Зима завжди дарує особливий настрій, а найбільше її люблять за Новий рік і Різдво. У цей час люди прикрашають свої оселі, встановлюють ялинки, обмінюються подарунками, збираються у вертепи, співають колядки й насолоджуються ароматним глінтвейном біля головної міської ялинки. А як святкували зимові свята у Львові 50 чи навіть 100 років тому? Давайте дізнаємось.
1 січня як офіційний початок Нового року з’явився у письмових джерелах лише в XVI столітті, разом із поширенням протестантства в Європі. Після закріплення євангелізму в Німеччині, Скандинавії, Нідерландах і Швейцарії Новий рік на цих територіях почали святкувати 1 січня, а ялинка стала невід’ємним атрибутом зимових свят. Згодом, після тривалих конфліктів із реформаторами, католицькі країни також перейняли цю традицію. У 1582 році Папа Григорій XIII видав указ про введення нового календаря, що затвердив 1 січня як початок року не тільки для католиків, а й поступово для православних.
Львів, заснований у XIII столітті, на той час дотримувався православних традицій, тож Новий рік святкували 1 березня. З приєднанням до Польщі офіційна дата змінилася на 1 вересня, і лише з 1582 року католики почали святкувати Новий рік 1 січня. Українці Галичини, прийнявши унію в 1700 році, перейшли на греко-католицький календар, за яким Різдво припадало на 7 січня, а Новий рік – на 14 січня.
У 1772 році після приєднання Галичини до Австрійської імперії звичай прикрашати ялинку поступово став популярним. У 1780–1781 роках імператор Йозеф II видав патент віротерпимості, що зрівняв у правах усі християнські конфесії та надав деякі свободи іудеям. У 1817 році імператор Франц II наказав встановити ялинку в палаці на честь дня народження принцеси, і ця традиція поширилася по всій імперії.
У XIX столітті революційні рухи, що розпочались в Європі, згодом поступилися наполеонівським війнам. Після поразки Наполеона традиція прикрашати ялинку остаточно закріпилася у святкуванні Різдва й Нового року в країнах, що пережили французьке вторгнення.
Прикрашати ялинки у Львові почали ще у 19 столітті, і це робили переважно на Різдво. Тодішні мешканці міста виготовляли прикраси власноруч: із соломи, яблук, горіхів або кольорового паперу, а іноді навіть із газет. Популярними були також цукерки, пряники та свічки, які розміщували на гілках. Окрім ялинки, українці на Різдво традиційно ставили дідуха – символ родинного тепла та затишку.
Святкову ялинку прикрашали всією родиною, використовуючи яблука, позолочені й посріблені горіхи, тістечка у формі звірят, цукерки, а також “сніг” із вати та інші декорації. У будинку розвішували паперові прикраси: кошички з горіхами всередині, ланцюжки з паперових кілець і соломи, паперові сердечка та павучки.
На Святвечір за одним столом збиралася вся родина. Меню включало лише пісні страви: грибну зупу, зупу з квасолею, капусту з горохом, вареники з різними начинками – сиром, капустою, сливами чи яблуками. Господині пекли багато дрібної випічки, серед якої був обов’язковий штрудель, і подавали традиційний узвар із сухофруктів.
Під час російської окупації 1914–1915 років багато традицій святкування у Львові було занедбано, незалежно від віросповідання мешканців. Ялинку та святкування Нового року заборонили, оскільки вони суперечили правилам Російської православної церкви. Різдво Христове 25 грудня дозволяли відзначати лише за суворими регламентами, скорочуючи тривалість свят.
Після трагічного погрому євреїв 27 вересня 1914 року, вчиненого російськими козаками, публічне святкування Хануки ( що до того теж було правилом) майже зникло. Натомість Різдво 7–9 січня та Новий рік 14 січня супроводжувалися пишними урочистостями. З відновленням влади Австро-Угорщини традиції довоєнного періоду поступово повернулися.
Під час німецької окупації у 1941-1943 роках відзначення Хануки серед євреїв звелося до меж гетто, тоді як українці та поляки продовжували святкувати свої релігійні й зимові свята у звичних датах. Голокост, масова евакуація німецьких поселенців у 1943 році, частковий виїзд українців і поляків на Захід та депортації на Схід значно скоротили кількість корінних львів’ян.
Після приходу Совітів Новий рік у Львові почали святкувати в ідеологічному дусі радянського режиму. За однією з версій, святкування Нового року 1 січня ввели у Радянському Союзі в 1918 році як противагу царським традиціям, за іншою – у 1938 році. Традиційних Святого Миколая та Санта Клауса було заборонено, а натомість з’явилися радянські персонажі – Дід Мороз і Снігуронька.
Дід Мороз і Снігуронька не з’являлися у святкуваннях міжвоєнного періоду. Ці персонажі – радянський винахід, створений як альтернатива Святому Миколаю. Радянська влада прагнула витіснити релігійні й національні традиції, замінивши їх атеїстичними символами. Утім, галичани не відмовлялися від свого: діти отримували подарунки від Святого Миколая вдома, а ще один, зазвичай набір цукерок, – під час новорічних свят у школі. У 1939 та 1940 роках це ще не набуло широкої практики, а більше розповсюдилось вже у повоєнні часи.
Колядувати довгий час було заборонено. Це сьогодні неможливо нині уявити Різдво у Львові без колядників та вертепів. Однак дуже сумним вертеп видався у 1972 році. Тоді у Львові різдвяна коляда для багатьох українських інтелігентів завершилась арештом. Кадебісти арештували 19 людей. Серед них були Василь Стус, Іван Світличний, В’ячеслав Чорновіл, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура, Євген Сверстюк та інші шістдесятники.
Вертеп, організований тоді Оленою Антонів, був викликом шістдесятників комуністичній владі, яка нищила українські традиції, забороняла релігійні свята, нав’язувала атеїзм. Коштами, зібраними від коляди, планували допомогти політв’язням і випуску «Українського вісника», що його видавав Чорновіл. Але традиція повернулася у 1989 році. Збиралися у вертепи представники інтелігенції. Саме з тих часів почалось відродження старих традицій відзначати Різдво та Новий Рік. Але все ж радянські часи не пройшли просто так. Разом з старими звичаями призвичаїлись і звички та герої радянських часів.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
