З давніх часів росіяни вважають Україну своєю, це зовсім не секрет. Але багато їто думає, що їх посягання зачіпають лише Лівобережжя, у крайньому випадку – територію до Волині, і не далі. Але насправді в часи «вальсов Шуберта і французскіх булок» росіяни вважали і Львів своєю територією, так написав сам імператор Микола ІІ, який відомий перш за все тим, що дуже погано закінчив.
Весна 1915 року і пасхальні свята підняли настрій у російській армії. Вона на той час ще наступала і тому і солдати, і офіцери, і навіть генерали святкуючи Великдень, мали дуже гарні відчуття. На радість великодніх днів додавалася і надія на швидке успішне закінчення війни.
Нещодавно – за два тижні до Великодня, упав Перемишль, який вважався австрійцями неприступною твердинею. У Ставці очікували, що невдовзі вдасться прорватися з Карпатських гір на Угорську рівнину, звідки відкриється дорога на Відень – отже, і до перемоги, і до кінця війни. Цьому передбачуваному наступу і передувала поїздка до Львова та Перемишля імператора Миколи II.
Вона була вже сьомою по рахунку його поїздкою в діючу армію, але, ймовірно, найнебезпечнішою з них: адже мали відвідати нещодавно завойовані міста, в яких напевно залишалися люди, ворожі російському цареві. Як згадував згодом Олександр Іванович Спиридович, який на той час відав царською охороною, подібний план вразив його: «Як, Государ поїде до Львова? У місто, щойно зайняте у ворога, де ми нічого не знаємо. Як можна так ризикувати? Та ще й під час війни. Адже це божевілля».
Проти цієї поїздки був і верховний головнокомандувач, великий князь Микола Миколайович, побоюючись замаху на імператора. Лунали голоси про передчасність поїздки, оскільки Галичина ще не була твердо закріплена за Росією. Не радив імператору їхати до Галичини та Григорія Распутіна. Воля царя була, однак, непохитною і Спиридовичу нічого не залишалося, як терміново самому вирушати до столиці Східної Галичини.
Тут він представився військовому генерал-губернатору генералу графу Бобринському і повідомив йому про майбутній царський візит. Ця звістка застала генерал-губернатора зненацька: адже зовсім недавно цар казав йому, що він не приїде до Львова цього року і губернатор не мав навіть парадної форми для такого випадку.
Але Спиридовича непокоїло інше: загін охорони, взятий ним зі Ставки, дуже малий і може не впоратися зі своїм завданням. Звісно, на вулицях буде виставлено ряди солдатів, але й на них не можна покладати особливих надій. «Всі ці шпалери військ шляхом проїзду лише гарна декорація, оскільки, побачивши царя, солдати будуть у такому захопленому екстазі, будуть настільки поглинені спогляданням царя, що, при нешироких вулицях, при нестачі поліції та охорони позаду військ, у натовпі, енергійний злочинець завжди зможе кинутися через стрій у напрямку царського екіпажу», – міркував царський бодігард.
Нарешті, вихід було знайдено: генерал Веселаго, начальник гарнізону, погодився надати у розпорядження Спиридовича п’ятсот унтер-офіцерів, які мали під керівництвом жандармських офіцерів забезпечувати охорону імператора. Цими заходами, мабуть, не обмежилися: дуже багато неблагонадійних жителів Львова було заарештовано і звільнено лише після від’їзду монарха. Окрім заходів безпеки, це мало і політичну мету.
Адже «неблагонадійні» львів’яни могли влаштувати якщо навіть не теракт, то якусь політичну акцію чи маніфестацію. А допустити цього перед очима імператора ніяк не можна було, адже все місцеве начальство дуже переживало за свої посади та погони. І якщо б государ-імператор побачив десь українських демонстрантів, то скоріш за все, з самими демонстрантами нічого б не сталось (адже Микола ІІ скоріш за все зробив би вигляд, що він в міру демократичний), на відміну від генерал-губернатора, який дозволив цьому статись.
22 квітня 1915 року відбувся візит царя до Львова. Ранком він прибув поїздом до міста Броди, де ознайомився зі звітом про військову ситуацію і поснідав. Опівдні, разом із начальником Генерального штабу Ніколаєм Янушкевичем, вирушив автомобілем до Львова, роблячи зупинки біля братських могил загиблих солдатів.
О 17:00 імператор прибув до Львова, де його зустрів генерал-губернатор Георгій Бобрінський. Як заведено під час таких візитів, на вулицях зібрався натовп людей, які вигукували “ура”, а також були присутні військові оркестри та російські солдати. Спершу Микола ІІ відвідав гарнізонну церкву на Клепарові, де архієпископ Євлогій провів службу. Далі імператор вирушив до військового шпиталю, що розташовувався в будівлі Академічної гімназії. Там працювала велика княгиня Ольга Олександрівна як сестра милосердя.
О 20:00 кортеж із 16 автомобілів прибув до будинку намісництва. Тут на імператора чекав натовп, який радо вітав його вигуками. З балкона Микола ІІ виголосив коротку промову: «Дякую за теплий прийом. Нехай живе єдина, сильна, неподільна Русь. Ура!» Після цього відбувся святковий обід за участю представників цивільної та військової влади. По місту Микола ІІ переміщався на автомобілі, прикрашеному значком зі свастикою. Про це російські джерела пишуть мало, а якщо і пишуть, то замінюють слово «свастика» на інші визначення, наприклад «гамматичний хрест».
Наступного дня імператор вирушив до Перемишля, а дорогою назад зупинився у Львові, де провів ніч, відвідавши перед цим Високий Замок. Після його візиту в пресі час від часу з’являлися повідомлення про грошову допомогу, яку цар пожертвував для міста через благодійні фонди.
У різноманітних російських джерелах можна знайти відомості про те, що галичани виказали російському царю дуже теплий прийом. Звісно, в тих умовах інакше і бути не могло. Всіх неблагонадійних було заарештовано або виселено, а інших – попереджено про недопустимість будь-яких проявів непокори чи проукраїнських ідей. Саме тому було створено показову картинку «російського патріотизму». Зокрема, всюди виішувались російські прапори, всі назви змінювались на російські, навіть було введено заборону на продаж алкоголю.
Сам же імператор записав в своєму щоденнику таке: «Дуже красиве місто, що трішки нагадує Варшаву, прірва садів і пам’ятників, повне військ і російських людей».
Втім, довго Львову російським бути не довелося. Невдовзі розпочався наступ німецьких військ, внаслідок якого Галичину росіянам довелось повністю залишити. І хоча у 1916 році їх власний наступ відкинув австрійців, які на той час не змогли втримати фронт, вдруге російському імператору побувати у Львові не довелося.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
