Мало хто згадає, але знаменитий театр імені Заньковецької знаходиться у Львові не з таких вже і давніх часів. І тим більше буде дивним для багатьох дізнатись, з якого українського міста він вперше потрапив до Львова, і де першопочатково працював.
Засновано театр було ще у 1917 року, але він, на відміну від Української держави тих часів, вижив і продовжив існувати. Початок 1920-х років став поворотним моментом в історії театру, ознаменувавши собою початок нового етапу, тісно пов’язаного з радянською системою. У 1922 році театр отримав нову назву – Державний драматичний народний театр Губполітпросвіти, а вже через кілька місяців його перейменували на честь видатної української акторки Марії Заньковецької.
В непростих умовах того часу керівництво театру, очолюване режисерами Олександром Корольчуком та Борисом Романицьким, розпочало активну діяльність, спрямовану на творчий розвиток нового об’єднання.
Складні економічні умови змусили театральний колектив вирушити в довготривалі гастролі містами України. Протягом місяців митці давали вистави в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. За вісім років “мандрівного” періоду актори театру відвідали близько ста об’єктів, презентувавши глядачам безліч вистав, концертів, лекцій та інших заходів.
Репертуар того часу вражав своїм різноманіттям. На театральних підмостках з’являлись такі шедеври, як “Гайдамаки” Тараса Шевченка, “Лихоліття” Григорія Хоткевича, “Чорна рада” Пантелеймона Куліша, “Розбійники” Фрідріха Шиллера, “Ревізор” Миколи Гоголя, “Тартюф” Жана-Батіста Мольєра, “97” Миколи Куліша, “Отелло” Вільяма Шекспіра, “Мірандоліна” Карло Гольдоні, “Примари” Генріка Ібсена, “Мазепа” Юліана Словацького, “R.U.R.” Карела Чапека та багато інших.
Творчий колектив театру блищав талановитими особистостями. Серед режисерів сяяли зірки Бориса Романицького, Олександра Корольчука, Панаса Саксаганського, Івана Богаченка, Олександра Загарова, Леся Курбаса, Дмитра Козачковського, Таїси Луценко, Марії Донець, Івана Криги. Художники Іван Бурячок, Павло Погрібний, Іван Таран, Абрам Резніков, Михайло Санніков, Іван Жилаєв, Георгій Орлов, Костянтин Панадіані та Іван Богданович творили незабутні декорації, що доповнювали велич вистав.
Незважаючи на складні та драматичні 1920-30-ті роки, коли театральне мистецтво опинилося під жорстким пресом ідеологічного контролю, митцям вдавалося творити справжнє мистецтво. Їхні роботи здобули визнання критиків та глядачів, що зрештою призвело до чергової зміни статусу театру, відкриваючи нову сторінку його історії.
З 1931 року театр імені Марії Заньковецької розпочав нову сторінку своєї історії, отримавши статус державного та постійну прописку в Запоріжжі. Це місто, яке стало центром бурхливого розвитку науки, техніки та індустріалізації в рамках будівництва Дніпрогесу, неминуче вплинуло на репертуар театру. Першими виставами на запорізькій сцені стали п’єси “Гута” Г. Кобеця та “Комуни в степах” М. Куліша, де висвітлювались актуальні на той час соціалістичні теми.
З часом ейфорія комуністичної ідеології в репертуарі дещо вщухла, і глядачі з радістю насолоджувались класичними творами: “Дохідним місцем” О. Островського, “Весіллям Кречинського” О. Сухово-Кобиліна, “Марусею Чурай” І. Микитенка. Відновлено постановки “Мартина Борулі” І. Карпенка-Карого, “Ой, не ходи Грицю та й на вечорниці” М. Старицького, “Наталки Полтавки” І. Котляревського.
Запорізький період театру ознаменувався низкою визначних досягнень у постановці творів світової та української класики. Завдяки натхненній праці талановитих акторів, режисерів, художників та композиторів на сцені театру ожили твори І. Кочерги, І. Микитенка, О. Левади та багатьох інших.
