Війна несе з собою смерть. Під час боїв люди помирають у страху та муках. Це називають виправданими жертвами у боротьбі за щось цінне. Але як назвати звірячі вбивства людей за їхні політичні погляди або просто за те, що опинились не в тому місці, не в той час. Саме це відбулось в соляній шахті урочища Саліни.
Урочище Саліна, соляна шахта, а також меморіал жертвам катувань та розстрілів знаходяться в межах міста Добромиль, Львівської області.
Перше письмове свідчення про поселення ремісників на цьому місці відоме з 1300 року, але існує думка, що перші поселення на цьому місці мають набагато давнішнє датування. Наприклад, один із поміщиків та власників цієї місцевості Іван Щасний Гербурт у 1609 році писав: “Вітаю те достойне воєводство, котрому більше як 400 літ..”.
Ця місцевість багата на поклади солі, поряд проходив торговий шлях із Добромиля на Перемишль, поруч розташовувався дрімучий ліс, який слугував хорошим місцем для полювання та заготівлі дров. Заплавні луки та вершини пагорбів були благодатними місцями для пасовищ, а ставки та річки слугували прекрасними місцями для вилову риби.
Хто були першими поселенцями невідомо, можливо, представники одного із племен Галицької Русі або вихідці із східно руських князівств, які тікали від татаро-монгольського ярма та жорстокості. Однак, історичні джерела свідчать, що на цій місцевості існували староруські звичаї та порядки.
В 1374 році князь Володимир Опольський подарував цю місцевість лицарському роду Гербуртів, якому вона належала аж до 1622 року. Вони збудували замок на Сліпій горі, де і жили.
За майже 250 років під владою Гербуртів, люди жили в злагоді та процвітанні. Поміщики дбали про культуру, розбудову поселень та розвиток господарства. Зокрема, в сусідньому селі Буйов (Боневичі) розвивалась друкарська справа, а в Саліні збудували солеварню. Також було дано дозвіл на вирубку та корчування сусідніх лісів, щоб розбудовувати поселення та розширювати землі для сільського господарства.
В 1566 році місто Добромиль отримало Магдебурське право. Активно розвивались товарно-грошові відносини.
З 1622 року місто переходить у власність роду Конєцпольских, які передають Саліну та інші села по р. Вирва своєму васалу Фредру. Його панування відзначилось гнітом, повстаннями та розправами.
У 1707 році поселення постраждало через Північну війну (між шведами та росіянами).
З 1772 року місто Добромиль і прилегла місцевість підпадає під владу Австрії. Солеваренна промисловість Саліни переходить у власність держави, і її потужності – як промислові, так і складські значно збільшуються. В той же час було збудовано будівлю адміністрації з вежею з годинником, церкву та каплицю. А також будинки для проживання обслуговуючого персоналу та адміністрації. Їх розвалини і сьогодні можна побачити на території меморіального комплексу.
А потім, на початку 20 ст. ця місцевість перейшла під владу радянського союзу та більшовиків, які принесли з собою гори трупів та ріки крові.
Копальня має глибину близько 100 м та 4 шахти. Кожна з них була побудована в різний час. Перша відноситься до 15 – 16 ст., четверту побудували останньою, десь в кінці 19 ст. Вона була названа ім’ям інженера, який її побудував – Коритовського. Вона знаходиться на високому пагорбі, лівіше від центральної алеї, а біля неї декілька ставків, в яких раніше була вода і прориті канали для її подачі до шахт.
Трошки нижче знаходиться друга шахта, ім’я якої невідоме. Біля неї зберіглась будівля котельні, де раніше працювало 3 мотори. Вони необхідні були щоб виробляти електроенергію, помпувати воду, доправляти людей в шахту ліфтом та забирати звідти. А навпроти котельні стоїть будинок, в якому жили мотористи. Перед шахтою були бараки для проживання солевидобувників. Всі ці будівлі австрійських часів.
По праву сторону, на схилі гори стоять залишки будинку головного інженера. Довкола нього був розбитий прекрасний сад. Поряд з будівлею – житлові приміщення для солеварів, а ще далі, в глибині саду помешкання власника копальні.
В 50 метрах від центральної алеї знаходиться шахта №3 ім. Францішка, а в 3-х метрах від неї залишки храму, в якому більшовики у свій час влаштували їдальню. В 100 метрах вище від неї, ймовірно, шахта №1 – ім. Кароля, де були знайдені трупи закатованих та вбитих більшовиками людей.
Діаметр кожної шахти – 2,5 м., глибина – близько 100 м . Всі шахти були з’єднані між собою проходами, а також отворами-колодязями. Вони слугували і вентиляцією і запасними виходами на випадок обвалів. Неподілак від цих колодязів є захоронення з дубовим хрестом. Це на честь 506 тіл людей, яких знайшли в шахті №4 після проходу по селу німців.
Читайте також: Биківнянські могили — як повторюється історія з російськими репресіями
В перші дні Великої Вітчизняної війни (22 червня 1941 — 9 травня 1945), коли більшовики відступали з території Галичини, почали ходити чутки про те, що вони ловлять та відстрілюють людей.
Зокрема, 23 червня в Нижанковичах зникло троє молодих хлопців, а через 2 дні їх закривавлені розстріляні тіла зі зв’язаними телефонним дротом руками, були знайдені біля села Трушевичі, за 8 км до Саліни. На зап’ястях одного із хлопців було видно, що дроти вп’ялись в шкіру аж до крові, що свідчить про те, що поки він був живий дуже пручався. Тоді ж забрали і голову Нижанковицької селищної Ради і повезли в сторону Добромиля. Судячи з усього, його тіло також знайшло останній притулок у шахті. Того ж дня, біля мосту в Підмостичах також було знайдено 2 трупи невідомих осіб.
Того ж таки 25 червня жителі Нижанковичів побачили колону із в’язнів Перемишльської в’язниці, яка розтягнулась на 700-800 м. Їх вели під конвоєм в сторону Добромиля. Коли в’язні запитували куди їх ведуть, кати відповідали, що в шахту, на роботу.
Судячи з усього, ця звірська акція була хоч і поспіхом, але спланована. За день до страт всіх працівників звільнили з роботи, а шахту закрили для відвідування. В’язні, яких вели на страту переважно були політичними в’язнями. Серед них були як чоловіки, так і жінки. Що ще страшніше, в шахті були тіла дітей.
Біля шахт, з обох сторін НКВДисти поставили 2 кулемета, а також самі співробітники спецслужби стояли по обидва боки, утворюючи таким чином коридор, коридор смерті.
Вони відсіювали чоловіків, жінок та навіть дітей. Чоловіків переважно розстрілювали, але на тілах знайшли також сліди від ударів по голові тупими та гострими предметами. Жінок відправляли до костелу, де над ними знущались та били, а потім живими, чи мертвими волокли до шахти і скидували у прірву.
Чи варто говорити який крик та стогін стояв там…Коли шахта була забита тілами до верху, її накрили, а самі кати втекли. Люди, які жили поряд з жахом спостерігали за тим, що відбувалось. Коли НКВДисти пішли, в шахті знайшли близько 3500 тіл.
Сьогодні там знаходиться меморіал пам’яті невинних жертв розстрілів та катувань. Його можна відвідати, щоб вшанувати пам’ять померлих.
Куптій Дарина
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
