Хтось йде з футболу з почестями та прощальними матчами, інші просто зникають з поля зору та займаються нефутбольними справами. Але є категорія гравців, які готові служити улюбленій справі в будь-якій іпостасі. До таких належить і Юрій Вірт, свого часу – чудовий воротар №1, чиє ім’я було на всіх передовицях, після того тривалий час був резервістом, а потім перейшов на тренерську роботу.
Юрій Вірт із дитинства займався у СДЮШОР Карпати під керівництвом Володимира Беззуб’яка, але захищати «головні львівські ворота» йому так і не довелося. У 18 років юнака запросили до стрійської Скелі, де тренер Вольховий тоді зібрав цілком значний і перспективний колектив. Ковалюк, Закотюк, Кардаш, Мачоган, Кутельмах, Мазур, Покладок – усі вони згодом багато років віддали українському футболу на найвищому рівні. А конкурентом Юри виявився «залізний» Богдан Стронцицький – старший воротар, надійний, впевнений. Про шанси новачка в таких ситуаціях прийнято промовчати, але Юрій рішуче увірвався в обойму нової команди.
Вірт дебютував у чемпіонатах України 31 березня 1992 року у Сєвєродонецьку, де його команда зустрічалася з місцевим «Хіміком». Юному воротареві довірили останні півгодини, і він видав справжній бенефіс, повсюдно рятуючи команду від проблем. У підсумку стрияни вистояли нічию, а дебютант надовго застовпив за собою посаду №1 і в підсумку в дебютному сезоні зіграв майже порівну з на шість років старшим і досвідченішим Стронцицьким.
У наступному сезоні «Скеля» оновилася, почала відпускати юних лідерів, що оперилися, а також запрошувати новачків. Вірт, що відстояв майже все перше коло, після перерви почав грати менше – поступався конкуренцією то Гайдуку, то Панфілову. За рік до списку конкурентів додався і досвідчений Квасніков. Але така неприємна ситуація дала новий поштовх кар’єрі: у чемпіонаті 1994/95 вже Юрій був основним, а коли його покликали до нового клубу – приватного ФК Львів, який щойно вийшов із другої ліги до першої, Вірт вже зовсім на рівних стояв із Квасніковим, видавши у команді Юрчишина чудовий сезон. До речі, кілька разів на заміну замість Юрія виходив зовсім юний та дуже талановитий 16-річний інфізовець Мар’ян Марущак – теж у майбутньому дуже непоганий воротар.
Два сезони у молодій команді, де у кожному гравці бачили майбутню зірку, дали Вірту впевненість та багато воротарської практики. Він метався в рамці, як білка в колесі, і вже тоді виявив усі риси, характерні для його професійної манери – незважаючи на зростання, відмінну стрибучість, уміння швидко входити до ігрового азарту, неймовірний стрибок. Багато матчів Юрій врятував суто на настрої, коли суперник розумів, що на його очах він творить дива. А тут саме настала пропозиція від донецького Металурга – команда вийшла у вищу лігу, але чудово пам’ятала, як важко їй діставалися перемоги над львів’янами з невисоким брюнетом у воротах.
У вищій лізі 23-річний Вірт дебютував 9 липня 1997 року, відразу ж відстоявши на нуль матч проти Чорногоморця, який трохи здав, але все ще сильного. Того сезону донецькі дебютанти зуміли здивувати вищу лігу: одразу посіли шосте місце, а головне – двічі по ходу сезону обіграли київське Динамо. Звісно, ті мінімальні перемоги стали можливими, зокрема, завдяки феєричній грі молодого воротаря. Чи то успіх закрутив комусь голову, чи ще що, але наступного сезону Металург опустився і фінішував одразу над зоною вильоту.
Онищенка, який так яскраво дебютував з донецькою командою №2, ще в першому колі відправили у відставку. До кінця сезону тренери змінилися у Металургу ще тричі. Нестабільною була команда – нестабільною був і її голкіпер. Юрій провів половину матчів, періодично сідаючи на «банку». Але був у тій ситуації один позитив: Шахтар, що теж тоді почав свій зліт, на той час істотну увагу приділяв Металургу. Спочатку забрав із команди воротаря Кураєва, відправивши замість нього Нікітіна, а на хвилі оновлень 1999 року взяв до себе і Вірта.
