Студентське життя завжди було сповнене пригод і веселощів. Сьогодні ми розповідаємо про те, як жили студенти у 20 столітті, що любили смакувати, як відпочивали і найголовніше – якою ціною опановували науку. Про це та інше читайте у матеріалі.
Львівський університет. Фото з відкритих джерел.
На Західній Україні одну з найважливіших ролей у розвитку навчання зіграв сучасний Національний університет імені Івана Франка. Заснований ще в 1661 році, він дав початок ґрунтовного студіювання для української молоді. Для того, щоб віддати сюди навчатися своє чадо, батьки важко працювали, а молодь, яка отримала шанс опанувати науку, вважалася щасливою, адже освіта була привілеєм заможних панів і шляхтичів.
Звісно, що чималу роль для українського студентства зіграв той факт, що частина західної України знаходилася під правлінням Польщі, тож більшість предметів викладали польською, а подекуди й німецькою мовою. Цей факт не раз ставав причиною перепалок між українськими й польськими студентами, часом доходило навіть і до бійок, проте найбільш кривавим став випадок з вбивством 21-річного студента Адама Коцко – юнака застрелили в ході чергової сутички між студентами.
Ця подія стала однією з причин створення на території західних земель таємного університету, який, хоча й проіснував дуже мало, однак випустив чимало відомих діячів. На початок 20 століття під впливом Німеччини було створено українські студентські корпорації, зокрема львівська “Роксолянія”.
У таких об’єднаннях студенти збирали собі однодумців, тут панувала жорстка дисципліна та порядок. Особа, яка була членом товариства, мала обов’язково добре навчатися, бути у хорошій фізичній формі і, звісно, давати приклад іншим. Перша студентська корпорація під назвою “Чорноморе” була створена у Чернівцях. Однак зазначимо, що членами таких організацій часто ставали вже дорослі чоловіки та зрідка жінки, адже більшість з них продовжували освіту після війни, тож мали і по 25, і по 30 років.
Студенти перед університетом. Львів. 1953 рік. Фото: медіаархів
Зараз освіта є доступною для кожного з нас – ми можемо обирати і ВУЗ, і де нам жити під час здобування фаху, проте колись це вважалося неабиякою розкішшю. Так, студентам часто доводилося спати прямісінько на підлозі, адже бажаючих навчатися було багато, а от місць в гуртожитках не вистачало. На початку 20-х років у Львові процвітали так звані “підпільні університети”, де викладачами ставали ще вчорашні випускники закордонних вузів. Здебільшого, юними вчителями були чоловіки та жінки з Праги, Відня, Кракова, зрідка з Риму.
Для того, щоб мати можливість слухати лекції, деякі молоді люди ночували неподалік прямо від “університету” – інколи це були холодні підвали чи приміщення храмів. Однак, з часом умови стали покращуватися: в 1950-х роках почали з’являтися добре обладнані на той час жіночі гуртожитки з опаленням і гарячою водою, яка була розкішшю. Подекуди батьки прагнули за краще віддати свою дитину скоріше у такий гуртожиток, адже умови для проживання там могли бути кращі.
Дівчина в гуртожитку. Львів. 1951 рік. Фото: медіаархів
Однак, місце у помешканні вибороти було важко, адже кімнату надавали не всім охочим – користуватися цим привілеєм могли ті, хто мав відмінні оцінки, або ж добре проявив себе у спортивних змаганнях. Особливу увагу звертали на досягнення у акробатиці, плаванні та футболі – саме ці види спорту часто були у різних районних та міських конкурсах. Тож, якщо студент чи студентка здобували перемогу, преса одразу публікувала новину про юного таланта, звісно що згадуючи місце його навчання. Такий крок для університету був своєрідною рекламою престижності.
Окремим пунктом потрібно згадати і про галицькі смаколики, які студенти після різдвяних вихідних чи Великодня привозили до гуртожитків на цілу компанію. Складність полягала ще й тому, що радянська влада всіма способами намагалася викорінити релігію з життя. Однак, навіть незважаючи на можливі покарання, студенти все одно потайки привозили традиційні наїдки, співали колядки, поки хтось слідкував, чи не заявився в гуртожитку якийсь викладач, та смакували домашніми стравами. Бутерброди з маслом та варенням, сирники, котлети і пиріжки з картоплею користувалися особливим попитом.
Студенти Львівської Політехніки на спортивному параді. 1955-1960-ті роки. Фото: медіаархів
Спорт займав особливе місце в житті студентів. Період радянської влади змусив багатьох і охочих, і не дуже випробовувати свої сили в тому чи іншому виді спорту. Ще з підручників історії ми пам’ятаємо, що здоровий дух та міцне тіло було пропагандою СССР, тож і жінки, і чоловіки активно підтримували свою фізичну форму.
Для студентів часто влаштовували спортивні змагання, паради, походи в гори цілими групами та поїздки на змагання за кордон. Якщо ж студент привозив звідти медаль, то це ставало приводом для гордості цілого міста. Чималу увагу в університетах приділяли фізичному здоров’ю молодих талантів – для спортсменів в загальних їдальнях могли навіть подавати покращене меню. В той час, коли інші їли молочну кашу, вони могли смакувати більш дорогими стравами, які б підтримували їхнє тіло та витривалість.
Критий басейн. Фото: медіаархів
Звісно, що важко уявити хорошого студента без насиченого відпочинку – напевно, саме ця особливість здатна поєднати будь-яке молоде покоління. Студенти XX століття знали, як гарно відпочити та відновити сили. Одним з улюблених занять для них став спорт: це був волейбол, футбол, фігурне катання, теніс та плавання. Популярністю користувалися криті басейни, де можно було купатися навіть взимку.
Не обійшлося більше 100 років тому і без гучних вечірок з танцями, крім того, студентство любило ходити в походи на тривалий час – інколи піший маршрут в гори займав близько тижня. Незважаючи на своє важке матеріальне становище, у якому було більшість студентів, молодь намагалася взяти від життя цілий спектр спогадів – це тривалі посиденьки у Стрийському парку за кавою, прогулянки на закупи по ринках чи балачки за вогнищем десь далеко в Карпатах. Студенти XX століття – це люди, які змогли отримати освіту завдяки своїй старанності, завдяки гумору та вірі в науку. Ту освіту, яку не змогли отримати їхні батьки.
Тетяна Семаковська
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
