Василь Шпіцер був першим міським головою Львова. На його плечі припали й перші дежавотворчі зміни у Львові за часів Незалежної України. Шпіцер немало для зробив для Львова, був патріотом своєї країни та підтримував європейські прагнення молоді в 2014 році. Сьогодні згадуємо про першого очільника міста, про цікаві факти з життя та громадянську позицію – читайте в матеріалі.
Замок в селі Нижня Лукавиця Стрийського району Дрогобицької області, у цьому селі народився Василь Шпіцер
Василь Шпіцер народився у маленькому селі Нижня Лукавиця, що на Львівщині. Ця мальовнича місцевість стала для малого Василя фундаментом, до якого він неодноразово повертався. Ще будучи юнаком Шпіцер переїхав у Львів, тут він закінчив електрофізичний факультет Львівського політехнічного інституту за спеціальністю «Діелектрики та напівпровідники», інженер електронної техніки.
Як і багато тогочасних бакалаврів Василь продовжив своє навчання в аспірантурі Московського авіаційного інституту, там йому навіть присвоїли вчене звання, однак юнак не захотів залишатися в росії. Після завершення студіювання він повернувся до рідного Львова та почав працювати за обраним фахом. Провідний інженр у вільний від роботи час займався написанням наукових праць. Крім того Шпіцер став співатором близько 25 наукових винаходів.
Читайте також: Вілла пані Франц – бізнес на гонорстві і шануванні або як жили гіпсові королі
Установчі збори Товариства української мови імені Тараса Шевченка Київ. 1989 р.
В історії процес перебудови фаткично ознаменував розпад Радянського Союзу, його останні спроби захопити території стали поразкою. Водночас, цей час Україна використала для проголошення такої довгочікуваної Незалежності. Скинувши з себе офіційне ярмо СРСР в країні почали формуватися нові товариства з людей, які прагнули зробити унітарну і суверенну державу, як і прописано в сучасній Конституції.
Василь Шпіцер був одним з тих, хто торував шлях до демократичного устрою. Так, чоловік активно брав участь у житті громади. Зокрема, був делегатом установчого з’їзду Товариства української мови імені Шевченка в Києві, делегатом установчої конференції Народного Руху України у Львові, членом президії Товариства української мови імені Шевченка, головою Львівської обласної організації «Порозуміння».
Таке активне життя привернуло увагу багатьох людей до персони Шпіцера, у нього питали поради, його думку вважали авторитеною, кликали на важливі зустрічі та поважали у міській громаді. Врешті-решт заручившись її підтримкою у 1990 році він був обраний депутатом Львівської обласної та Львівської міської ради. Однак, крім активного громадського життя львів’янин був неабияким енерджайзером і в своєму житті. Так, він обожнював бадмінтон і преферанс (картянська гра). Вільно володів польскою мовою, а також захоплювався історичними дослідженнями.
Читайте також: Биківнянські могили — як повторюється історія з російськими репресіями
Шпіцер мав категоричну точку зору стосовно системи, яку роками запроводжував уряд СРСР. Тогочасний депутат він не розумів людей, якій у ній вбачали щось хороше для українського народу. Свою позицію він відверто висловлював навіть тогочасному очільнику Україні – Леоніду Кравчуку.
“Леоніда Макаровича Кравчука я вперше побачив на телеекрані в 1989 році, коли він запекло переконував Івана Драча, що совєтська комуністична система добра і ніякого Народного Руху створювати не потрібно. Для мене і моїх друзів це була чужа і незрозуміла людина.
….Минуло кілька місяців. Леонід Макарович все більше відходив від комуністів і схилявся до демократів. І ось він приїжджає з візитом до Львова. Львів’яни приймали його непогано. Ніхто не говорив про порожні прилавки в магазинах, про ковбасу чи шкарпетки. Просили тільки зберегти суверенітет і незалежність України. Було помітно, що п. Кравчук знаходиться на вістрі вибору: або надалі залишатися з комуністами, або стати справді виразником волі народу і демократичних сил. Потрібна остання пір’їнка…
На заключній прес-конференції у залі облради від імені львів’ян я вручив йому кришталеву булаву, супроводжуючи символічний подарунок відповідними побажаннями. Можливо, я надто переоцінюю цей вчинок. Але надалі Леонід Макарович уже був справжнім українським Президентом”, – це уривок з мемуарів Василя Шпіца.
Власне, таким згадують Шпіцера і його товариші. Він не ліз за словом у кишеню, водночас був дипломатичним у важливих питаннях. Його думкою користувалися як прерогативою.
Читайте також: Вшанування предків та відношення до смерті на Галичині. Частина 1
Василь Шпіцер ще раніше дотримувався принципів декомунізації України, зокрема і Львова. Коли мова тільки зайшла про перейменування вулиць він закликав звертатися до історичного минулого.
“Я стою на тому, щоби це все ж таки були історичні назви. Дітей треба змалечку вчити історії. Хай воно відразу не дуже запам’ятається, бо інформації зараз дуже багато, але з часом воно викристалізується і буде так, як має бути”.
Так само, як Шпіцер любив бадмінтон, так ж він мав чітку позицію стосовно прагнення українського народу до європейських цінностей.
“25 років — це дуже мало. Але, з іншого боку, — дуже багато. За цей час виросло нове покоління. І ця молодь вже спромоглася себе показати на Майдані. У Кремлі сподівалися, що вони скоренько розбіжаться. Ні! Ми — сильний народ, просто тривалий час були під страшним гнітом… І молодь тепер вже не віддасть наших здобутків”.
Ще один цікавий приклад наведемо стосовно корупції. Якось, коли Шпіцер вже займав поважну посаду очільника міста до нього завітав гість, який прохав мера допомогтти своєму чаду отримати золоту медаль.
Шпіцер обмежився нейтральними фразами, однак не став допомогати у такій делікатній справі. Минув час, і на своєму робочому місці політик побачи пакет із шампанським, цукерками та грошими… Хабар. Стурбований Шпіцер здогадався чиїх рук ця справа і повідомив добродію, що не допомагав його дитині. Як виявилося згодом, дівчина сама була в силах успішно здати іспити та отримала золоту медаль власними силами.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
