Михайло Брилинський і його дзвони – історія “гучного підприємця”

18:00  |  05.08.2022
Собор Святого Юра

В храмах, школах, музеях та скансенах часто можна зустріти найрізноманіштніші дзвони: вони повідомляли про навалу ворога, початок богослужіння, смерть чи життя. Така роль дзвонів склалася споконвічно, вони служили для привернення уваги. На Львівщині у свій час на дзвонах зробив бізнес український підприємець Михайло Брилинський. Про те як йому це вдалося, і де сьогодні можна побачити роботи автора – читайте в матеріалі.

Станиця українського промислу

Львів, 1907 рік, вулиця Замарстинівська

Львів, 1907 рік, вулиця Замарстинівська

Михайло Брилинський народився у селі Гусаків у 1896 році, тоді воно ще підпорядковувалося Австро-Угорщині і входило до Мостиського повіту. На жаль, світлин Михайла в юності не збереглося, тай загалом є тільки декілька фото, на яких красується вже дорослий чоловік. Відомо, що фах ливарника юнак опанував у Львівській художньо-промисловій школі, яка й досі функціонує. Переєивши всі жахи Першої світової війни чоловік почав працювати із за фахом у одній із польських фірм. Випробувавши власні сили юнак почав замислюватися про власну справу.

Так, у 1922 році він заснував своє підприємство, ливарне виробництво. Воно знаходилось за адресою вул. Святого Михайла, 14 (тепер вулиця Реміснича). Це була єдина у 1920-30 роках українська ливарня дзвонів та художніх виробів у краю, «станиця українського промислу» як її називали у тодішній львівській пресі. Однак, слід зауважити, що на той час власна справа була ризикована, війна от0от завершилася, багато людей ледь зводили кінці з кінцями, однак Михайло не побоявся.

Попит на дзвони створила післявоєнна відбудова, від німецьких авіаударів постраждало чимало святинь та шкіл, де власне й були затребувані дзвони. Справи в ливарні йшли добре настільки, що молодий підприємець виіршив купити земельну ділянку у з будинками по вулиці Замарстинівській номер 41. Окрім цього, чоловік брав приклад з інших купців та власників бізнесу і розміщував за невелику платню сво рекламу в газетах, зокрема в «Життя і знання», «Неділя», «Батьківщина», «Червона калина».

Працювати на фабриці Брилинського вважалося престижним, однак втврапити було важко, загалом на виробництві працювала близько кілька десятків людей. Виготовляли там не тільки дзвони, але й ручки до дверей і вікон, люстри, втім звісно дзвони були найпопулянішими.

Читайте також: Вілла пані Франц – бізнес на гонорстві і шануванні або як жили гіпсові королі

Дзвони у Львові

За декілька років роботи, а саме в період з 1922 року по 1939 рік на фабриці були відлито понад сотню дзвонів, починаючи від невеличких ручних, які використовували вчителі в школах та університетах і закінчуючи гігантськими зразками, як от дзвін “Андрей” вагою 640 кілограм, він встановлений у соборі Святого Юра у 1933 році.

Слава про ливарську майстерню Брилинського вийшла далеко за межі Львівської області, сьогодні його витвори можна побачити у Зарваниці, на Тернопільщині у селах, та на Рівненщині. Забігаючи вперед скажемо, що під час Другої Світової більшість дзовнів була знищена німецькою армією.

Читайте також: Вшанування предків та відношення до смерті на Галичині. Частина 2

Готуючись до війни

Троїцька церква на поштівці 1902 року, Зарваниця

Троїцька церква на поштівці 1902 року, Зарваниця

Сам Брилинський помер 28 червня 1941 року, перед відступом радянської армії, його було заарештовано і розстріляно органами НКВД. Ще довго потім дружина Михайла марно намагалася знайти чоловіка, не вірячи, що він вже вбитий.

«Брилинський Михайло, б. власник ліярні дзвонів у Львові, арештований 25 червня ц. р. органами НКВД, досі не вернувся. Усякі інформації про дану особу проситься ласкаво подати на адресу: Олена Брилинська, Львів, Замарстинівська 41», – такі повідомлення Олена давала на друк місцевій пресі.

За декілька років до війни в 1933 році світ застала економічна криза, Михайло, щоб не лишити без роботи працівників розширив виробництво майстерні. Так, почали виготовляти: хрести, церковні павуки, підсвічники, статуетки, меморіальні дошки, плоскорізьби, кімнатні карнизи, меблеву фурнітуру, будівельні вироби (ручки до дверей та вікон), ужиткові речі, виконувала на замовлення нікелювання, мідювання, точення, полірування та оксидування.

Крім того, виробляли і барельєфи з бронзи, зокрема Маркіяна Шашкевича (ті потім красувалис яна фасадах народних домів Галичини) і Тараса Шевченка.

Читайте також: Йоган Пінзель – галицький скульптор, що створив історію

Знищені здобутки

Музей Маркіяна Шашкевича у селищі Деревня, Львівська область

Музей Маркіяна Шашкевича у селищі Деревня, Львівська область

Олена так і недочекалася свого чоловіка, вже згодом була проінформована про наступне «в связи с началом военных действий… был подвергнут висшей мере наказания». Однак, навіть після смерті Брилинському не дали спокою, вже під час повторної окупації Галичини радянські війська знищили те, що уціліло внаслідок авіаударів.

Так, знівечений був баральєф Шашкевича, зірвані дзвони у Зарваниці. Задля такої “забави” війська рф навіть приволокли трактор, адже важив дзвін близько 617 кілограм. Чим він заважав росіянам – невідомо, та понищено були не лише роботи Брилинського.

Такої ж сумної долі зазанали сотні полотен і скульптур, зокрема деревяні скульптури Йогана Пінзеля – їх розпилювали на дрова. Сьогодні два уцілілі барельєфи знаходяться у музеях Маркіяна Шашкевича у селах Підлисся Золочівського району і Деревня Львівського району

Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм telegram ico, щоб не пропустити нові пости!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: