Вірменська громада у Львові з’явилась дуже давно. Серед багатьох різних націй вірменська діаспора завжди виділялась, і вважала себе одними з засновників Львова. І от якось це призвело до того, що між католицькою та вірменською громадою спалахнула суперечка, яка дійшла аж до двох польських королів.
У різні часи відбулося кілька хвиль переселення вірмен до України. Наймасштабнішою стала еміграція середини XIII століття, спричинена завоюванням їхньої батьківщини монголо-татарами. Наступними значущими подіями, які змусили вірмен шукати притулок у Львові, були занепад Кілікійського вірменського царства в 1375 році, падіння Константинополя в 1453 році, захоплення турками Кафи (нинішньої Феодосії) у 1475 році, а також релігійні переслідування в Молдові в 1551–1570 роках. Згідно зі старовинними обліковими книгами, у 1417 році серед 1280 мешканців Львова майже третину, а саме 337 осіб, складали вірмени.
Ще за часів короля Данила вірмени почали оселятися в районі Підзамча. Їхня присутність у стародавньому українському Львові легко простежується завдяки трьом старовинним храмам, які стояли тут до кінця XVIII століття, але були знесені за наказом австрійської влади.
На теперішній вулиці Дмитра Детька розташовувалася церква Святого Хреста, неподалік монастиря Святого Онуфрія на вулиці Богдана Хмельницького знаходилася церква Святої Анни з монастирем, а на перетині сучасних вулиць Замкової і Татарської, над залізницею, височіла церква Святого Якова. Частина вірменських земель пролягала вздовж річки Полтви між площею Святого Теодора і монастирем Місіонерів (теперішній юридичний факультет Університету внутрішніх справ на Замарстинівській).
Історія львівських вірмен, їхній духовний і культурний спадок є невід’ємною частиною багатогранної атмосфери міста. Це справжній скарб, який належить усім львів’янам і приваблює шанувальників східної автентики та європейських культурних надбань. Львівські вірмени, перебуваючи на перехресті східних і західних цивілізаційних впливів, створили унікальний Львів – місто, де співіснували різні етноси і культури. У цьому багатонаціональному середовищі формувалися не лише економічна і міська міць, але й традиції толерантності та поваги до інших культур, хоча так було далеко не завжди, як ви дізнаєтесь далі.
Літо 1578 року. Король Речі Посполитої Стефан Баторій (1576–1586), який нещодавно зійшов на трон, перебував у Львові. У цьому славетному місті, розташованому на трьох пагорбах, йому довелося розглядати суперечку між двома найбагатшими й найвпливовішими громадами – вірменською та католицькою. Конфлікти між цими спільнотами були характерною рисою багатонаціонального життя стародавнього Львова. Вони періодично згасали і знову спалахували, особливо коли вірменська громада намагалася домогтися рівності у правах і привілеях із католиками, зокрема у сфері торгівлі та оподаткування.
Судовий процес тривав між обома сторонами. Католики наголошували на релігійних та мовних відмінностях вірмен, використовуючи це як підставу назвати їх чужинцями. На думку католицької громади, чужаки не могли претендувати на громадянство Львова і відповідно на всі права та привілеї, які воно передбачало.
Вірмени, однак, не поступалися. Вони наполягали на тому, що їхні предки були запрошені до Львова самим королем Данилом та його сином Левом. Вони підкреслювали, що заселяли місто разом з іншими народами, які вважалися корінними, і брали активну участь у його становленні. Таким чином, їх не можна було вважати чужинцями – навпаки, вони були співзасновниками Львова. Вірменська громада стверджувала, що їхнє право на рівноправність є справедливим і обґрунтованим.
Ці аргументи здалися королю Стефану Баторію та його радникам переконливішими. У результаті монарх став на бік вірменської громади, визнавши їхні претензії на рівні права і привілеї справедливими. Стефан Баторій ухвалив привілей, який зрівняв вірменську громаду Львова в правах із католиками. Завдяки цьому вони отримали право вільно займатися торгівлею сукном і алкоголем, розширили можливості в ремісництві та позбулися дискримінації у сплаті податків. Цей привілей діяв понад два десятиліття.
Однак ставлення католицької спільноти до вірмен, як і до русинів чи юдеїв, залишалося ворожим. Їх не визнавали повноцінними громадянами Львова, називали єретиками, схизматиками та невірними. Управлінський орган міста – магістрат – складався виключно з католиків. Архітектура давнього Львова відображала цей поділ: чотири квартали міста були розділені між громадами, кожна з яких жила за власними законами, немов у міні-державі. Некатоликам було заборонено торгувати окремими товарами, а таких обмежень існувало чимало. Католики пильно контролювали дотримання цих правил.
Після поразки в судовій справі з вірменами, католицька громада не змирилася з рішенням. Наприкінці XVI століття вони звернулися до нового короля Речі Посполитої – Сигізмунда III, відомого своїми симпатіями до католицизму. Спочатку спроби католиків скасувати привілей Баторія наштовхнулися на опір: вони зіткнулися з кількома зустрічними позовами. Проте, згодом їм вдалося змінити хід подій. Католики почали стверджувати, що вірмени нібито разом із військами Данила та Лева, а також татарами, нападали на Польське Королівство. Хоча жодних історичних доказів цієї гіпотези немає, це стало підставою для перегляду рішення. У результаті король Сигізмунд III підписав укази, які скасували привілеї, надані вірменам, і повернули їх до стану нерівності, що існував до 1578 року. Хоча були і деякі пом’якшення.
Після отримання привілею вірмени здобули можливість займатися торгівлею нарівні з католиками, проте з низкою обмежень. Вони могли орендувати лише два суконні крами, продавати дорогі тканини виключно вроздріб, а дешеві, які користувалися найбільшим попитом, лише оптом. Для торгівлі угорськими та волоськими винами вірменські старші мали визначити два будинки. Мед дозволялося виготовляти та продавати лише у трьох спеціально відведених будинках, а пиво – у чотирьох.
Привілей також обмежував кількість вірменських ремісників, які могли офіційно працювати в місті. Вірменам дозволялося відкрити по дві майстерні для кравців, шевців і кушнірів, а також одну майстерню для малярів. Усі ці ремісники підпорядковувалися міським цехам і працювали під їхньою юрисдикцією. Окремим пунктом привілею визначалися 73 будинки, які могли перебувати у власності вірмен на території міста, без урахування сакральних споруд.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
