Галичина завжди була багата талантами, але були серед них такі, що вирізнялись навіть серед інших своїми винаходами. Наприклад, ви в курсі, що один з перших бронежилетів у світі був вигаданий вихідцем з наших країв Яном Щепаником? Ба більше того, бронежилетом винаходи Щепаника не обмежуються.
Ян Щепаник народився 13 червня 1872 року в невеликому селі Рудники, що розташоване поблизу міста Мостиська. Змалечку він проявляв цікавість до науки, часто відвідуючи майстерню місцевого хіміка Ігнація Лукасевича, творця гасової лампи. Після завершення початкової освіти та гімназії, Ян продовжив навчання в Краківському педагогічному інституті.
Працюючи вчителем фізики у сільських школах Польщі до 1896 року, Ян Щепаник здобув репутацію інноватора у методах викладання, використовуючи експерименти як основний інструмент навчання. Його завжди можна було побачити з блокнотом, в якому він фіксував свої думки та ідеї.
Одне з найзначніших досягнень Щепаника — розробка системи автоматичного ткацтва. Завдяки спостереженням за ткацькими верстатами в домівках своїх учнів, він створив удосконалений верстат, який дозволяв ткати складні кольорові гобелени за лічені години замість днів чи тижнів, використовуючи перфоровані карти для керування візерунками. Цей винахід не лише приніс йому визнання та багатство, але й зацікавив імператора Австро-Угорщини, який у подяку звільнив Щепаника від військового обов’язку.
У віці 25 років Ян Щепаник отримав патент на телектроскоп у Великій Британії та США. Цей пристрій, що передавав зображення і звук на відстань за допомогою електрики, вважався раннім варіантом кольорового телебачення.
Демонстрація можливостей телектроскопа відбулася у Відні, де винахід викликав подив у світової спільноти, хоча через відсутність телемовлення його комерційне використання тоді було неможливим.
Американський письменник Марк Твен, захоплений талантом Щепаника, приїхав до Відня, щоб особисто зустрітися з винахідником. Пізніше він описав Щепаника як “польського Едісона” в одному зі своїх оповідань.
На Паризькій виставці 1900 року Щепаник показав удосконалену версію свого винаходу — телефот, який дозволяв передавати зображення на відстані.
Іншим значним вкладом Щепаника став фотоскульптор — пристрій для створення тривимірних копій об’єктів. Використовуючи систему дзеркал, цей апарат проектував контури предметів на матеріал для художника, що можна вважати раннім прототипом 3D-принтера.
Одне з перших замовлень на куленепробивний жилет в історії отримав міланський зброяр Філіппо Негролі в 1538 від герцога Франческо Марії делла Ровере. Імператор Священної Римської імперії Максиміліан II в 1561 р. відчував свої зброю на стійкість до артилерійського вогню. Генрі Лі, придворний Єлизавети I, вимагав у 1590 р., щоб його обладунки з Грінвіча, де їх робили заїжджі німецькі зброярі, були «не пробивалися з пістолета».
Наскільки виправданими виявилися очікування середньовічних замовників, сказати важко, хоча б тому, що обладунки не збереглися. Пізніший зразок куленепробивної броні, костюм кінця XIX ст., що належав австралійцю Неду Келлі, виставлений на огляд у Державній бібліотеці Вікторії в Мельбурні і вважається національним надбанням.
Новину про перший у світі бронежилет приніс лютневий випуск журналу Scientific American у 1902 році. У ньому повідомлялося, що винахідник Ян Щепаник, відрекомендований як «польський Едісон», представив «куле- і кинджалонепробивний жилет» із щільного шовку з вплетенням в нього тонких сталевих листів. Для наочності стаття супроводжувалася фото, на якому чоловік у циліндрі стріляє в живіт чепурного молодого чоловіка в щільному жилеті.
Дехто навіть стверджує, що Щепаник присвоїв собі розробку іншого винахідника польського походження. Казимир Жеглен теж народився в Галичині, але в 18 років прийняв сан католицького священика у Львові і через кілька років був направлений служити в найбільшу католицьку парафію в Америці – церкву Святого Станіслава Костка в Чикаго. Можливо, він попросив про переведення сам, побоюючись іншої служби, військової: її перспектива була цілком реальною в Австро-Угорщині, куди входила і Львівщина. Доречі, у нас було винайдено свого часу навіть телескоп оригінальної конструкції, про це можна почитати тут.
Пацифізм Зеглена символічно відіб’ється у його майбутньому винаході, на яке, як вважається, преподобного надихнула трагічну подію жовтня 1893 р. Тоді мер Чикаго Картер Харрісон був застрелений на порозі власного будинку газетним розповсюджувачем, який не отримав посаду в муніципалітеті, незважаючи на муніципалітет, незважаючи на підтримку. Зеглен вирішив зробити захисний костюм і почав експериментувати з різними матеріалами – металевою стружкою, кінським волоссям тощо.
