Львів завжди був багатий на митців і творчих людей. Варто лише згадати численних письменників і поетів, які працювали у нас, різноманітних майстрів, скульпторів та інших персон, що залишили свій слід у історії мистецтва, причому не тільки українській. Але сьогодні ми не про зірок минулого, а про тих, хто сяє і сьогодні, тобто сучасних львівських митців. Мова сьогодні піде про художників.
Юрій Коваль – львів’янин, народився 1979 року. Після закінчення Львівської національної академії мистецтв він почав завоювувати серця поціновувачів мистецтва в Україні та за кордоном уже з перших обгорток. Свої картини художник вдосконалює в межах існуючого реалізму на межі реальних та нереальних образів. Стиль молодого львів’янина базується на магічному реалізмі – іноді він створює такий образ, що розмиває межу між сном та реальністю.
Зміщення композиційних елементів, спотворення простору та гіперболізація образів – знакові особливості його картин. Їх нетиповість і неповторність прослідковуються в кожному єдино. Коваль стверджує, що його мета – це не лише кожен сплеск художньої фарби, але й історія, котра знаходить своїх корені в незнаючій сфері підсвідомості. Його роботи, що містять заряд емоцій, бурхливо оформляють галереї “Зелена канапа”, “Дзиґа”, а також приватні колекції в Польщі, Німеччині та Італії.
Це львівський митець, який уміє змішати старе з новим так, що аж дух захоплює. Народився в 68-му, спочатку вчився в Львівському училищі ужиткового мистецтва, а потім ще й історію мистецтва в Любліні опанував. Його стиль – це щось на кшталт “нових старих майстрів”. Уявляєте, беремо техніки з Ренесансу чи Бароко, а малюєш сучасний Львів із його галицькою специфікою.
Його картини – це як розмова між минулим і сьогоденням. Він любить погратися з класичними формами, але додати туди львівської богеми. Наприклад, його “Автопортрет із келихом” – це ніби бароковий портрет, але з келихом пива і вайбом “Дзиґи”. Доречі, щодо традицій радимо почитати про галицьку школу малярства, буде цікаво.
Володимир ще й графіті малює, оформляє львівські кнайпи – ту ж “Дзиґу” зробив культовою. Його роботи з іронією, особливо серія портретів галицьких митців, де він мішає історію з сучасними жартами. Вони є в “Ya Gallery”, у приватних колекціях, а ще на виставках у Польщі, Австрії, Україні. Його стиль – це вишуканість із львівським гумором, одразу впізнаєш.
“Відкрита група” – це львівська тусовка, яка з’явилася в 2012-му. Там Юрій Білей, Павло Ковач, Стас Туріна, Антон Варга і ще купа людей, які долучаються до їхніх проєктів. Їхня фішка – це мистецтво, яке не просто висить на стіні, а змушує тебе думати про людей, простір, суспільство. Вони роблять інсталяції, перформанси, і кожен їхній проєкт – це як маленька пригода.
У 2013-му вони взяли спецпремію від PinchukArtCentre, а в 2015-му взагалі головну нагороду. Але найгучніше було в 2019-му на Венеційській бієнале. Їхній проєкт “Падаюча тінь «Мрії» на сади Джардіні” – це коли літак “Мрія” символічно кидає тінь над Венецією, а в тіні – дані про всіх українських художників. Ось такий от галицький розмах! Їхні роботи показують у Польщі, Німеччині, США, і кожен раз вони дивують своєю відкритістю.
Про нього можна сказати просто, “львів’янин, який малює казки”. Закінчив ЛНАМ і з 2007-го завоювує серця своїми роботами в стилі примітивізму. Його картини, типу “Казковий ліс” чи “Вечірня казка”, – це як зануритися в галицьку міфологію, де живуть дивні істоти й дерева шепочуть легенди. Він малює на полотні, на дереві, і його яскраві кольори – це як вибух радості.
Тарасові роботи є в “Зеленій канапі”, у колекціях у Польщі, Франції, Канаді. Він ще й майстер-класи проводить, розповідає, як творити такі казкові світи. Для нього Львів – це не просто місто, а джерело магії, і це відчувається в кожній його картині.
Під псевдонімом Kinder Album ховається львівська художниця, народженої в 1982-му. Вона з 2012-го гучно заявила про себе в живописі, графіці, стріт-арті, відео-арті. Її тема – сексуальність, але з такою іронією, що ти спочатку смієшся, а потім замислюєшся. Починала з постів у Facebook, а тепер її мурали прикрашають Львів. Один із них, з оголеною фігурою, досі всіх бентежить у центрі міста. Доречі, щодо муралів, почитайте матеріал про патріотичні мурали в столиці.
У 2015-му вона була в номінантах на PinchukArtPrize, а в 2017-му виграла OPEN CALL від Dymchuck Gallery. Її картина “Без назви” – це вибух кольорів і сміливих ліній. Її роботи бачили в Лондоні, Празі, Парижі, Копенгагені. Вона мішає поп-арт з експресіонізмом, і це так по-львівськи – зухвало й душевно.
Ольга, вона ж Ольвія, – молода зірка, ще вчиться в ЛНАМ. Її абстрактні картини – це як космос на полотні. Місткиня бере синій колір, додає пластик, текстуру, і виходить “Космічна безодня”, від якої не відірвати очей. Її роботи – це не просто фарби, а цілий світ, який хочеться розгадати.
Вона вже засвітилася в “Зеленій канапі”, на арт-ярмарках у Польщі. Її техніка – це щось унікальне, з пластиком і тривимірними ефектами. Ольга ще й воркшопи проводить, показує, як творити абстракцію. Для неї Львів – це стартова площадка для космічних польотів у мистецтві.
Замикає наш список молодий, але вже гучний митець. Вчиться в ЛНАМ на кафедрі художнього скла, отримав нагороди від Бокотея і Криволапа. Його скляні скульптури – це гра світла й прозорості, наче магія. Першу виставку зробив у Польщі, а його проєкт “Тіні міста” – це коли Львів оживає через скло й проекції.
Його роботи показують у Львові, Києві, Варшаві. Руслан мішає скло, живопис, відео, 3D – і виходить щось таке, що ти просто стоїш і думаєш: “Як він це вигадав?”. Цей художник тільки починає свій шлях до успіху, але у нього дуже гарний початок, і думаємо, колись ми матимемо змогу присвятити його досягненням окремий матеріал, через кілька років.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