Серед зірок того часу блищали імена Б. Романицького, В. Любарта, В. Яременка, В. Данченка, В. Полінської. Regieорами-майстрами стали І. Богаченко та В. Харченко. Композитором – О. Радченко. Художниками – Ф. Нірод та Ю. Стефанчук.
Однак поступальний рух театру було жорстоко перервано у 1941 році Другою світовою війною. Колектив театру був евакуйований спочатку на Кубань, а потім до Сибіру. Саме у старовинному місті Тобольську актори продовжили свою професійну діяльність.
Незважаючи на жорстку ідеологічну спрямованість того часу, трупа театру зуміла відновити деякі вистави українського національного репертуару. Ці вистави збирали численну та вдячну публіку в містах та селах регіону.
Вже у 1943 році театр у повному складі переїхав до міста Новокузнецька на Кузбасі, де продовжив свою роботу. На базі театру було створено декілька театрально-концертних бригад, які обслуговували армійські підрозділи та лікарні.
Завдяки самовідданій праці акторів та персоналу театру вдалося зберегти практично весь основний склад трупи. З 1944 року розпочалася нова сторінка в історії театру імені Марії Заньковецької, сповнена нових викликів та перемог.
1944 рік став поворотним моментом в історії театру імені Марії Заньковецької. За урядовим рішенням колектив переїхав на постійну роботу до древнього Львова.
Практично всі провідні актори того часу – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, Н. Доценко, Ф. Гаєнко, К. Губенко, П. Голота, І. Овдієнко, Н. Половко, І. Слива, М. Пенькович, О. Писаревський, В. Данченко, В. Максименко, В. Полінська – розпочали нове життя в галицькій столиці. До них приєдналися талановиті режисери В. Івченко та В. Харченко, художник Ю. Стефанчук та композитор О. Радченко. Згодом до трупи долучилися й місцеві актори, такі як І. Рубчак та Л. Кривицька.
50-ті роки стали періодом творчого зростання колективу під керівництвом головного режисера Б. Тягни та режисера В. Івченка. Репертуар театру поповнився такими виставами, як “Вій вітерець” Я. Райніса, “Доки сонце зійде, роса очі виїсть” М. Кропивницького, “Лісова пісня” Л. Українки, “Гамлет” В. Шекспіра та “Фауст і смерть” О. Левади. Поряд з досвідченими майстрами працювали й молоді режисери А. Ротенштейн та А. Горчинський.
Успіх вистав ділили з акторами режисери О. Ріпко, С. Сміян, М. Гіляровський, С. Данченко, В. Опанасенко, сценограф М. Кипріян, який ось уже 40 років є головним художником театру, а також завідуючий трупою Ю. Турчин, який працює з 1950 року.
60-ті роки ознаменувалися приходом до театру нових талановитих акторів: В. Сумського, Г. Опанасенка, Б. Коха, Б. Антківа, О. Гринька, В. Глухого, Л. Кадирової, Б. Ступки, С. Максимчука, В. Розстального, Г. Плохотнюка, А. Корнієнка, Б. Козака, В. Коваленка, Ю. Брилинського. Також до трупи було запрошено подружжя Ф. Стригуна та Т. Литвиненко. Доречі, В’ячеслав Сумський потім 13 років працюватиме в Запоріжжі у місцевому театрі, таким чином, певним чином продовживши традицію театральних зв’язків між Львовом та Запоріжжям.
70-ті роки стали часом талановитого керівництва С. Данченка. До трупи влилися свіжі сили: П. Бенюк, Є. Федорченко, Г. Шумейко, А. Хостікоєв, які склали нове покоління заньківчан. Саме в 1972 році театру було присвоєно звання “академічного”.
Не забудьте підписатися на Мій Львів в Телеграм 
, щоб не пропустити нові пости!
