Мабуть, немає жодного українця, хто не знав би Михайла Грушевського, принаймні за портретом на грошовій купюрі. Але як завжди, за прізвищем ховається людина та її сім’я. Михайло Грушевський мав доньку, Катерину.
Про неї мало згадують дослідники, хіба що біографісти самого Грушевського, а це неправильно. Адже сама Катерина встигла зробити доволі багато важливого, попри той відносно короткий вік, який їй відвела несправедлива доля.
Катерина Грушевська народилася 21 червня 1900 року у Львові, в будинку на вулиці Домбровського, 6 (нині це вулиця Рутковича), де родина мешкала на час будівництва власної вілли. Хрестили майбутню науковицю в церкві святих Апостолів Петра і Павла. Зростала вона у люблячій сім’ї історика Михайла Грушевського та педагогині Марії Вояківської, що була активісткою жіночого руху.
В дитинстві її часто називали Кулюнею, окрім, звісно, традиційних варіантів імені. Дівчинка, звісно, з дитинства була оточена інтелігенцією: Іван Франко, Соломія Крушельницька, Михайло Коцюбинський були частими гостями родини. Її портрети малювали Іван Труш і Михайло Жук, а Михайло Бойчук давав уроки живопису.
Через слабке здоров’я (у дівчини були проблеми з легенями й ризик туберкульозу) Катруся навчалася вдома. Мати, знаючи кілька мов, дала їй блискучу освіту. Так, вже у чотири роки дівчинка прочитала слова “русин” і “море” з кубиків, складених батьком. Вона опанувала польську, англійську, французьку (під керівництвом Аріадни Драгоманової) і навіть згодом норвезьку, переклавши для відомої актриси Марії Заньковецької “Ляльковий дім” Ібсена.
Подорожі з батьками до Венеції, Рима, Флоренції та на Везувій звісно, розширювали її світогляд, а літо в Криворівні закохало в гуцульський фольклор. Але чи могло таке дитинство підготувати її до бурхливих випробувань? Втім, тоді здавалось що її майбутнє буде безхмарним.
Перша світова війна змусила Грушевських покинути Львів. У 1914 році в Києві їхній будинок обшукали, а 14-річна Катруся заповнила перший жандармський бланк українською. Після арешту Михайла за звинуваченнями в “мазепинстві” родина слідувала за ним у заслання. Спочатку це був Симбірськ, потім Казань і Москва. Дівчина була доволі слабкою за здоров’ям, бо нещодавно перенесла кір, але розділяла долю усієї родини.
У 1917-му вона вступила до Українського державного університету в Києві на правничий факультет, а згодом на природничий, демонструючи вражаючу жагу до знань. Але, мабуть, на той момент це було доволі дивно, адже вирувала революція та війна. У той же час її батько записав своє ім’я в історію України як один з перших політичних діячів незалежної держави.
У 1919 році події в Україні і наступ більшовиків знову змусили Грушевських емігрувати, але на цей раз вже на захід, і не примусово. У Женеві Катерина стала вільною слухачкою університету, вивчаючи римське право. Згодом, вже перебуваючи у Відні Катерина допомагала батькові створювати Український соціологічний інститут. Там же в 1923 році вийшла її перша серйозна праця. Вона носила назву “Примітивні оповідання, казки та байки Африки та Америки”.
Через брак українського фольклорного матеріалу і неможливість його зібрати за кордоном вона вимушено звернулася до інших культур, про які легше було знайти відомості. Але, звісно, Катеринае мріяла повернутися до українських тем в майбутньому.
Вона змогла це невдовзі реалізувати. Повернувшись до Києва разом з батьком у 1924 році і повіривши обіцянкам радянської влади про безпеку та наукові перспективи, Катерина поринула в науку. В академії наук вона очолила Кабінет примітивної культури, стала редакторкою журналу “Первісне громадянство та його пережитки в Україні” й опублікувала згодом 15 статей і 16 рецензій на матеріали інших авторів. Її праці про соціологію старцівства, поділ господарства та інші деталі у цій галузі знань відкривали нові грані етнографії, адже до неї цим мало хто займався.
У співпраці з Королівським антропологічним інститутом Великобританії вона досліджувала сни, створивши “Програму збирання матеріялів до українського народного сонника”. Вона вважала народні толковання снів одним з ключів розуміння народу. Згодом вона приступила до написання своєї головної роботи, а саме томів “Українських народних дум” (вийшли у 1927 і 1931 роках). У цій роботі вона загалом змогла зібрати 33 думи у цілих 293 варіантах!
Це була перша ґрунтовна спроба класифікувати український епос, але з шести запланованих томів світ побачили лише два, а наклад другого майже знищили через нібито наявний там націоналістичний зміст. Але чи могла вона передбачити, що ці думи стануть підставою для її арешту?
У 1930-х роках українізація змінилася репресіями. У 1931 році заарештували Михайла Грушевського, звинувативши історика в буржуазному націоналізмі. Катерина, як і раніше будучи його правою рукою, поїхала з ним до Москви, де доглядала батька, чий зір погіршувався. У 1934 році Михайло Грушевський помер у Кисловодську за загадкових обставин, нібито офіційно від наслідків карбункула. Але загалом історія була дуже підозріла, адже операцію проводив не той лікар, на якому наполягав Грушевський. Та і попередній арешт батька теж не віщував нічого хорошо. Втім, Катерина продовжила працювати, намагаючись не загубити справу батька і довести її до кінця.
Катерина відклала власні дослідження, щоб завершити 10-й том Історії України-Руси та 6-й том Історії української літератури, які Михайло Грушевський не встиг доробити. Але на свободі їй залишалось бути не так вже і довго. У ніч із 10 на 11 липня 1938 року Катерину заарештували на Паньківській, 9 за доносом агента НКВД Костя Штепи. Її звинуватили в участі в антирадянській повстанській організації та шпигунстві.
У Лук’янівській в’язниці вона трималася гідно, відкидаючи звинувачення й благаючи зберегти архів батька. У 1939 році її засудили до 8 років таборів. Заслана спочатку до Магадана, потім її покидало російськими теренами. Спочатку вона потрапила на повторне слідство до Владивостока, а згодом до Мордовії. За офіційними даними, вона померла 30 березня 1943 року в Темлазі, за документами похована в Новосибірську. Її могила і досі не знайдена. Мати, Марія, до своєї мерті в 1948 році писала їй листи та відправляла посилки, в яких часто були кава і панчохи. Але відповідей вона так і не отримала, не дізнавшись про долю дочки.
Катерина Грушевська залишила по собі унікальну спадщину: її “Українські народні думи” й етнографічні праці залишаються неперевершеними. Реабілітована в 1959 році, вона поступово повертається в пам’ять українців. У 2025 році, до 125-річчя, львівський музей Грушевського запустив проєкт “20 днів із Кулюнею Грушевською – те, що ви про неї (не) знали”, розкриваючи маловідомі факти: від її любові до котів і горіхового торта до портрета пензлю Труша.
Нова світлина Катерини, знайдена в 2021 році, стала сенсацією. Та її доля — це біль утрати. Репресії знищили не лише Катерину, а й потенціал, який вона могла реалізувати. Чи вдасться Україні повернути ім’я Катерини Грушевської до пантеону героїв науки? Її історія нагадує: за кожною могилою в таборах — нездійснені мрії про вільну Україну та одвічний негативний вплив росіян на наш розвиток.