До кінця сезону 1999/2000 Вірт видав кілька найсильніших матчів (у тому числі і в епічному протистоянні з Кривбасом, який кинув виклик Шахтарю), а влітку 2000 року вже дебютував у єврокубках, причому, відразу в Лізі чемпіонів, куди вперше в історії мав право кваліфікуватися український віце-чемпіон . Левадія, Славія, Лаціо, Спарта, Арсенал… Великий шлях Шахтаря до слави залишився в пам’яті назавжди.
Звичайно, саме Вірт назавжди запам’ятався приголомшливим матчем у Лондоні, де Шахтар вів у два м’ячі, але після гола Вільтора (Вірт парирував пенальті від Анрі, земляк встиг на добивання) і дубля захисника Кіоуна впустив не тільки перемогу, а й нічию. Воротар Гірників тоді цілком міг і не повернутися з Англії, адже Арсенал і справді підшукував заміну Сімену. А найдосвідченіший англійський кіпер, вражений грою українського Віртуоза, сам зайшов у донецьку роздягальню, щоб помінятися светрами з Юрою, а згодом через Лужного передавав Вірту свої іменні рукавички.
Великий шлях Шахтаря до слави залишився в пам’яті назавжди. Звичайно, саме Вірт назавжди запам’ятався приголомшливим матчем у Лондоні, де Шахтар вів у два м’ячі. Ще раз Вірт побував у Лондоні вже як воротар збірної: Лобановський викликав його на товариський матч проти Англії, і хоча на Вемблі зіграв Шовковський, навіть просто потрапити до збірної було проривом.
На хвилі підйому Вірт досяг практично неможливого: одночасно за версією двох видань, «Команди» та «Українського футболу», його визнали Воротарем року в Україні. Треба визнати, що в роки нероздільного «правління» Шовковського лише одиницям вдавалося вийти з його тіні. Втім, в подальшому Лобановський, не зважаючи на травму Шовковського, викликав не Вірта, а Левицького. Можливо, якби Валерій Васильович більше довіряв Юрію, і результат матчів з Німеччиною був би інакшим. А так – 5:2 не в нашу користь….
Осінь 2001 року поступово виділила головне питання: «Що з Віртом? Де він?» Герой недавніх битв опинився у лазареті, і поступово стало зрозуміло, що Шахтар може надовго залишитись без основного воротаря. А коли взимку новий керманич Невіо Скала почав переглядати кандидатів у ворота та прикупив поляка Ковалевського, тривога набула реальних обрисів.
У пресу просочилася інформація про нефутбольну болячку: у Вірта виявили затемнення в легенях. Одночасно один із найяскравіших воротарів країни опинився за бортом великого футболу. Поки команда догравала чемпіонат, який став золотим, її воротар лікувався та сподівався на краще, отримавши свою золоту медаль, але не маючи можливості допомогти команді наприкінці сезону.
Далі довелось переходити в місцевий же «Металург», але і там надовго затриматись не вдалось. У Вірта був варіант з ярославським Шинником, але щось зірвалося, і довелося йти до скромного «Борисфена»: новачок вищої ліги втратив основного воротаря (Онікієнко пішов у першоліговий тоді Металіст), але вирішив грати по-великому і запросив досвідчених, але безприв’язних гравців. Навіть у Борисполі Вірт починав з нуля: у перших матчах весни грав Бабак, і 30-річній зірці довелося розпочинати з першолігового фарм-клубу – Борекса-Борисфена.
Але незабаром Рябоконь поставив Юрія, який набрав кондиції, і вищій лізі мало не здалося. Борисфен зіграв унічию з донецьким «Металургом», обіграв у гостях Дніпро та лише з мінімальним рахунком поступився «Шахтарю», опустив у першу лігу Карпати, вигравши на стадіоні Україна, і створив головну сенсацію, обігравши саме «Динамо» з рахунком 2:0. Звичайно, велика роль у цих звершеннях Вірта, що грав натхненно і показав своїм колишнім клубам і малій батьківщині, що рано списувати його з рахунків.