Захисні властивості шовку були відомі китайцям ще VI-VII століть – він носили шовкові стьобачі як натільну броню. Пізніше цю технологію доопрацювали в Японії, придумавши обладунки з шовку з пришитими зверху металевими пластинами. Броня, створена Казимиром Жегленом в 1895 р., за складом нагадувала японські обладунки: сталевий лист товщиною 1,6 мм містився між чотирма шарами щільної шовкової тканини. Такий матеріал, як стверджував винахідник, зупиняв кулю калібру 7,62 мм, що доводилося публічними демонстраціями.
Успіх у Нью-Йорку закрутив Жеглену голову – він залишив паству і вирішив цілком присвятити себе багатообіцяючому бізнес-підприємству, захистивши свій винахід патентом в 1897 р. Основним недоліком жилетів Жеглена здавалася їх дуже висока ціна в $ 800 (більше $ 15 0). Вартість частково пояснювалася ручним виробництвом тканини, що гальмувало зростання підприємства. На пошуки рішення Жеглен вирушив до Європи. У 1898 р. у Вені він і познайомився з Яном Щепаником, вже відомим на той час винахідником, який мав права на технологію автоматизованого ткацького процесу. Земляки уклали контракт, за яким Щепаник зобов’язався забезпечувати виробництво матеріалу для Зеглена, а той просувати товар в Америці.
Особливих успіхів преподобний Жеглен за три роки не досяг, але справі допомогло ще одне політичне вбивство: 1901 року у Буффало застрелили президента США Вільяма Маккінлі. За іронією долі, за два тижні до нещастя Жеглен намагався продати йому бронежилет, зв’язавшись із Білим домом, але йому відповіли, що керівник країни надто зайнятий. Поранення в живіт, від якого Маккінлі помер, цілком можна було уникнути, носи він бронежилет Жеглена.
В Європі кращою рекламою товару став продаж Яном Щепаником бронезахисної тканини іспанському королю Альфонсо XIII. Нею оббили королівський екіпаж, і лише завдяки цьому захисту Альфонсо та його наречена не постраждали від уламків кинутої в них анархістами бомби. До речі, спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда в 1914 р. в Сараєво бронежилет Жеглена не врятував – вбивця знав про захист і цілився в шию.
Щепаник тим часом вирішив просувати захисні костюми самостійно, ігноруючи Жеглена. У польському журналі Ilustracja Polska з’явилося фото партнера Щепаника Бенно Борзиковського, який стріляв у асистента в бронежилеті. Фото передрукувало німецьке видання Illustrirte Zeitung, а потім воно з’явилося й у Scientific American. Ім’я Казимира Жеглена ніде не згадувалося. Довести свою першість винаходу революційної технології в Європі йому не вдавалося, навіть коли він їздив до Польщі показувати свої патенти: в очах публіки Жеглен залишався католицьким священиком, а Щепаник – технічним генієм.
Відносини колишніх партнерів остаточно припинилися в 1904 році, коли американський поляк вирушив продавати бронежилети в Росію і дізнався, що там вже побував конкурент. Більше того, Ніколай II навіть представив Щепаника до ордена Святої Анни за доопрацювання парадних обладунків імператора. Від ордена винахідник відмовився, оскільки Австро-Угорщина вважалася політичним противником Росії, але золотий годинник з діамантами все ж таки прийняв. Протистояння двох поляків зійшло нанівець із удосконаленням вогнепальної зброї – для ефективного захисту від неї знадобилися міцніші бронежилети.
Ян Щепаник був захоплений кольоровою фотографією та звуковими фільмами. Після створення телектроскопа, телефота і фотоскульптора, він не зупинився на досягнутому. Він розробив три моделі кінокамер і проєкторів для кольорової фотографії, а також фотоапарат з проєктором для кольорових знімків і метод запису звуку на кіноплівку.
Його кінематографічні експерименти викликали справжню сенсацію. У 1925 році Щепаник зняв кольоровий фільм про хірургічну операцію, і точність кольоропередачі була настільки вражаючою, що глядачі буквально непритомніли. Подібний ефект мало і відео з Альпійських перевалів, де реалізм зображення викликав у публіки містичні відчуття. Доречі, про львівський фотоклуб можете почитати тут.
За своє життя Щепаник отримав 92 патенти в п’яти країнах, ставши автором понад 50 винаходів. Однак у останні роки йому не вистачало коштів для патентування своїх ідей за кордоном, окрім Австрії, що призвело до того, що його винаходи були несправедливо забуті. Багато з них були скопійовані та використані під іншими назвами в інших країнах. Оцінили його внесок у науку лише після смерті.
Ян Щепаник помер 18 квітня 1926 року у віці 53 років від раку печінки в місті Тарнів, Польща. Після його смерті було знайдено нотатки, які свідчили про його інтерес до підводних човнів, дирижаблів і літаків з рухомими крилами. На жаль, багато його записів і винаходів були знищені німцями під час окупації, а інші згоріли під час Варшавського повстання, що стало великою втратою для світової науки. А про винахідника з іншого краю України, що створював один з наймасовіших танків в історії світу, можете почитати тут.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
