Львів можна назвати неофіційною столицею гастротуризму, як і інші землі Західної України. Тут навіть найвибагливіший гурман знайде собі, чим посмакувати: вареники з вишнею, традиційні пляцки, наливки, шоколадні штруделі з чорносливом та журавлиною – на Галичині неможливо залишитися голодним. Сьогодні ми розповідаємо про знану на всю Україну солодку майстриню. Дарія Цвєк і її історія до вашої уваги.
Дарія Цвєк народилася на Тернопільщині у невеликому, але дуже мальовничому селі під назвою Гримайлів. Батько дівчинки, Яків Маркевич, був не останньою людиною – високий красень та чудовий танцюрист, він працював у Варшаві інспектором Міністерства скарбу, тож вже змалку Дарія звикла до вечірніх світських раутів. Велику уваги батьки приділяли вихованню дівчинки – вона вивчала етикет, гуманітарні науки та загалом здобула напрочуд гарну освіту. Куховарити юну Дарію навчали мама і бабуся, які й заклали їй не тільки сімейні, але й моральні цінності. Вже з 4 класу вона записували свої рецепти у зошит.
Після закінчення гімназії дівчина вирішила вступати до семінару Українського педагогічного товариства, який знаходився у невеликому містечку на Франківщині, в Коломиї. Дівчина була товариською студенткою, тож швидко знайшла собі друзів – згодом однією з її подруг стала Ірина Вільде, українська письменниця.
Під час навчання Дарія грала на флейті (тоді це був дуже рідкісний музичний інструмент, яким мало хто володів, тож талановиту юнку часто запрошували грати на концертах) в оркестрі Коломийського семінару, а перед тим і на скрипці на прохання свого батька Якова. Дівчина була дуже талановитою. Вродлива та здібна учениця швидко завоювала прихильність як серед викладачів, так і серед своїх однолітків.
Вона не любила бути другою, завжди робила все найкраще. В певний період студіювання Дарія серйозно захопилася біологією, а оскільки її навчальний заклад дозволяв викладати, то вже незабаром вона працювала вчителькою біології в одній зі шкіл під Львовом.
Дарія Цвєк сама себе часто називала просто “Даркою” і любила, коли до неї так зверталися. Незважаючи на те, що дівчина народилася у досить заможній по тогочасним міркам сім’ї, вона ніколи не вважала себе кращою, була простою і доброю. Ці риси характеру їй заклала мама, вона навчила Дарку готувати і красиво подавати будь-які страви, чи то звичайні пиріжки з капустою чи панські пляцки з витребеньками.
Дарка любила готувати і знала, що саме домашня випічка гуртує родину за вечерею разом. Такі настанови вона перейняла від своїх улюблених жінок – мами та бабусі. Втім, перш ніж повністю розкрити в собі хист до солодкої кулінарії, Дарія Цвєк цілих 35 років пропрацювала в звичайній школі, викладаючи дітям свою улюблену біологію. Вже згодом цю ідилію перериває Друга світова війна, через яку жінка була змушена покинути школу.
Щоб уникнути репресій, Дарка знаходить нову роботу в лікарні для чиновників, там готує страви для службовців, а ті, вражені її майстерністю, запропонували їй очолити курси кулінарії для жінок високопоставлених офіцерів. З того часу почалася історія вже кулінарної майстрині Галичини.
Після закінчення війни Дарія Цвєк (до речі, раніше її прізвище часто писали неправильно – Цвях) веде тематичну рубрику на радіо, де ділиться секретами приготування пляцків, горішків, еклерів та іншої випічки. В цей час давня подруга майстрині Ірина Вільде пропонує їй видати власну книгу, і, як виявилося пізніше, це рішення було вдалим. Тираж книги у 1961 році “Солодке печиво” миттєво розлетівся по оселях тогочасних газдинь.
Дарія Цвєк була непростою жінкою – вона в багатьох речах брала приклад зі своєї матері, яка була головою Союзу українок у селі Цуцилів. Її активна позиція у суспільстві відіграла значну роль у формуванні особистості Дарії, тож вона завжди старалася заявити про себе не тільки як про жінку, але й як про професіонала.
“Я завжди виділяла жінок, у яких, окрім сім’ї та роботи, є щось важливе і цікаве в житті, які з добром ідуть до цього світу”, – писала галицька кулінарка.
Напевно, одну з найголовніших ролей у своєму життя Дарія Цвєк віддала своїй сім’ї. З майбутнім чоловіком вона познайомилася на вечорницях у Львівській політехніці, як і більшість тогочасної молоді. Обранцем дівчини став молодий викладач української гімназії Лев Цвєк, разом пара прожила майже 50 щасливих років і виховала двох дітей. Її чоловік був люблячим і чуйним.
“Жінка повинна в усьому бути першою – дома, на роботі, тому що все тримається саме на ній. Але удвічі щасливішою буде та, кому пощастить із чоловіком”, – говорила Дарка.
Дарія Цвєк для багатьох господинь і господарів стала взірцем сімейного затишку і тепла, якого у сучасному світі часто не вистачає. За своє життя ця незвичайна кулінарка поділилася більше сотнями рецептів випічки і не тільки. Її книги й досі мають популярність, а примірник “Малятам і батькам” (“Видавництво Старого Лева”) отримав звання “Книжка року-2002”.
Втім, не тільки кулінарія була запорукою слави для Дарки. Її згадують, як людину доброї душі і тонкої натури. Кмітлива та активна, вона завжди знала вихід зі скрутної ситуації, про це свідчать і її наступні слова.
“Я така господиня, що навіть із попелу щось спечу”
Ентузіазмом та життєлюбством Цвєк неможливо не захоплюватися, вона до останньої можливості працювала над своїми книгами, давала мудрі настанови дітям та ніколи не жаліла доброго слова для своїх рідних. Ще коли Дарія була вчителькою, батьки учнів та й самі учні обожнювали її, вона ніколи не клала дітям двійок, бо не хотіла їх засмучувати, натомість намагалася все просто пояснити. Так само просто і легко, як і писала свої кулінарні книги. В інтерв’ю майстриня зізнавалася, що пише для молоді.
“Люблю дуже молодіж. То, що я пишу, то для наших молодих. Бо бабці давно це все вміють, а молодість не знає. Не мала, коли навчитися і від кого навчитися”.
Тетяна Семаковська