Але третє пришестя в Металург виявилося не настільки вдалим, і не через Юрія – він шалену конкуренцію з боку Дишленковича і Воробйова витримував. Сама команда загрузла у тренерських відставках і скотилася з бронзової позиції до середини турнірної таблиці. Залишалося грати та радіти грі – тим більше, що Вірт і третю каденцію в Металургу не опускав рівня. У сезоні 2006/07 Спорт-Експрес взагалі визнав його найкращим воротарем еліти за середніми оцінками, вдалося Металургу з Віртом у воротах і вперше в історії не програти Шахтарю – 0:0.
Провесною 2007-го Юрій Вірт дещо несподівано попросив «вільну» у керівництва донецького Металурга. За Анхеля Алонсо досвідчений страж воріт беззмінно займав місце в основі, але була обставина, яка переважила навіть ігрову практику – кликав Шахтар. У команді Мірчі Луческу якраз зібрався величезний за складом, але зовсім нестабільний воротарський склад: не вирізнявся надійністю Шуст, втратили довіру Лаштувка з Плетікосою, вже у солідному ветеранському віці перебував Шутков. До того ж, якраз усіх наявних косили травми та пошкодження. Тож досвідчений румунський фахівець хотів мати ще одну, перевірену та надійну карту.
Після 16 матчів за півсезону у Металургі у Шахтарі Юрій зіграв лише два, причому у поєдинку з Дніпром пропустив три голи, а команда поступилася – 2:3. У наступному поєдинку, 29 квітня 2007-го, Вірт відстояв на нуль у Алчевську. Але від 33-річного воротаря не потрібно грати в кожному матчі, його завданням стало створювати конкуренцію молодшим колегам і ділитися з ними безцінним досвідом. Тому більше він на полі не з’являвся, проте завжди залишався готовим підстрахувати товаришів на випадок травм, дискваліфікацій, втрат форми. 2009 року 35-річний воротар був у заявці Шахтаря на Кубок УЄФА і з товаришами радів стамбульській перемозі.
Ще три сезони він відбув в складі “Шахтаря”, так і не зігравши жодного офіційного матча. Завершивши кар’єру у 2012 році, він продовжив життя у футболі тренерською кар’єрою.
У 2012 році Юрій Вірт розпочав свою тренерську кар’єру як тренер воротарів юнацького складу донецького «Металурга». Незабаром він став тренером молодіжної команди, де співпрацював із Сергієм Шищенком, і залишався на цій посаді до 2015 року. Після цього Вірт перейшов до основного складу команди «Сталь» (Кам’янське) як тренер.
25 квітня 2017 року його призначили виконуючим обов’язки головного тренера рівненського «Вереса». Уже 6 червня 2017 року Юрій Вірт офіційно обійняв посаду головного тренера клубу. Проте 29 грудня 2017 року «Верес» припинив співпрацю з тренером.
З 26 вересня до листопада 2018 року Вірт очолював винниківський «Рух», що виступав у Першій лізі. Однак після семи матчів чемпіонату клуб і тренер вирішили припинити співпрацю. 14 червня 2019 року Вірт знову став головним тренером «Вереса». За два роки він зумів вивести команду до Української Прем’єр-ліги. У червні 2023 року тренер залишив клуб.
16 квітня 2024 року Юрій Вірт підписав контракт із ПФК «Звягель», який виступав у Другій лізі. Під його керівництвом команда здобула підвищення в класі та отримала право змагатися у Першій лізі в сезоні 2024/25. Будемо сподіватись, що тренерська кар’єра у Вірта складеться більш гарно, ніж ігрова. Адже його талант як голкіпера був очевидним, і лише тренерські негаразди в «Шахтарі» та певні проблеми зі здоров’ям завадили Вірту скласти гарну конкуренцію Шовковському як голкіперу №1 в Україні тих часів.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
