстер-класи. Також Фабрика Повидла отримала оновлену назву – Jam Factory Art Center. Зараз на території Jam Factory Art Center ведуться будівельні роботи. Вежу Фабрики та її центральну будівлю відреставрують, частина приміщення буде перебудована через технічно-аварійний стан.
У 2020 році Фабрика Повидла отримала дозвіл від Державної Архітектурно-будівельної інспекції на початок повномасштабних будівельних робіт. Команду проекту очолює Божена Пеленська, яка разом з однодумцями працює над програмою грантів, циклом освітніх лекцій, виставками та резиденціями для художників-стипендіатів у тимчасових приміщеннях поблизу Jam Factory Art Center. Завершення реставрації і будівництва комплексу заплановані на травень 2022 рік.
Тож, якщо все йтиме за планом, то Львів незабаром отримає новий мультифункціональний арт-простір. Район Підзамче має всі шанси стати культурним осередком для молоді, дорослих та дітей. Зважаючи на ту працю, яку виконує команда проекту, оновлена Фабрика Повидла буде справді креативним громадським простором, яка змінить ставлення до району. Ось чому важливо створювати житло, мистецькі центри та громадські простори саме у промислових районах, адже так ці забуті Богом зони отримують можливість на іншу історію, яку переписувати буде вже сучасне покоління.
Автор: Тетяна Семаковська
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
