Здавалось ніби, де Швеція, а де Львів? Але це таки сталось далекого від нас 1704 року. Саме тоді під час Північної війни, де Швеція воювала проти коаліції Саксонії, Польщі та Росії. Втім, коаліція була доволі умовною, в Польщі як завжди почалась фактично громадянська війна, заручником якої зокрема стали Львів та його мешканці.
Московський цар Петро I разом із Данією та Саксонією, скориставшись молодим віком шведського короля Карла XII, оголосив війну Швеції. Союзники розпочали наступ на Гольштейн-Готторпське герцогство, шведську Лівонію та Інгерманландію. Проте шведська армія успішно відбила напад і перейшла у контрнаступ, вторгнувшись на територію Речі Посполитої.
Шведи стрімко пройшли землями Речі Посполитої, взявши під контроль Варшаву та Краків. Обкладені великою контрибуцією міста приносили Швеції та її воїнам значні багатства, які відправлялися на батьківщину у вигляді грошових зборів і коштовностей.
Військові невдачі зробили ситуацію в Речі Посполитій доволі нестабільною. Хоча король Август II Сильний разом із частиною магнатів протистояв Швеції, серйозна частина шляхти почала підтримувати Карла XII. Коли 1701 році шведи захопили Варшаву та низку інших міст, спротив діючому королю почав тільки зростати. 14 січня 1704 року польський сейм позбавив Августа II трону, проголосивши королем Станіслава Лещинського.
Натомість Август II, покладаючись на допомогу Саксонії та Московії, проголосив Лещинського самозванцем і відступив із залишками війська в бік Львова. До Львова також прямувало московське військо чисельністю близько 10 тисяч осіб, включно з трьома тисячами українських козаків під командуванням князя Дмитра Голіцина.
Московське військо було зустрінуте в Львові з великою помпою та фанфарами (як, мабуть, ніколи потім). Але надовго вони у Львові не затримались, бо свою ставку король Август тримав у Сокалі. Саме там і збирались всі війська. Разом з московськими військами з Львова пішов майже весь гарнізон, що спричинило неабияку паніку в місті.
Гарнізон склали ті, хто залишився, а саме загони новобранців, не надто добре озброєні й підготовлені. Щоправда, вони отримали підкріплення у вигляді угорської професійної піхоти – куруців, а також кількох підрозділів піхоти та роти добровольців із п’ятдесяти бійців під командуванням полковника Беренса. На момент облоги Львова шведськими військами у гарнізоні міста налічувалося близько 300 солдатів. Комендант Галецький зустрівся з Августом II, який запевнив його, що найближчим часом до міста прибуде підкріплення – понад 6000 вояків, зокрема 2000 козаків.
20 серпня 1704 року до Львова прибув шведський офіцер із листом-ультиматумом від генерал-лейтенанта Магнуса Стенбока. У листі місту пропонувалося щотижня протягом 2,5 місяців постачати шведському війську тисячу бочок пива та три тисячі бочок борошна. У разі відмови Львів очікували штурм і пограбування. Варто зазначити, що на той час Львів був одним із найбагатших міст Речі Посполитої.
Наступного дня, 21 серпня, у місті відбулися збори магістрату. Частина чиновників пропонувала здатися і спробувати домовитися про зменшення вимог. Проте комендант Галецький рішуче поставив крапку в обговореннях, розірвавши ультиматум. Він вірив, що Львів зможе витримати облогу, як це вже було раніше, і розраховував на допомогу, обіцяну Августом II.
Дізнавшись про дії Галецького, шведський король вирішив штурмувати Львів. Для цього він виділив три полки драгунів під командуванням полковників Красова, Бухвальда та Дюкера – загалом понад 1400 бійців – і вирушив у напрямку міста без артилерії.
Шведський король Карл XII був добре відомий своєю відчайдушністю на полі бою. Неодноразово він з’являвся у самому вирі битви. Не була виключенням і львівська облога. Побачивши під стінами Високого Замку значний загін шведських солдатів, оборонці Львова дійшли висновку, що серед них можуть перебувати високопосадові командири, а можливо, й сам король Карл XII. Львівські артилеристи, знані своєю майстерністю, почали обстріл із Королівського белюарду, розташованого на місці нинішнього обласного архіву на вулиці Підвальній. Відстань між цим місцем і Високим Замком становить близько півтора кілометра.
Одна зі снарядів влучила у мур замку, під яким стояли шведи, і уламок цегли збив капелюха з голови короля. Карл залишався незворушним – жоден рух чи вираз обличчя не видавали його емоцій. Попри наполегливі прохання та навіть благання оточення залишити небезпечне місце, він не відступив ані на крок.
Інший постріл убив офіцера, який стояв поруч із монархом, а ще одне ядро впало просто біля його ніг. Проте Карл XII залишався абсолютно спокійним, зосереджено вдивляючись у міські укріплення, продумуючи план майбутнього штурму.
Генеральний штурм Львова було призначено на 6 вересня. План шведів передбачав захоплення монастиря Кармелітів босих, який вони збиралися використати як плацдарм для атаки на Порохову вежу, Белюардик і Босацьку хвіртку. У той час як шведське військо всю ніч готувалося до вирішального бою, гарнізон міста перебував у спокої.
Вранці близько 400 драгунів під командуванням самого короля Карла XII підійшли до обнесеного кам’яним муром монастиря. Усередині знаходилося понад 200 захисників, але з початком атаки шведів вони розбіглися. Драгуни вбили поручника, відповідального за оборону монастиря, а втрати серед польських захисників склали близько 20 осіб. Шведи, своєю чергою, не зазнали жодних втрат.
Після цього шведські війська захопили Порохову вежу, Белюардик і Босацьку хвіртку, просунулися вулицею Руською до ратуші, де захопили Галицьку і Краківську брами. З’єднавшись біля Єзуїтської хвіртки з іншим підрозділом, вони спільно атакували монастир Бернардинів. У приміщенні Єзуїтської колегії шведи полонили коменданта міста Галецького.
Розпочався масштабний грабіж міста. Особливо постраждали аптекарі, вірменська громада та місцеві крамарі. Тим часом міські радники, зібравшись у ратуші, переклали всю провину за втрату міста на Галецького. Містяни шляхом підкупу зуміли зменшити розмір контрибуції до прийнятного.
Втім, шведи все одно не змогли добре скористатись плодами своєї перемоги. Наприклад, вони захопили у Львові більше сотні гармат – але так і не змогли їх вивезти. Так само сталось і з багатствами та іншими трофеями. Гармати зрештою просто підірвали, щоб вони не змогли знов повернутись до своїх власників.
Шведські війська захопили кількох заручників, серед яких були відомий полковник і інженер Беренс, воєвода Галецький, а також шість представників грецької громади. Останніх утримували як гарантію виплати боргу в розмірі тридцяти тисяч талерів, що їх мала сплатити громада. Шведи також планували взяти в полон бургомістра Вільчека, але він зміг відкупитися, заплативши генерал-лейтенанту Стенбоку п’ятдесят золотих червінців. Втім, довго під шведською владою Львів не перебував, але це вже зовсім інша історія, як і крах Карла XII під іншим українським містом – Полтавою.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
