Епідемії, мори, моровиці – ще кілька років тому ці слова здавалися пережитками минулого та синонімами Середньовіччя. Але Covid-19 показав, що проблеми середньовіччя не зникли, незважаючи на те, що наука і технології розвинулися далеко вперед. Дізнаємося докладніше, які епідемії вирували у Львові кілька століть тому і чому ми маємо привід радіти під час нинішньої пандемії.
Історію епідемій старого Львова досліджувала польська вчена-історик Луція Харевич. У своїй книзі вона цитувала відомого фармацевта і бургомістра Львова XVII століття Яна Алембека: «Страх за себе і батьківщину, вбачання в кожній немочі виявів зарази, примусове відтинання собі від світу та шлюб всяких вісток костелі закриті, а духовенство розпорошене, робота стоїть, слуги не слухають наказів, свавілля дітей, послаблення сімейних і дружніх стосунків».
Як усе це нагадує час, коли тільки-но починалася пандемія 2020 року. Люди панічно боялися будь-яких ознак хвороби у себе і рідних, страждали від вимушеної ізоляції, не знали, як захиститися від хвороби, які засоби справді допомагають, а які – просто вигадка, як зі страхом усвідомлювали, що навіть у 21 столітті високих технологій, всеосяжних знань в різних областях у нас немає ніяких ліків від нового вірусу.
У ході дослідження Луція Харевич з’ясувала, що за 450 років Львів переніс понад 50 епідемій (це лише ті, що тривали понад рік). Деякі з них повторювалися з року в рік, забираючи десятки тисяч життів.
Наприклад, страшна моровиця вирувала у Львові з 1594 до 1599 року. Варто сказати, що тоді люди не розуміли, що саме є збудником хвороби, тому всі масштабні епідемії називали мором, моровицею, пошестю. До цього списку входили чума, холера, дизентерія та інші схожі інфекції.
За 6 років від тоді ще невідомої хвороби загинуло тисячі людей. Її люди боялися більше, ніж війни чи нападів загарбників. «Мор гірший від татарина, бо татарина видно, а зараза невидима», – казали тоді львів’яни.
Скористатися допомогою кваліфікованих лікарів на той час могли лише дуже забезпечені люди, тож послуги віщунів, травників та знахарів мали великий попит у бідного населення. Але трави та змови мало допомагали у боротьбі зі лютою хворобою, тому всі, хто міг, тікав з міста та перечікував мор у безлюдних місцях. Ті ж, хто не мав можливості кинути все і піти, залишалися в епіцентрі епідемії і сподівалися на диво.
Влада намагалася боротися з епідемією, тому незабаром почали обмежувати будь-які переміщення людей, забороняли масові заходи та вводили карантинні заходи для хворих. У записах йдеться про те, що біля кожного в’їзду до міста стояла карантинна варта, щоб не пускати приїжджих. Львівознавець Ілько Лемко описує, які обмеження війт міста ввів для боротьби із зараженням:
«Обов’язково треба закрити всі школи і максимально обмежити торгівлю, – продовжував далі бургомістр, – я дам наказ скасувати всі ярмаркові дні і накажу торгувати лише продовольством і усім найнеобхіднішим після ретельної перевірки».
Після кількох хвиль епідемії, у міському магістраті зрозуміли, що поряд із санітарними заходами важливо не допускати у місті зайвої паніки. Щодо цього був такий указ:
«Потрібно, щоб ціпаки стежили за тим, щоб на вулицях і площах міста не скуповувалося багато людей, і виловлювали всіляких навіжених і панікерів».
Ми вже говорили про те, що у середньовічному Львові були свої правила щодо боротьби з хворобою. Лікарів та ліків тоді було дуже мало, тому люди вигадували свої способи лікування. Ось лише деякі з них.
