Нещодавно ми вже розповідали, як до захопленого росіянами Львова приїжджав сам російський імператор. Як пам’ятаємо, місто йому сподобалось, хоча він бачив хіба архітектуру та картинку, створену для нього його чиновниками та охоронцями. А сьогодні ми розкажемо про те, як росіянам довелось надовго попрощатись з нашим містом як зі своєю територією.
Карпатська операція російських військ на Південно-Західному фронті – вторгнення на територію Угорщини – викликала серйозні побоювання у німецького командування. Це загрожувало повним розпадом країни, отже, втратою союзника. Такого Німеччина припустити не могла. Австрійська армія навіть за підтримки німецьких корпусів не могла самостійно впоратися з російськими військами. І в квітні 1915 року німецьке командування затвердило план прориву російського фронту в Галичині з метою відрізати війська, що перебувають в Угорщині, і тим самим врятувати Угорщину від повного захоплення.
Е. фон Фалькенгайн, начальник Генерального штабу Німеччини, вибрав для прориву 35-кілометрову ділянку між Верхньою Віслою та підніжжям Бескидського хребта в районі Горлиці – Тарнов. Здійснювати операцію мала 11-та німецька армія під командуванням А. Фон Макензена за підтримки двох австрійських армій. Армія Макензена була чудово підготовлена і мала велику артилерійську міць: 143 батареї, з них 40 важких батарей, міномети і велику кількість боєприпасів. Російські війська такої міццю не мали, більше того, їм було наказано берегти кожен постріл через критичний їх дефіцит.
Операція трималася у суворій таємниці, навіть від самих німецьких солдатів. Тим не менш, відомості про підготовку удару в Галичині до російського командування доходили. Однак, ні М. І. Іванов, головнокомандувач Південно-Західного фронту, ні великий князь Микола Миколайович, верховний головнокомандувач, значення їм не надали. Хоча Південно-Західний фронт знаходився не в кращому становищі: він був розтягнутий на 600 км, частина військ знаходилася глибоко в Карпатах і не могла у разі швидкого повернення на позиції, артилерія сильно поступалася німецькій.
У наміченому місці прориву перебували корпуси 3-ї російської армії під командуванням генерала Р. Д. Радко-Дмитрієва. Атака розпочалася 2 травня о 10 годині ранку відразу на всій ділянці. Їй передувала потужна артилерійська підготовка, внаслідок якої було зруйновано і так слабкі зміцнення російських позицій. Першого ж дня була захоплена перша лінія укріплень (всього їх було три). У наступні дні, незважаючи на завзятий опір росіян та спроби контратакувати, австро-німецьким військам вдалося поглибити прорив до 40 км.
До 15 травня російські армії зайняли позицію: на нар. Сан – 3-я армія, на нар. Дністер – 9-а та 11-а армії, 8-а армія між Саном і Дністром, 4-а – на р. Висла. Але вже через тиждень їм довелося залишити і цю останню оборонну позицію. Макензен, зробивши удар на ділянці між Ярославом та Перемишлем, зайняв правий берег р. Сан, взявши 3 червня Перемишль та відкинувши російські війська за річку. 8-а армія А.А. Брусилова поступово відходила за Дністер, 9-а на Тисменицю. Далі росіянам залишалося рухатись лише до власних кордонів.
24 травня Італія оголосила війну Австро-Угорщині. Макензену довелося призупинити наступ. Австрійці хотіли перекинути свої сили на італійський кордон, а боротьбу з росіянами залишити німцям. Фалькенгайн ж не хотів зав’язнути на російському фронті надовго, проте можливість завдати Росії остаточного удару, з’єднавшись з арміями П. фон Гінденбурга, головнокомандувача на Східному фронті, і взявши російські армії у Польщі в кільце, перемогла. З середини червня Макензен знову почав наступ.
19 червня “Городоцька оборонна лінія” була остаточно прорвана. Російські війська відступили на тимчасові позиції, основу яких становив оборонний комплекс навколо Львова. Ця система укріплень утворювала кільце фортифікаційних споруд, призначених для кругового захисту міста. Форти були зведені з різних матеріалів: бетонно-цегляні та дерев’яно-земляні. З північно-західного і західного напрямків Львів захищали форт “Брюховичі” (Лиса гора, висота 348 м), форт “Рясна” (висота 320 м) і форт “Скнилів” (висота 322 м). На південному напрямку оборона спиралася на русла річок Щирка і Ставчанка.
20 червня війська генерала Бьома Ермолі разом із правим крилом армії Макензена здійснили оточення Львова з трьох сторін. На світанку 21 червня розпочався інтенсивний артилерійський обстріл львівських фортифікацій. Праве крило 11-ї армії та “Бескидський корпус” відтіснили російські війська до Зашкова. Сили на схід від Жовкви і Рави-Руської посилили наступальний тиск, що створило загрозу для російської армії у Львові бути відрізаною від північних і північно-східних шляхів комунікації.
22 червня австро-угорські XIX і IV корпуси, які входили до складу 2-ї армії генерала Бьома Ермолі, почали штурм оборонних споруд навколо Львова. О 4:00 ранку полки ляндверу № 1 і № 24 (XIX корпус) захопили форт “Рясна”, о 9:00 угорські підрозділи піхотного полку № 34 опанували форт “Брюховичі”, а о 10:30 форт “Скнилів” був узятий штурмом 29-ю піхотною дивізією з Богемії.
У результаті, Львів був звільнений силами німецького “Бескидського корпусу” з півночі та завдяки фронтальному наступу австро-угорських IV і XIX корпусів.
Близько полудня до Львова по сучасній вулиці Тараса Шевченка (тоді – Янівська) увійшов патруль 13-го гусарського полку, а по вулиці Городоцькій – воїни 5-го уланського полку ляндверу. За ними прибули підрозділи 42-го піхотного полку, а також 1-го і 25-го піхотних полків ляндверу та 34-го піхотного полку. О 14:00 до Львова урочисто в’їхав генерал Бьом Ермолі, командувач 2-ї австро-угорської армії, разом зі своїм штабом. Переможців радо зустрічали львів’яни, які святкували звільнення від російської окупації.
Згідно з повідомленнями преси того часу, звістка про звільнення Львова від російських військ викликала великий резонанс у країнах Центрального блоку. Радісні настрої переросли в масові патріотичні акції в Австро-Угорщині, Німеччині та їх союзниці – Османській імперії. Урочистості відбулися в Соборі святого Стефана у Відні, а також у Берліні, Мюнхені, Стамбулі та Кракові. Цей тріумф мав вагоме політичне значення, оскільки з-під окупації було визволено один із ключових адміністративних центрів – столицю коронного краю Галичини та Лодомерії, місто Львів.
Хоча війна між Австро-Угорщиною та Росією тривала, повернення Львова стало знаковим завершенням одного з найважчих періодів Першої світової війни. Наступ, який розпочався під Горлицями, не зупинився навіть після визволення міста і продовжувався до кінця серпня 1915 року. Внаслідок цього австро-німецькі війська досягли лінії річок Західний Буг і Золота Липа. Військові дії із перемінним успіхом триватимуть ще майже три роки. Російська армія неодноразово намагатиметься прорватися до Львова, однак повторити його захоплення їй більше не вдасться. Наступного разу непрохані гості з Москви і тоді вже (або ще?) Лєнінграда заволодіють Львовом у 1939 році.