Фоторепортаж зі Львова часів Першої світової війни: унікальні світлини 1914-1915 років

Львів не вперше переносить тяжкі воєнні часи. У період Першої світової війни місто мужньо зустріло нестатки, руйнування та випробування. Фоторепортаж із найтяжчих років 20 століття покаже, як жив Львів у період війни. Фотографії взято з альбому «Львів на фотографії» Ірини Петрівни Котлобулатової.

Роковий постріл

Перша світова війна почалася у світі, де не один місяць загострювалася політична обстановка. Світовий конфлікт дозрів у дипломатичних колах Антанти та Центральних держав і тепер був потрібний лише найменший привід, щоб розв’язати повномасштабну війну.

28 червня 1914 року ерцгерцога Австро-Угорщини Франца Фердинанда вбив сербський націоналіст Гаврила Принцип. Фатальний постріл спричинив ланцюг подій, які забрали мільйони життів і переділили світ.

Львівський ГУР

1 серпня 1914 року три українські партії Галичини (національно-демократична, радикальна та соціально-демократична) заснували у Львові між-партійну організацію — Головну Українську Раду (ГУР), завданням якої було спрямовувати загальноукраїнські політичні акції під час війни.

3 серпня на будинках міста й в українських журналах з’явився її перший маніфест. Ось якого майбутнього для України хотіла ця організація:
«Український народе! Надходить важна історична хвиля. Важиться доля держав і народів.

Буря війни суне на Європу і ніщо її не спинить. Український народ належить до тих народів, на які війна і її наслідки наляжуть найбільше.

В таку хвилю народ, що хоче жити, мусить мати одну думку й одну волю і ту свою волю перемінити в діло, яке заважило би в історії держав і народів. І коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоб ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли марно, щоби кров батьків принесла добро дітям.

Ненаситність царської імперії загрожує нашому національному життю. Історичний ворог України не може спокійно дивитися, що не вся Україна в його руках. Перемога Росії мала би принести українському народові австро-угорської монархії те саме ярмо, в якім стогне 30 мільйонів українського народу в російській імперії.

І тому дорога наша ясна. Теперішня хвиля кличе український народ стати однодушно проти царської імперії, при тій державі, в якій українське національне життя знайшло свободу розвитку.

Перемога австро-угорської монархії буде нашою перемогою. І чим більша буде поразка Росії, тим швидше виб’є година визволення України. Нехай цей поклик знайде відгомін в кожнім українськім серці!.. Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України!»

Сьогодні можна спостерігати паралелі із подіями 100-річної давності. Як і тоді, українські політичні сили прагнуть об’єднання з Європою і вбачають у цьому союзі найкраще майбутнє для держави.

Головна Українська Рада того ж дня видала відозву із закликом вписуватися до легіону Січових Стрільців. «Ми, українці, повинні бажати, щоб від Росії відірвали всю Україну з Київом, Полтавою, Харковом, Донщиною, Кубанщиною та берегами Чорного моря.

3 такої великої землі утворено би напевно самостійну українську державу з столицею в стародавнім Києві, де було б українське правительство і український парламент, вибраний всім нашим народом…». Такими були настрої та переконання українців на початку 20-го століття.

Ворожі війська приходять у Львів

Військові дії наблизилися до меж Львова досить швидко. 3 вересня (21 серпня за ст. ст.) 1914 року до Львова підійшла 42 піхотна дивізія генерала Готліба-Вільгельма фон Роде 3-ї російської армії. На Личаківській рогачці її зустріла міська делегація на чолі з віце-президентом Тадеушем Рутовським.

Як повідомила газета «Wiek Nowy», гарантією «спокійного входу російських військ» мала стати здача містянами до ранку наступного дня усієї зброї — вогнепальної, холодної і навіть музейної, і 16 заручників — 4 поляка, 4 єврея, 4 українця і 4 старорусина.

Нова влада у місті

4 вересня над містом, яке перейшло у владу полковника Сергія Шереметьєва, підняли триколор. Під наглядом російських військ опинилися залізничний вокзал, склади та майстерні. Нова влада думала надовго закріпитися на західних землях, тому сміливо вводила свої порядки.

Серед них комендантська година з 10-ї вечора до 4-ї ранку, посилений режим прописки у готелях, петроградський час замість середньоєвропейського, юліанський календар, обмін австрійських крон на російські рублі, заборона картярських ігор та продаж алкогольних напоїв (крім пива на розлив). Навіть трамваї перевели із лівостороннього руху на правосторонній.

 

Російська влада закривала українські бібліотеки, видавництва та спілки, навчальні заклади. Наприклад, після літніх канікул так і не відкрилися Лемберзький та Технічний університети. Викладання у школах вимагали вести російською мовою.

Військова контррозвідка інтенсивно вишукувала шпигунів. Заарештовували католицьких та римо-католицьких священиків, ченців за відмову молитися за царя. Багатьох із них вивозили зі Львова до російських міст.

Російські війська стояли на Західній Україні до літа. 2 травня німецько-астро-угорські війська розпочали масштабну наступальну операцію, відому як Горлицький прорив, і внаслідок «великого відступу» Львів було втрачено росіянами 22 червня, а до кінця місяця вони були відкинуті за Дністер на лінію Снятин — Тернопіль — Почаїв — Дубно.

Російська окупація спричинила велике спустошення міста. Перед самим відступом інтендантське управління військового генерал-губернатора Галичини провело реквізиції у Львові: муки — 56 500 пудів, круп — 1 700, квасолі — 1 600, цукру — 1 600, вівса та ячменю — 2 400, гороху — 1 700 пудів. Було реквізовано запаси макаронів, гречки, цикорію, оцту, мила, жита, пшениці.

Відступаючи зі Львова, росіяни знищили в друкарні всі акти, забрали підручний магазин видань Товариства й ілюстровані книжки, найкращу друкарську машинку. Крім того, російські війська спалили головний залізничний вокзал. Сума завданих збитків дорівнювала 16 млн. австрійських корон.

Але попри це Львів став вільним і це втішало мешканців міста, давало сил та завзяття відновлювати рідне місто та повертати його до звичного життя.

Єлизавета Поддубей