Приміром, жителі міста вірили, що можна відігнати «заразу» від свого будинку. Для цього потрібно… її налякати. Щоб навести страх на хворобу, люди вішали на ланцюгах навколо будинку черепа великих тварин, наприклад коней чи корів. Вважалося, що коли хвороба проходитиме повз будинок, вона побачить черепи, злякається і не шкодитиме його господарям.
Ще один «дієвий» засіб – гній. Його використали по-різному. Наприклад, його спалювали, сподіваючись, що такий запах відлякає хворобу. А ще у гній закопувалися по шию, мабуть, щоб лікувати нариви на шкірі.
Медицина на той час була розвинена мало, відповідно препаратів, як таких, практично не було. Але винахідливі аптекарі вигадали свої чудодійні ліки і продавали городянам. Одним із найвідоміших було бурштинове молоко. Готувалося воно просто – у молоко клали бурштин, воно настоювалося і виходив «цілющий» напій. Допомагало воно, звичайно, мало, але це було краще, ніж не робити для свого здоров’я зовсім нічого.
Читайте також: Эпидемия чумы в Киеве: как с ней боролись
Незважаючи на досвід минулих років, люди не змінили спосіб життя і повсякденні звички. Містяни все ще не розуміли, що поширення хвороб безпосередньо пов’язане з низьким рівнем особистої гігієни та чистоти в місті.
1623 року в місто прийшла нова епідемія. Все почалося з ченця. Ян Алембек у своїх записах розповідає, що хворобу приніс ченець-кармеліт із Кракова. Через нього за короткий термін у монастирі загинуло 15 людей. Хвороба швидко поширювалася містом, будинок за будинком спустошуючи його. За рік загинуло понад 20 000 людей.
Але чума не відступила, і епідемія вибухнула знову через 2 роки. Мор того року був дуже сильний, літописці розповідають, що «птиця летіла над містом і падала мертвою». Щоб хоч якось знизити рівень зараження, було вирішено ховати померлих від хвороби за межами міста. Одним із таких місць став Личаківський цвинтар. Однак, незважаючи на всі зусилля, чума поверталася ще кілька разів до 1705 року.
19 століття принесло з собою нову хворобу. 6 епідемій холери у першій половині століття вплинули на весь світ. На Галичині пік хвороби припав на 1830-1833 роки. Хоча точних даних немає, за приблизними підрахунками за той період померло близько 35 тисяч людей.
Основними методами захисту тоді було ретельне миття рук, обов’язкова термічна обробка їжі та очищення води. Щоб потрапити до міста або виїхати з нього, потрібно було мати спеціальний пропускний документ, який підтверджував, що людина витримала потрібний термін обсервації та була допущена до переміщень. Просто як сертифікати про вакцинацію або ПЛР-тести зараз.
Читайте також: Эпидемии, с которыми справился Харьков: холера и тиф
У роки Першої світової війни на світ обрушилася одна із найстрашніших пандемій в історії – грип іспанка. У 1918-1919 роках епідемія дійшла до Львова. У місті щодня помирало 50-60 людей.
Нова епідемія та зростання знань у галузі медицини прискорили розвиток препаратів та методів лікування. У місті з’явилося «Українське гігієнічне товариство», яке розташовувалося у будинку лікаря Мар’яна Панчишина. Тут проводилися з’їзди лікарів з усієї країни. Завдяки таким ентузіастам вдалося зменшити поширення грипу та врятувати багатьох людей від смерті.
Читайте також: Одесса во власти чумы и “испанки”, но город отстоял свое право на жизнь
Як бачимо, сьогоднішня пандемія – не перша така подія, з якою довелося боротися людству. Зараз у нашому розпорядженні маски, антисептики, велика кількість ліків та можливість отримати кваліфіковану допомогу лікаря. Ще кілька століть тому про таке можна було лише мріяти. Тому з нинішньою пандемією справлятися вже не так важко, як колис, а значить, нам є чому радіти та на що сподіватися.
Єлизавета Поддубей
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
